<<
>>

§ 1. Поняття і види джерел права

Термін «джерело права» вперше почав використовуватися ще за часів Давнього Риму. Тіт Лівій назвав Закони XII таблиць «джерелами усього публічного і приватного права», оскільки давньоримські право­знавці вважали їх витоками чинного права.

Таке розуміння джерела права відповідає лексичному значенню поняття «джерело» (те, що дає початок чому-небудь, звідки походить що-небудь).

На теоретичному рівні джерела права починають досліджуватися у XIX ст. Представники різних шкіл праворозуміння по-різному визна­чали зміст цього поняття. Позитивісти вважали, що джерелом права виступають створені державою нормативні приписи, які ухвалені у ви­значений спосіб та захищаються примусовою силою. Прихильники нормативістської школи права вбачали джерело права в абстрактній, неписаній основній (засадничій) нормі, яка дає початок усьому праву. Прибічники соціологічного напряму в правознавстві називали джере­лами права соціальну та юридичну практику.

У сучасній юридичній науці використовуються такі основні зна­чення джерела права'.

1) ідеалістичне, що визначає джерела права як його ідейні витоки; залежно від типів праворозуміння такими джерелами виступають основні права людини, природні інстинкти, правосвідомість та ін.;

2) матеріальне, що визнає джерелом права соціальні чинники, сили, що творять право (наприклад, матеріальні умови суспільства, суспільну практику);

3) формально-юридичне, що ототожнює джерела права із зовніш­німи формами його вираження та існування, тобто формами права.

Отже, джерело права - це визнана в конкретному суспільстві офіційна форма (спосіб) зовнішнього вираження та закріплення норм права, посилання на яку підтверджують їхнє існування.

Правові системи світу відрізняються своєрідністю джерел права, ступенем їхнього розвитку, пріоритетом одних джерел права над інши­ми. Проте в усіх цих системах джерелами права визнаються норматив­но-правові акти, нормативно-правові договори, правові звичаї, судові прецеденти або судова практика, правова доктрина.

Важливу роль у межах романо-германської правової системи відіграють загальні принципи права як самостійне джерело права.

Подібний перелік джерел є характерним і для міжнародного права. Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН суд застосовує:

а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, безперечно визнані державами, які є сторонами спору;

б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як право­ва норма; в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; г) судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із міжнародного публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм.

Джерела права класифікуються за різними критеріями, які дозволя­ють визначити їх співвідношення між собою та їх ієрархію.

За пріоритетністю звернення вирізняють первинні та вторинні джерела права. Первинні джерела є обов’язковими та містять норми, що підлягають першочерговому застосуванню для врегулювання правом життєвих ситуацій. Вторинні (субсидіарні) джерела права містять норми, до яких звертаються у разі відсутності або неможливості однозначно встановити зміст правил поведінки в первинних джерелах права.

Залежно від наслідків закріплення норм права розрізняють обов’язкові джерела права, закріплення норм права в яких свідчить про їх обов’язковість для суб’єктів, і переконливі (авторитетні) джерела права, посилання на які є недостатнім для підтвердження обов’язковості тих чи інших норм; вони містять додаткову юридичну аргументацію та не можуть виступати самостійною (достатньою) під­ставою для ухвалення індивідуальних рішень. їх використання є фа­культативним та віднесено на розсуд суб’єкта правозастосування.

У міжнародному, а іноді й національному праві переконливі дже­рела права розглядають як свого роду «м’яке» право, що дозволяє відмежовувати їх від «жорсткого» права, тобто його формально

обов’язкових джерел, які беззаперечно підлягають застосуванню до суспільних відносин, що ними регламентуються.

У романо-германській правовій сім’ї, до якої тяжіє й правова сис­тема України, первинними джерелами права вважаються нормативно- правові акти, нормативно-правові договори (передусім міжнародні) та загальні принципи права, вторинними — правові звичаї, судова прак­тика та правова доктрина. З них переконливими є судова практика та правова доктрина.

Найбільш поширеним джерелом права в Україні виступають нор­мативно-правові акти. Останнім часом значно зростає роль міжнарод­но-правових договорів. Обов’язковими джерелами права України ви­знаються також правові звичаї, практика Європейського суду з прав людини, рішення Верховного Суду України, ухвалені за визначеними в законах обставинами.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 1. Поняття і види джерел права:

  1. 1.3. Реалізація кримінальних процесуальних гарантій прав потерпілого при здійсненні досудового розслідування
  2. 2.1. Правовіпідстави реалізації захисту потерпілим прав і законних інтересів на стадії досудового розслідування
  3. 3.1. Застосування міжнародних правових актів при реалізації прав і законних інтересів потерпілого
  4. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  5. 4.1. Поняття та зміст адміністративних послуг у сільському господарстві
  6. Нотаріат в Україні: поняття, завдання, правове регулювання і принципи діяльності
  7. 2.1. Об’єкти прав інтелектуальної власності за чинним законодавством України
  8. 2.3. Зміст правовідносин інтелектуальної власності
  9. 2.1. Правовий аналіз видів трудових спорів, конфліктів та критеріїв їх класифікації
  10. 1.1. Ґенеза й сутність правового регулювання форм захисту трудових прав працівників
  11. 1.2. Трудові права працівників як об’єкт правового захисту та їх місце в системі прав людини
  12. 1.3. Поняття, зміст і значення форм захисту трудових прав працівників