<<
>>

§ 1. Поняття тлумачення правових актів

Важливе місце у правовому регулюванні суспільних відносин по­сідає діяльність, спрямована на осмислення змісту правових актів, розкриття їх сутності. Така діяльність називається тлумаченням пра­вових актів, чи їх інтерпретацією.

Особливості правотлумачної ді­яльності зумовили виокремлення юридичної герменевтики як загально­го (філософського) підходу до пізнання державно-правової дійсності, що ґрунтується на тлумаченні юридичних текстів задля розуміння сутності правових явищ.

Тлумачення правового акта— це з 'псування змісту закріплених у ньому юридичних правил (норм права), а також у певних випадках роз ’яснення змісту цих правил іншим зацікавленим особам.

Тлумачення правових актів може виступати як певний розумовий процес, інтелектуальна, творча діяльність, що спрямована на встановлення змісту юридичних правил (норм права), так і як ре­зультат зазначеної діяльності, що виражається переважно в інтер- претаційних актах. Наприклад, в останньому значенні термін «тлу­мачення» вживається у ст. 147 Конституції України, яка вказує, що Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Предметом правотлумачної діяльності виступає текст правового акта (нормативно-правового й індивідуально-правового та ін.), а її об’єктом - юридичні правила (правові норми), оскільки у розкритті їх значення, з’ясуванні змісту відповідних правил поведінки й полягає кінцева мета інтерпретації права.

Необхідність тлумачення правових актів зумовлена:

1) нормативністю права, загальним, абстрактним характером правових норм. Реалізація норми права в конкретній життєвій ситуації без попереднього з’ясування її змісту є неможливою;

2) викладенням юридичного правила в тексті, тобто його виражен­ням у мовній формі, з чим пов’язані такі обставини:

- вживання термінів, які є більш вузькими чи більш широкими, ніж правове поняття, яке вони виражають, або вживання слів-синонімів на позначення одного поняття (наприклад, одночасне використання в тек­сті слів «повинен», «зобов’язаний», «слід», «належить» тощо);

- наявність в юридичних текстах спеціальних юридичних термінів (іпотека, юридична особа, злочин та ін.) та оцінних категорій (тяжкі наслідки, моральна шкода тощо);

-вживання висловів, які потребують з’ясування можливих варіан­тів поведінки, що ними передбачаються (наприклад, «тощо», «та ін.», «інші»);

- недосконалість юридичної техніки, відсутність ясної, точної, зрозумілої мови правового акта, двозначність, розпливчатість форму­лювань та ін.

Тлумачення правових актів може складатися з двох стадій'. з’ясування змісту юридичних правил (норм права) та його роз’яснення. З’ясування - перша й обов’язкова стадія тлумачення права, яка полягає у зрозумінні суб’єктом тлумачення змісту правил «для себе». Це вну­трішній творчий інтелектуальний процес, який відбувається у свідо­мості суб’єкта тлумачення. З’ясування правил є необхідною умовою належної реалізації права в усіх його формах. Тлумачення права може включати тільки стадію з’ясування, наприклад, якщо йдеться про усві­домлення суб’єктом змісту правил при їх додержанні чи використанні.

Наступною стадією є роз’яснення права. Воно не є обов’язковим і здійснюється інтерпретатором для зацікавлених осіб лише в разі необхідності. Результати роз’яснення об’єктивуються в інтерпретацій- них актах, письмових та усних коментарях тощо (наприклад, рекомен­даціях вищих спеціалізованих судів, роз’ясненнях уповноважених органів державної влади, науково-практичних коментарях до законо­давчих актів). Правотлумачна діяльність у формі роз’яснення права може бути одним із основних напрямів діяльності органів державної влади. Так, надання офіційного тлумачення Конституції та законів України є одним із повноважень Конституційного Суду України.

Тлумачення правових актів передбачає з’ясування як «букви», так і «духу» закону. Під «буквою» закону розуміють буквальне значення юридичного тексту, що містить правила. «Дух» закону передає зміст юридичних правил, викладених у відповідному акті, з належним урахуванням правових принципів, на яких він ґрунтується. Враху­вання «духу» закону дозволяє більш точно розкрити значення його «букви», яке може бути більш широким чи більш вузьким, ніж бук­вальне текстуальне вираження правила. При цьому розкриття «духу» закону не може повністю відриватися від тексту правового акта, інакше правотлумачна діяльність може перетворитися на пряму нор- мотворчість.

Протягом строку чинності юридичних правил їх «буква» може залишатися незмінною, але «дух» може зазнавати змін.

Визначаючи в такому разі значення норми права, необхідно враховувати наявність двох тенденцій у правотлумачній діяльності - статичної та динаміч­ної. У межах статичного підходу значення правила з моменту його ухвалення й протягом усього періоду його дії визнається незмінним у часі. За цього підходу в процесі тлумачення підлягає з’ясуванню «воля історичного законодавця», тобто те значення правила, що було вкла­дено в нього на момент прийняття відповідного правового акта.

За динамічного підходу в теорії тлумачення права значення норм права може еволюціонувати з перебігом часу. В цьому разі правотлу­мачна діяльність спрямована на з’ясування «волі актуального законо­давця», тобто значення, що надається правилу суспільством на відпо­відному етапі розвитку з урахуванням мінливих умов суспільного життя. Саме такий підхід використовує Європейський суд з прав лю­дини при тлумаченні положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Предметом тлумачення можуть виступати не тільки норматив­ні, а й індивідуальні правові акти, особливо ті, що розраховані на тривалу дію, мають юридично складний характер. Тлумачення ін­дивідуальних правових актів спрямовано на з’ясування змісту юри­дичних правил, що містяться в актах правозастосування та актах реалізації права - рішеннях суду, адміністративних актах, право- чинах тощо.

Так, у ст. 213 ЦК України зазначено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту право-

чину. У ст. 1256 ЦК України передбачено, що тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями, а у разі виникнення між ними спору - судом. Відповідно до ст. 221 ЦПК України, якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою поста­новляє ухвалу, в якій роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 1. Поняття тлумачення правових актів:

  1. 1.1. Поняття судової влади, її суть та функції
  2. 1.1. Правовий захист особи, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення
  3. 3.1. Застосування міжнародних правових актів при реалізації прав і законних інтересів потерпілого
  4. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  5. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  6. Теоретичні аспекти визначення поняття і змісту інституту адміністративних правочинів у сільському господарстві України
  7. 4.1. Поняття та зміст адміністративних послуг у сільському господарстві
  8. Поняття та правова природа процесуальних норм адміністративного права
  9. 3.1. Поняття та види юридичних засобів захисту
  10. 1.1. Юридична природа адміністративних актів органів публічної адміністрації
  11. 2.2 Адміністративні акти, які приймаються при здійсненні зовнішньоорганізаційної діяльності органами прокуратури
  12. 1.1. Поняття судової влади, її суть та функції