2.3 Правові норми Єфремівської Кормчої, які регулюють відносини кліриків усіх санів та монахів

Серед правових норм Єфремівської Кормчої міститься багато таких, що регулюють правовідносини усіх представників кліру, тобто як вищого, так і нижчого духовенства, причетників та монахів.

Для правових норм цієї підгрупи є характерним те, що вони часто дублюють чи доповнюють аналогічні норми, які окремо регулюють правовідносини представників вищого та нижчого духовенства. Через це для всебічного порівняння доцільно розподіляти норми, що поширюються на усіх представників кліру та монахів за тими ж саме об’єктами, за якими були розподілені норми двох попередніх глав.

Таким чином, до першої групи слід віднести такі норми Єфремівської Кормчої, які регулюють вступ у клір та поставлення у священицькі сани. Серед таких норм Ап. Правила 17. 18. 19. 22. 29. 61. 68. 79. 82. 1-й Вс. 1 (2 ч.). 2 (1 ч.). 4-й Вс. 2 (2 ч.). Трул. 21. 33 (1 ч.). 7-й Вс. 3 (1 ч.). 5. Анкир. 12. Неокес. 8 (1 ч.). Лаод. 3. 5. 13. Карф. 18 (1 ч.). 36. 47 (1 ч.). 57. Феофіл 6. Вас. Вел. 12. 14. До єпископів. Афанасія до Руфиніана. Кирили До Єпископів (1). Окружне послання Геннадія. Збірка з 93 глав 4. 20. 31 (1 ч.). 32. 42.

Серед найсуворіших заборон, що містяться у Єфремовській Кормчій стосовно вступу у клір та поставлення у священицькі сани, вказується симонія. Симонія (від імені Симона Волхва, який хотів купити благословення апостола Петра) – це отримання священицьких санів чи вступ у клір за допомогою хабарів відповідним посадовим особам або родинних зв’язків.

Правові норми Єфремовської Кормчої крім категоричної заборони симонії встановлюють покарання за неї трьом сторонам, а саме: рукопокладеному чи прийнятому у клір, тому, хто прийняв у клір та поставив у священицький сан та тим, хто був посередником при передачі майнових цінностей чи повідомлень під час незаконних дій.

Усі правові норми Єфремівської Кормчої одностайно погоджуються, що прийняття у клір чи поставлення у священицький сан через симонію є недійсним, а особа, яка таким чином отримала сан чи статус клірика повинна бути його позбавлена (4-й Вс.

Ап. Правило 29 за симонічне поставлення єпископа, пресвітера чи диякона вказує не тільки позбавлення сану, але й відлучення від спілкування поставленого, та того, хто поставив, що відрізняється від правових норм наступних соборів, та суперечить нормам церковного права, які забороняють встановлювати два покарання за одне правопорушення [9, 67].

Окружне послання Геннадія, яке міститься у Єфремівській Кормчій, вказує ще більш жорстоке покарання за симонічні поставлення у священицькі сани та призначення на церковні управлінські посади – не тільки позбавлення сану, але й анафеми і для поставлених, і для тих, хто поставив, і для тих, хто був посередником у цій справі. Більш того, Геннадій наполягає на тому, що незавершене правопорушення та навіть обіцянка провести симонічне поставлення повинно каратися так, як і вже скоєне [9, 598-604], що фактично описує поняття “незакінченого злочину”, яке збереглося у правовій системі України і до наших часів [83, 22].

Як правило, той, хто прийняв особу у клір або поставив у священство не через її чесноти, а через симонію, карається позбавленням власного сану (4-й Вс. 2 (1 ч.). Трул. 21. 7-й Вс. 5. 19.) [9, 112-113, 159, 210-212, 224-225].

Симонією не вважалися передбачені Кормчою законні традиційні винагороди тим, хто проводить хіротонію, від поставлених кліриків. Розмір такої винагороди залежав від сану та посади, яку займає той, хто проводить хіротонію; сану, у який відбувається поставлення та був пропорційним до щорічного прибутку єпархії, куди поставляється клірик (Збірка з 93 глав 32) [9, 766-767]. Традиційні винагороди сплачувалися тим, хто поставляє вже після здійснення процедури хіротонії, та ні в якому разі не могли перебільшувати встановлені Кормчою суми.

За правовими нормами Єфремівської Кормчої вступ у клір міг бути заборонений особам через шлюби, у яких вони перебували чи перебувають на момент спроби отримати статус клірика: зокрема, буде відмовлено тим, хто хоча б і до хрещення був одружений “забороненим шлюбом”, наприклад, з двома сестрами чи з власною племінницею (Ап.

Кандидат не може бути прийнятий у клір, навіть якщо він був одружений дозволеним шлюбом, але цей шлюб не відповідав високим вимогам, які висуваються до кліриків. Отже перепоною для вступу у клір міг бути другий шлюб, шлюб з удовою, рабинею, блудницею, перелюбницею, акторкою, утримання наложниці тощо (Ап. Правила 17. 18. Неокес. 8 (1 ч.). Вас. Вел. 12. Збірка з 93 глав 42 (2 ч.).) [9, 65, 239, 476, 772].

У клір не дозволялося приймати осіб, які добровільно чи особисто відсікали собі будь-які частини тіла незалежно від того, намагалися вони таким чином вчинити самогубство чи ні (Ап. Правила 22. 1-й Вс. 1 (2 ч.).) [9, 66, 83]. Зрозуміло, що ті ж самі дії, що були вчинені проти волі людини чи за умов необхідності, перепоною для вступу у клір не вважалися.

Особі могло бути відмовлено у вступі у клір через правопорушення, які вона вчинила у своєму житті, особливо статевого характеру, такі як блуд чи перелюб (Ап. Правило 61. Збірка з 93 глав 31 (1 ч.).) [9, 75, 766].

Особа, що приймається у клір, не могла бути неписьменною, повинна мати тверду віру, гідне попереднє життя та бути обізнана у богословських тонкощах (Збірка з 93 глав 4. 42.) [9, 742, 772].

У клір не могла бути прийнята особа, що страждає психічною хворобою, “одержима демоном” за термінологією Єфремівської Кормчої, до тих пір, поки цієї хвороби не позбавиться (Ап. Правило 79.) [9, 79].

Заборонялося приймати у клір та поставляти у священицькі сани рабів без дозволу їх господарів (Ап. Правило 82.) [9, 80].

Не дозволялося поставляти осіб у чини єпископа, пресвітера та диякона якщо серед їх найближчих родичів є єретики або язичники (Карф. 36.) [9, 338].

У Єфремівській Кормчій заборонена дискримінація осіб у прийнятті в клір через їх походження та відносини їх родини з Церквою (Трул. 33 (1 ч.)) [9, 68]. Цю норму автор вважає дуже прогресивною, адже дискримінація особи через походження та родинні зв’язки заборонена й у правовій системі сучасної України [54, 8], що визнається однією з принципових умов побудови правової держави [117, 244].

Священний сан не може отримати лихвар, якщо тільки не віддасть усі зароблені лихварством гроші на допомогу жебракам та протягом часу не доведе, що повністю звільнився від лихварських звичок та способу життя (Вас. Вел. 14.) [9, 476]. Наявність цієї норми можна пояснити негативним ставленням Церкви до лихварства, забороненим ще в Біблії.

Особа, яка проголосила бажання стати християнином, але через гоніння приносила жертви іншим богам, після хрещення може бути прийнята у клір. Вважалося, що через хрещення така особа починає нове життя та кається в усіх своїх попередніх гріхах, а тому стає невинною (Анкир. 12.) [9, 233].

З моменту прийняття особою християнства до вступу у клір та, особливо, до хіротонії, повинен сплинути певний час, за який можна буде впевнитися у щирості людини та її чеснотах (1-й Вс. 2 (1 ч.). Лаод. 3.) [9, 112-113, 267].

Навіть і після каяття та повернення “до лона Церкви” у клір не дозволено приймати аріан, які своїми діями сприяли поширенню єресі та спокушали інших приєднатися до аріанства (Афанасія до Руфініана.) [9, 554-555].

Однак, не є перешкодою для вступу у клір та хіротонії для особи факт її хрещення у дитинстві єретиками, якщо протягом свого дорослого життя така особа продемонструвала вірність Церкві (Карф. 47 (1 ч.). 57.) [9, 342, 360-362], що повинно були закласти обгрунтування поняття дієздатності, яка наступає тільки по досягненню особою певного віку.

Перед хіротонією місцеві єпископи повинні старанно вивчити попереднє життя кандидата та виявити усі можливі перепони для отримання ним сану. Категорично забороняється поставляти у священицькі сани осіб, які до цього були вивержені з кліру чи відлучені від церковного спілкування єпископами інших єпископій (Кирили До єпископів (1).) [9, 568].

Тільки відповідні церковні особи могли визначити, чи гідна людина стати кліриком та обіймати священицький сан. Паства не мала права обирати чи затверджувати поставлення священиків (Лаод. 13.) [9, 270]. Автор вважає, що описана вище практика Київської Русі обирати кандидатів у єпископи чи пресвітери за участю мирян не суперечить вказаному правилу, адже обиралися кандидати, а остаточне рішення та само поставлення в сан було в компетенції відповідних ієрархів.

Єпископи, пресвітери та диякони отримують свої сани через одноразову хіротонію. Священик не може приймати дві хіротонії на один і той самий сан, за винятком ситуації, коли перша хіротонія визнана недійсною (Ап. Правило 68.) [9, 76]. Тільки відповідна хіротонія створює з клірика священика. Ніякі призначення у священицький сан вчинені світською владою не можуть вважатися дійсними та давати право призначеним виконувати священицькі дії (7-й Вс. 3 (1 ч.).) [9, 208].

Перед хіротонією кандидат повинен старанно вивчити усі канони Вселенських та помістних соборів щоб у майбутньому не порушувати їх (Карф. 18 (1 ч.).) [9, 323].

Обрання кандидатів на священицькі сани та їх хіротонія відбувається у церковному приміщенні відкрито у присутності священиків та інших вірних християн (Феофіл 6.) [9, 535-536], але без присутності покараних, які перебувають у статусі “слухачів” (Лаод. 5.) [9, 268], тобто обов’язково має бути публічною.

Кількість кліриків, яку необхідно поставити у кожну єпархію, не повинна бути остаточно визнана та жорстко закріплена. Навпаки, така кількість повинна визначатися місцевими церковними ієрархами та збільшуватися або зменшуватися відповідно до зросту чи зменшення християнської громади у цій єпархії (Збірка з 93 глав 20.) [9, 756]. Тут ми бачимо колізію з каноном Неокес. 15 (не можна поставляти більше 7 дияконів в одному місті), але, так як 6-й Вс. 16 це правило скасував [5, 372], протиріччя в нормах зникає.

Правові норми, що регулюють перехід та служіння в інших єпархіях представників вищого та нижчого духовенства були окремо описані у відповідних главах. Спільними для обох категорій є норми 1-й Вс. 15. 16. 4-й Вс. 5. 7-й Вс. 15.

Усім клірикам від єпископа до нижчого причетника забороняється залишати місця свого поставлення та переходити у інші церкви (1-й Вс. 15. 4-й Вс. 5.) [9, 65, 115]. Усі інші клірики повинні запобігати таким переходам та додавати максимум зусиль для повернення тих, хто перейшов у інші церкви на місце їх поставлення (1-й Вс.

Клірики з інших єпархій не повинні прийматися у церковне служіння там, куди вони перейшли. Поставлення чужого клірика без дозволу його єпископа іншим єпископом у будь-який священицький сан вважається недійсним. А якщо клірик тривалий час не погоджується повернутися у свою єпархію, він може бути відлучений від спілкування (1-й Вс. 16.) [9, 90-91].

Клірик не може проводити служіння у двох церквах чи мешкати у двох єпископіях (7-й Вс. 15.) [9, 220-221].

В вищезазначених нормах ми спостерігаємо наполегливу політику Церкви по “прикріпленню” кліриків до місць їх служіння.

Єфремівська Кормча своїми правовими нормами регулює відносини, що виникають у кліриків в процесі проведення служіння та вчинення таїнств. До норм цієї групи можна віднести Ап. Правила 3. 4. 8. 36. 47. 60. 85. Трул. 19. 23. 28. 29. 32. 52. 63. 75. 83. 84. 99. Лаод. 17. 18. 19. 44. 57. 58. Карф. 4. 18 (2 ч.). 24. 25. 37. 41. 47 (2 ч.). 64. 70. 72. Феофіл 7. Тимофій 1. 2. 3. 4. 11.

Єпископи, пресвітери та диякони не мають права відмовитись від служіння у церкві, у яку були поставлені. Якщо священик відмовляється від виконання своїх обов’язків, він відлучається від спілкування доки не погодиться розпочати служіння у своїй церкві (Ап. Правило 36.) [9, 69].

Як вже було зазначено вище, одним з важливих догматичних питань християнства завжди було визнання та відокремлення святих текстів від тих, що визначалися хибними та були створені на шкоду Церкві. Серед правил проведення кліриками церковної служби окремо вказуються переліки текстів, які дозволяється читати у церквах (Ап. Правило 85. Лаод. 58. Карф. 24.) [9, 82, 279]. Ці переліки є виключними та повністю співпадають з аналогічними переліками Григорія Богослова та Амфілохія Іконійського.

Ап. Правило 60 під страхом розстригу додатково забороняє читати у церквах підроблені та апокрифічні книги, що визнаються справжніми тільки серед єретиків [9, 74]. Те ж саме стосується і неправдивих історій про життя християнських мучеників, які не тільки не можна читати та поширювати під страхом анафеми, а й при можливості треба знищувати (Трул. 63.) [9, 184].

Кожен день, а особливо у неділю, священики повинні звертатися до пастви з проповідями, роз’яснювати тексти з священних книг відповідно до вимог догми (Трул. 19.) [9, 158-159]. Протягом суботи у приміщенні церкви клірики повинні вголос читати Євангеліє (Лаод. 16.) [9, 270].

Співаючи псалми, причетники повинні робити перерви між псалмами, співати уважно, без крику та галасу (Трул. 75. Лаод. 17.) [9, 190-191, 270], тобто не перетворювати служіння на театралізовану виставу.

Священики не мають права вигадувати чи складати молитви. На утрені читаються ті ж самі молитви, що і на вечерні, загальновизнані та прийняті Церквою (Лаод. 18) [9, 270]. Єфремівська Кормча у Лаод. 19 вказує порядок читання молитов на службі та черговість вчинення священних дій [9, 270].

У буденні дні поста чотиридесятниці священики повинні проводити літургію вже освячених дарів (Трул. 52) [9, 178].

За християнською догмою до олтаря дозволяється приносити тільки вино, олію для лампади, фіміам та випечений хліб. Колосся чи виноград приносять тільки протягом декількох діб після збору нового врожаю для благословення (Карф. 37) [9, 338]. Священики, які приймають виноград у інші пори року в якості жертви до олтаря, позбавляються свого сану (Трул. 28) [9, 162-163]. Ніякі інші напої та їжу не дозволяється приносити до церкви ані як жертви, ані як подарунок клірикам (Ап. Правило 3. Трул. 99) [9, 62, 202]. Якщо хто з пастви бажає принести інші продукти та пригостити ними клір, він повинен послати їх до домівок єпископа чи пресвітера, де вони самі розподілять її серед кліриків (Ап. Правило 4) [9, 62].

Після служіння безкровна жертва, принесена до церковного олтаря, розподіляється серед кліриків. У виключних випадках залишки безкровної жертви можуть бути запропоновані також і мирянам, але тільки вірним християнам. Оголошеним віддавати залишки заборонено (Феофіл 7.) [9, 536].

Вино, що використовується під час проведення таїнств обов’язково розріджується водою. Священики, які приносять жертву чистим вином або чистою водою, вважаються такими, що порушують вказівки апостолів і впадають у єресі та розстригаються (Трул. 32.) [9, 164-166].

Принесення жертви відбувається тільки на олтарях у церквах. Єфремівська Кормча категорично забороняє усім священикам виконувати ці дії у приватних домах (Лаод. 57.) [9, 278].

До священнодій перед олтарем допускаються тільки ті священики, які перед цим постилися (Карф. 47 (2 ч.)) [9, 343], за єдиним виключенням у день Святої Вечері (Трул. 29) [9, 163]. Якщо на честь померлих видатних церковних діячів у вечері проводиться служба, а священики, що повинні її проводити не постували, служба обмежується молитвою (Карф. 41) [9, 340].

Усі клірики, які під час проведення служіння торкаються причастя, приймають його чи дають іншим, зобов’язані напередодні утриматися від статевих стосунків зі своїми дружинами (Карф. 4. 25.) [9, 313, 328]. Особливо це правило стосується пресвітерів та дияконів, які за його порушення позбавляються священного сану (Карф. 70.) [9, 373]. У тому ж правилі серед пресвітерів та дияконів вказані і єпископи, що пояснюється тим, що за часів написання канонів Карфагенського собору ще зустрічалися одружені єпископи. На території Київської Русі дія Карф. 70 поширювалася тільки на пресвітерів та дияконів, так як для єпископів вже був встановлений целібат.

Священики, що проводять служіння повинні причащатися як і усі християни, що перебувають у церкві. Якщо священик відмовляється від причастя, він повинен повідомити причину своєї відмови своєму керівнику. Священик, що не прийняв причастя, може бути відлучений від церкви, якщо його пояснення не буде визнано суттєвим або якщо він не побажає взагалі пояснювати свої дії (Ап. Правило 8) [9, 63]. На нашу думку, наявність цієї правової норми у Кормчій можна пояснити тим, що відмова священика на очах усього приходу від причастя може привести до виникнення у прихожан підозри у правильності та законності проведення служби.

Клірикам категорично забороняється вимагати від тих, кому вони дають причастя, гроші, будь-яке майно чи вчинення певних дій, які не передбачені церковними правилами (Трул. 23.) [9, 160]. Це ще один варіант вже описаної симонії, яка осуджується церковним правом в усіх своїх виглядах. Клірики, що визнані винними у симонії, на розсуд єпископа чи церковного суду позбавляються сану або взагалі розстригаються до мирян в залежності від обставин вчиненого правопорушення.

Священики не мають права давати євхаристію та хрестити померлих (Трул. 83. Карф. 18 (2 ч.)) [9, 194, 323].

Священик повинен терміново охрестити нехрещену людину, яка через незнання чи випадок прийняла причастя (Тимофій 1) [9, 541].

Священик має право допустити до причастя християнина, який є “одержимим”, тобто душевно хворого. Частота причастя такої людини вирішується священиком на його власний розсуд і залежить від поведінки “одержимого” (Тимофій 2) [9, 541].

Нехрещеного “одержимого” священик може охрестити тільки якщо він знаходиться при смерті та про проведення таїнства хрещення просять його рідні або він сам (Тимофій 3.) [9, 541-542]. Якщо ж нехрещена особа не є “одержимою”, а через хворобу просто втратила здоровий глузд та розсуд, і не в змозі промовити Символ віри, а його рідні просять охрестити його, священик не має права відмовлятися (Тимофій 4.) [9, 542].

Під загрозою позбавлення сану священик не має права хрестити повторно вже хрещену людину, але якщо перше хрещення було проведено єретиками, клірик не має права відмовити у дійсному хрещенні, не дивлячись на його фактичну повторність (Ап. Правило 47) [9, 72]. Однак, якщо стосовно особи немає достовірних відомостей щодо її хрещення, священик без жодних вагань повинен охрестити особу, і якщо пізніше виявиться, що це хрещення було повторним, священик визнається невинуватим (Трул. 84. Карф. 72.) [9, 194, 374].

Хрещення дорослих зазвичай має місце у Велику Суботу. Бажаючі охреститися повинні повідомити про це священика протягом перших двох тижнів чотиридесятниці. Якщо ж цей термін закінчився, священик має право наполягати на перенесенні хрещення (Лаод. 44.) [9, 275].

Священик не має права посвідчувати шлюби, що заборонені правовими нормами церковного права (Тимофій 11.) [9, 544].

У приміщенні церкви після закінчення служіння клірикам дозволяється робити оголошення про відпущення на волю рабів, так як це безперечно свідчить про наявність у особи, яка дає своїм рабам волю, християнського милосердя та чеснот і може бути прикладом для інших (Карф. 64) [9, 365].

Норми церковного права завжди приділяли велику увагу процедурі служіння та правам і обов’язкам священиків під час її проведення. В певній мірі саме церковне служіння було ланкою, що поєднувала мирян та кліриків, вона підтримувало віру, наголошувала на догматичних особливостях християнства, запобігала виникненню та розповсюдженню єресей. Саме тому важливість правильного проведення служіння та його відповідність усім правилам, встановленим правовими нормами та постулатами відомих церковних діячів, не викликала сумнівів.

Єфремівська Кормча встановлює та регламентує права і обов’язки кліриків та ченців, які виникають у процесі їх життя та діяльності, але не пов’язані безпосередньо з проведенням служіння у церквах. До правових норм, що регламентують такі права і обов’язки можна віднести Ап. Правила 6. 20. 23. 25. 26. 27. 33. 42. 44. 52. 54. 58. 59. 81. 83. 1-й Вс. 1 (1 ч.). 2 (2 ч.). 3. 17. 4-й Вс. 2 (1 ч.). 3. 7. Трул. 3. 5. 9. 10. 24. 27. 30. 102. 7-й Вс. 9. 16. 22 (2 ч.). Анкир. 14. Гангр. 19. Антіох. 2 (2 ч.). Лаод. 4. 10. 36. 55. Карф. 3. 5. 15. 16 (1 ч.). 21. 22. 32. 35. 40. 65. Вас. Вел. 10. 19. До Григорія пресвітера. Збірка з 93 глав 33 (2 ч.). 35. 37. 39. 45. 48.

Єфремівська Кормча під страхом позбавлення сану забороняє усім священикам займатися діяльністю, яка пов’язана з мирськими піклуваннями та турботами, а саме: торгівлею, державною та військовою службою, світським управлінням, виробництвом товарів для наступного продажу з ціллю накопичення грошей та майна, утримання доходних будівель, готелів, ресторанів, корчми та ін. (Ап. Правила 6. 81. 83. 4-й Вс. 3 (1 ч.). Трул. 9. Карф. 16 (1 ч.). Збірка з 93 глав 48.) [9, 63, 79, 81, 113, 151, 321, 774]. 4-й Вс. Собор та Збірка з 93 глав вказують, що ченці та клірики, які пішли у військо та, після попередження, не повернулися до своїх громад з покаянням, повинні зазнати анафеми (4-й Вс. 7.), а ті, хто повертаються, протягом 15 років перебувати у монастирі (Збірка з 93 глав 48.) [9, 115, 774]. Розстригом карається порушення категоричної заборони клірикам виступати гарантами в угодах поруки та застави, адвокатами, представниками у суді, судовими виконавцями, крім тих випадків, коли справа стосується інтересів Церкви та церковного майна (Ап. Правило 20. Збірка з 93 глав 35.) [9, 65, 769]. Заборону виступати гарантами в угодах на нашу думку можна пояснити тим, що в випадку коли виконання угоди буде звернуто на гаранта, яким в такому разі виступає клірик, по-перше, шкоди може зазнати церковне майно, а по-друге, клірик може бути проданий в рабство, що абсолютно не сумісно з його статусом. Клірики традиційно входили до найосвіченішого прошарку суспільства, були знавцями права, а отже могли виступати адвокатами та представниками у суді, однак постійне заняття цією діяльністю могло зашкодити їх служінню.

Клірикам та монахам категорично забороняється займатися лихварством через те, що якщо це заняття осуджується серед мирян, то тим більше воно заслуговує догани у кліриків. Правові норми Єфремівської Кормчої зазначають, що спочатку клірика, який вимагає у боржника лихву треба попередити про те, що він порушує норми церковного права, а якщо він не припинить свою діяльність – розстригати до мирянина (Ап. Правило 44. 1-й Вс. 17. Трул. 10. Лаод. 4. Карф. 5. 16 (1 ч.).) [9, 71, 91, 151, 313, 321, 268].

Єпископам та ченцям, на відміну від пресвітерів та дияконів, було заборонено виступати піклувальниками та тіунами (Збірка з 93 глав 33 (2 ч.).) [9, 768].

Однак існували мирські піклування, які традиційно дозволялися священикам та часто визначалися їх моральним обов’язком, наприклад, піклування про сиріт, бездомних, хворих, жебраків, виховання дітей (4-й Вс. 3 (2 ч.).) [9, 113]. Таким чином, ми бачимо, що клірикам ставилися у догану такі мирські заняття, які були спрямовані на накопичення капіталу та почестей, та заохочувалися мирські турботи, що пов’язані з добродійністю.

На священиків покладався обов’язок турбуватися про причт та бути радником усієї своєї пастви в усіх їх психологічних проблемах. Клірик, який не бажав турбуватися про своїх людей, морально та матеріально підтримувати інших кліриків, відлучався від церковного спілкування, а якщо він і після покарання продовжував ігнорувати такий важливий обов’язок, то доводив тим самим свою некомпетентність та взагалі позбавлявся сану (Ап. Правило 58. 59) [9, 74].

Єпископи та пресвітери не мають права відхиляти щире покаяння людини у скоєному. Навпаки, вони повинні приймати кожного, хто кається, підбадьорювати його та допомагати йому не повертатися на “хибний шлях” (Ап. Правило 52.) [9, 73].

Священик не має права призначати своїй пастві та іншим клірикам тілесні покарання за вчинені ними гріхи. Священики, які зловживають своїм становищем та призначають іншим тілесні покарання, позбавляються свого сану (Ап. Правило 27.) [9, 66-67]. Кожний священик має бути для свого оточення взірцем доброти та виховувати своїх людей у повазі до християнських норм не через страх, а через любов та розуміння, призначати покаяння відповідно до тяжкості вчинених гріхів та правопорушень, враховувати усі обставини справи, а, особливо, такі, які пом’якшують провину (Трул. 101.) [9, 203-204].

Клірики мають право відлучати осіб від церковного спілкування тільки за доведеності їх вини у скоєному правопорушенні та тільки у тому випадку, коли церковні закони прямо забороняють вчинену особою дію та передбачають за її вчинення у вигляді санкції відлучення від спілкування. Якщо ж виявляється, що відлучення було безпідставне та незаконне, вищий церковний ієрарх повертає відлученого до спілкування, а священика, що вчинив безпідставне відлучення, відлучають на той термін, що був ним самим призначений для невинного (Збірка з 93 глав 39.) [9, 771]. У змісті даного канону можна побачити по-перше, елементи принципу таліону, а по-друге, офіційне закріплення принципів, які вважаються у наші часи невід’ємними елементами теорії правової держави – немає правопорушення без закріплення у законодавстві відповідної заборони вчиненої дії та немає покарання без доведення звинувачення, що закріплено і в законодавстві України [30, 170; 83, 7].

Клірик, який дізнався про незаконне прийняття покараної особи у спілкування чи доручення їй служіння, повинен був повідомити усіх зацікавлених осіб про статус покараного (Карф. 65.) [9, 366].

Ніхто з кліриків не має права скасовувати чи припиняти дію визнаних Церквою постів як для самого себе, так і для інших кліриків та мирян без суттєвих причин. Порушення цього правила є спробою заперечити важливість однієї з найважливіших заповідей християнства а тому прирівнюється до єресі і карається анафемою (Гангр. 19.) [9, 248].

Під загрозою розстригу клірикам забороняється наносити собі тілесні пошкодження, особливо скопити себе, що сприймається Церквою як самогубство (Ап. Правило 23. 1-й Вс. 1 (1 ч.).) [9, 66, 83].

До моральних якостей священиків правові норми Кормчої встановлюють високі вимоги. Священик розстригається до мирян, але залишається у спілкуванні, за такі правопорушення, як крадіжка, блуд, перелюб, не дотримання клятви, вчинені після чи до прийняття сану. (Ап. Правило 25. 1-й Вс. 2 (2 ч.)) [9, 66, 83-84]. Клірик не може порушити дану ним клятву, але, за наявності важливих причин, має право звернутися до церковного суду з проханням звільнити його від її виконання (Вас. Вел. 10) [9, 474-475].

Карф. 3 зазначає, що клірики, а особливо єпископи, пресвітери та диякони мають бути помірковані в усьому своєму побуті та повинні намагатися вести скромне життя [9, 312]. Клірикам забороняється вдягати коштовності, розкішний одяг, користуватися парфумами, але конкретних покарань за порушення цього правила Єфремівська Кормча не встановлює (7-й Вс. 16.) [9, 221-222]. Визначення покарання у цьому випадку віддавалося на розсуд вищестоящого священика, за випадком вдягання світського одягу, за що клірик на тиждень відлучається від священнодій (Трул. 27.) [9, 162].

Клірик, що зловживає алкогольними напоями та грає у азартні ігри повинен позбутися своїх поганих звичок, бо інакше буде позбавлений сану або на три роки відправлений у монастир (Ап. Правило 42. Збірка з 93 глав 37) [9, 71, 770].

Відлученням від спілкування караються клірики, які відвідують корчми, за виключенням тієї ситуації, коли вони подорожують і корчма – це єдине місце, де вони можуть перепочити (Ап. Правила 54. Карф. 40) [9, 73, 340].

Клірики та монахи розстригаються за відвідування місць світських розваг: змагань, акторських ігор та непристойних танців. Якщо священик був запрошений на весілля, на початку таких розваг він повинен залишити стіл та вийти з кімнат, у яких відбувається дія (Трул. 24. Лаод. 55) [9, 160, 277], демонструючи тим самим усім оточуючим несхвалення Церквою подібного.

Досить високі вимоги ставляться правовими нормами Єфремівської Кормчої до подружнього життя священиків, та до підтримання целібату якщо клірик вирішив залишатися незайманим. Клірики та ченці, які обрали для себе незайманість, повинні дотримуватися своєї обітниці, а при її порушенні, караються як перелюбники (Вас. Вел. 19) [9, 483]. Серед кліриків після вступу у клір одружитися без обмежень можуть тільки читці та співаки (Ап. Правило 26) [9, 66], диякони, іподиякони та пресвітери – тільки при попередженні під час поставлення, єпископи ж – в жодному разі (Збірка з 93 глав 45) [9, 773].

Клірику заборонено брати другий шлюб та одружуватися з удовою, блудницею, невільницю, акторкою (Трул. 3.) [9, 144-147].

Якщо клірик та його дружина одностайно проголосили, що не будуть мешкати разом, та пообіцяли зберігати незайманість, вони зобов’язані до смерті дотримуватися обіцянки (Трул. 30.) [9, 163-164].

Ніхто з кліриків під загрозою позбавлення сану не має права мешкати в одному будинку, залишатися та їсти наодинці з жінкою, що не перебуває з ним у прямій кревності (1-й Вс. 3. Трул. 5. 7-й Вс. 22 (2 ч.).Вас. Вел. До Григорія пресвітера) [9, 84, 147-148, 227-228, 515-516]. Дані правові норми повинні забезпечити відсутність звинувачень кліриків у блуді чи перелюбах, підтримувати їх високу репутацію як служителів Церкви.

Якщо клірик дає обітниці, що спрямовані на “обмеження плоті” та не є обов’язковими для всіх, виконання ним обітниць не повинно принижувати та ображати оточуючих. Так, якщо клірик дав обітницю не вживати м’яса, за загальною трапезою він, під загрозою позбавлення сану, не повинен відмовлятися від інших продуктів, мотивуючи це тим, що вони лежали на одному посуді з м’ясом (Анкир. 14.) [9, 234]. Ця правова норма викликана потребою відмежувати положення християнства від традицій та звичаїв іудаїзму. У перші століття існування християнства відомі церковні діячі докладали багато зусиль для відокремлення цих двох монотеїстичних релігій та запобігання змішування їх положень, що інколи виникало у різних регіонах. Єфремівська Кормча містить цілий комплекс правових норм, що спрямовані саме на запобігання такого синтезу християнства та іудаїзму.

Клірики не мають права приймати у спілкування чужих кліриків та монахів без відповідної “представницької грамоти”, яка має бути видана їм на місці попереднього мешкання та свідчити про їх благонадійність. Але, навіть і після пред’явлення такої грамоти, місцеві священики певний час повинні приділяти особливу увагу діям та висловам кліриків, що переїхали до їх єпархії, щоб впевнитися у їх вірі та благочинстві (Ап. Правило 33.) [9, 68].

Клірики повинні усілякими засобами підтримувати чистоту віри серед своєї пастви та запобігати поширенню єресей. Усю знайдену єретичну літературу клірики повинні віддавати своїм церковним керівникам, а ті відправляти її до Константинопольського патріарха, де вона має зберігатися. Клірики під страхом позбавлення сану, а монахи – відлучення від спілкування не мають права зберігати в себе єретичну літературу (7-й Вс. 9.) [9, 216].

Клірикам під загрозою розстригу забороняється займатися справами, які суперечать ідеям християнства, а саме ворожити по числах, зірках, поведінці звірів та нутрощах (Лаод. 36.) [9, 274].

Єфремівська Кормча вказує обмеження, які поширюються на родини священиків. Дотримання цих обмежень включається до обов’язків священиків, однак, їх порушення карається не так суворо через розуміння того, що клірик не завжди має змогу вплинути на перебіг подій. Серед таких обмежень можна вказати на заборону дітям кліриків одружуватися з єретиками та язичниками (Лаод. 10. Карф. 21) [9, 269, 326], мешкати окремо від батьків до тих пір, поки батьки – клірики остаточно не впевняться у їх вірі та у належній поведінці (Карф. 35) [9, 337].

За Єфремівською Кормчою клірики мають також ряд обмежень у розпорядженні майном. Так, ніхто з кліру не може заповідати чи дарувати своє майно язичникам чи єретикам, навіть якщо вони є прямими родичами кліриків (Карф. 22.) [9, 326].

Клірик, який проголосив про намір передати Церкві своє майно, не може відмовитися від своїх слів під загрозою позбавлення сану (Карф. 32) [9, 332].

Якщо священик після свого поставлення придбає майно, він повинен повідомити своїх керівників про джерела прибутку, які дали йому можливість це зробити. Якщо його пояснення не будуть визнані достатніми, а після цього священик відмовиться передати таке майно Церкві, він звинувачується у розкраданні майна довіреної йому єпархії (Карф. 32 (1 ч.)) [9, 332].

Клірикам, під загрозою відлучення, забороняється спілкуватися, молитися та проводити служіння разом з відлученими від церкви (Антіох. 2 (2 ч.)) [9, 253]. Такими діями, на думку автора, вони ставлять під сумнів правомірність відлучення, а, відповідно, і дії того, хто визначив покарання.

Клірик, який віддав позов до церковного суду, не має права забрати його для передачі до світського суду. Після таких дій клірик відповідач втрачає свій сан незалежно від рішення суду, а клірик позивач може залишитися у своєму сані тільки якщо повністю відмовиться від позову (Карф. 15.) [9, 320].

Християнська Церква завжди вимагала від своїх прихильників скромності, щирості та благочестя. Особливо це стосувалося кліриків, які повинні були бути взірцем для усіх мирян. Ті ж самі дії, вчинені кліриками з різних причин, могли сприйматися абсолютно по-різному: від гарячого схвалення до покарання. Так, наприклад, якщо одружена особа після вступу у клір щиро вирішувала вести далі незаймане життя, Церква схвалювала її вибір. Але якщо під виглядом благочестя священик проганяв від себе свою дружину, він відлучався від спілкування, а потім міг бути позбавлений сану (Ап. Правило 5.) [9, 63]. Іншим прикладом може виступати Ап. Правило 53, за яким позбавляється сану священик, який на свята не їсть м’яса та не вживає вина не через подвиг утримання та для умертвіння плоті, а для того, щоб продемонструвати оточуючим що він є кращим за них [9, 73].

Заборони та обмеження спілкувань кліриків Християнської Церкви з язичниками та єретиками викладені у Єфремівській Кормчій у правових нормах Ап. Правила 7. 45. 46. 3-й Вс. 4. Антіох. 1 (2 ч.). Лаод. 9. Тимофій 9.

Єфремівська Кормча забороняє християнським священикам не тільки молитися разом з єретиками, за що вони відлучаються від церковного спілкування (Ап. Правило 45), але й навіть проводити служіння в їх присутності (Тимофій 9) [9, 72, 543-544]. За проведення служіння у присутності єретиків Кормча не вказує ніяких конкретних санкцій, окрім загальної заборони. Ймовірно за таке правопорушення священику призначалося покарання в залежності від сукупних об’єктивних обставин.

Набагато суворіше, позбавленням сану, карається священик, що дозволив єретикам брати участь у служінні чи, тим більше, самим проводити його (Ап. Правило 45) [9, 72]. Також позбавляються своїх санів єпископи та пресвітери, які визнали за справжні проведені єретиками таїнства (Ап. Правило 46) [9, 72], адже тим самим ці клірики фактично визнають, що вважають єретиків повноправними служителями Церкви. Також клірики відлучаються на деякий час від спілкування за відвідування цвинтарів єретиків та їх святих місць з ціллю молитви чи лікування (Лаод. 9.) [9, 269].

Після визнання церковним собором того чи іншого положення єретичним, священики, що його дотримувалися, повинні привселюдно відмовитися від своєї помилки. Якщо ж вони цього не зроблять, то визнаються єретиками та позбавляються своїх санів (3-й Вс. 4.) [9, 104-105].

Як вже було вказано вище, починаючи з ІІІ ст., діячі Християнської Церкви докладали зусилля для відокремлення християнства від іудаїзма, причому, поступово це відокремлення становилося все більш принциповим, що відбилося і у правових нормах церковного права. За Ап. Правилом 7, під загрозою позбавлення сану, священикам заборонено святкувати Великдень до весняного рівнодення [9, 63], тобто одночасно з іудейським святом Песаха.

Але вже Антіохійський собор за те ж саме правопорушення пропонує застосовувати санкцію від позбавлення священного сану до анафеми, в залежності від конкретних обставин, та позбавляти сану усіх кліриків, які, після покарання порушника, спілкуються з ним (Антіох. 1 (2 ч.)) [9, 252].

Серед правових норм Єфремівської Кормчої, що регулюють відносини кліриків та монахів, у окрему групу слід виділити норми, які встановлюють права та обов’язки покараних і впалих. Серед таких норм слід вказати Ап. Правила 12. 13. 28. 62. 1-й Вс. 10. 3-й Вс. 5. Трул. 22. Антіох. 4 (1 ч.). 12. Карф. 9. 29. 105. Феофіл 3. Вас. Вел. 32. 51.

Правилами Єфремівської Кормчої визначена загальна універсальність та однаковість покарань за ті ж самі злочини для усіх кліриків незалежно від священицьких санів, у які вони поставлені (Вас. Вел. 51.) [9, 496], тобто, затвердився принцип рівності усіх перед законом, визнаний одним з принципів правової держави [117, 158; 30, 25] і закріплений і в сучасному законодавстві України [54, 8].

Одним з досягнень юридичної думки, закладеної у правових нормах Єфремівської Кормчої, що зберегло свою актуальність до сьогодення та вважається одним з сучасних основоположних принципів притягнення до відповідальності [83, 7], є норма, за якою визнані винними клірики не можуть бути покарані двічі за одне й те саме правопорушення (Вас. Вел. 32.) [9, 488].

Кожний клірик, покараний своїм єпископом чи пресвітером, має право оскаржити покарання до вищої інстанції (Феофіл 3.) [9, 534]. Але такою вищою інстанцією не можуть виступати світські органи влади. Якщо ж покараний позбавленням сану священик для оскарження покарання, замість відповідної церковної інстанції, а саме єпископа, церковного собору чи церковного суду, звертається до світських органів, він назавжди втрачає можливість повернути свій сан (Антіох. 12) [9, 258].

Скасувати покарання клірика може тільки той, хто його визначив та наклав, або відповідні вищестоящі органи чи церковні особи. Скасування єпископом покарання, призначеного іншим єпископом, а призначеного пресвітером, відповідно, іншим пресвітером, вважається недійсним (3-й Вс. 5.) [9, 105]. Особа, що незаконно приймає у спілкування покараного клірика, тим самим фактично визнаючи його покарання недійсним, сама зазнає такого ж покарання (Карф. 9.) [9, 316].

Клірик, який був відлучений від спілкування за недбалість, не може починати спілкування навіть після подання оскарження на своє відлучення до остаточного вирішення його долі. Початок спілкування клірика до остаточного рішення суду сприймається у такій ситуації як визнання своєї провини (Карф. 29) [9, 331]. Так і початок служіння позбавленими священицького сану до остаточного рішення суду по їх справі, карається остаточною забороною повернення сану, який вони мали, та позбавленням права на оскарження визначеного для них покарання (Антіох. 4 (1 ч.)) [9, 254]. Якщо ж позбавлений сану священик, вина якого безперечно доведена та оскарженню не підлягає, спробує вести церковне служіння, він карається анафемою (Ап. Правила 28) [9, 67].

Клірик, покараний відлученням від спілкування, що приїхав до іншої країни та спробував там незаконно увійти до спілкування за допомогою підроблених представницьких грамот, зазнає розстригу (Карф. 105) [9, 411]. Якщо ж відлучений від спілкування у іншому місті, приймається до спілкування без пред’явлення представницьких грамот взагалі, час його відлучення подовжується, а клірик, який прийняв його у спілкування, також зазнає відлучення (Ап. Правила 12. 13) [9, 64].

Розстрига, який повністю розкаявся, може отримати право стригти волосся так, як це роблять інші клірики, та таким чином у зовнішності наближатися до них (Трул. 22.) [9, 159-160].

Єфремівська Кормча також регламентує права та обов’язки впалих кліриків.

Впалий клірик, який через страх перед язичником чи єретиком відрікся від християнства, проклинається та назавжди відлучається від Церкви (1-й Вс. 10) [9, 88]. Якщо ж клірик відрікся тільки від свого сану та імені служителя Церкви, він позбавляється свого сану, але після покаяння може бути прийнятий у спілкування у статусі мирянина (Ап. Правило 62.) [9, 75].

Отже, ми бачимо, що своїми правовими нормами Церква намагалася підтримувати статус клірика на належному рівні, не допускати в клірі несумлінного виконання професійних обов’язків, запобігати поширенню єресей та порушенні субординації.

Таким чином, із зробленого дослідження правових норм Єфремівської Кормчої, які регулювали правовідносини усіх кліриків, можна зробити наступні висновки:

Oсеред правових норм Єфремівської Кормчої окремо можна виділити групу, що поширюється на кліриків усіх санів та монахів, і регулює їхні правовідносини;

Oправові норми Кормчої встановлюють до кліриків високі вимоги щодо їх поведінки, життя як до, так і після вступу в клір, знання та дотримання основних догматів віри, поширення християнства, старанності та сумлінності у виконанні своїх обов’язків та інших чеснот;

Oклірики мали чітку субординацію, мали підкорюватися старшим за саном;

Oу деяких правових нормах Єфремівської Кормчої існують елементи принципу таліона;

O через правові норми Єфремівської Кормчої на території Київської Русі були закріплені принципи, які сучасними дослідниками вважаються основоположними принципами правової держави: рівність усіх перед законом, призначення покарання тільки за передбачене законом правопорушення і після доведення вини правопорушника, призначення тільки одного покарання за одне правопорушення та інші.