<<
>>

§ 1. Поняття і структура системи права

Поняття «система права» дає змогу розкрити питання про струк­турні елементи права та їхні взаємозв’язки, що утворюють нову інте­гративну якість, дозволяють забезпечити цілісність права, продемон­струвати, що його зміст є належним чином організованим і внутрішньо узгодженим.

Поширеним є розуміння системи права як такої його внутрішньої структури, яка виражає узгодженість і єдність юридичних норм та їх об’єднання у галузі, підгалузі та Інститути відповідно до предмета і методу правового регулювання. До чинників побудови системи права, які втілюють вияви його сутності, слід додати:

принципи права, які є основою, вихідними засадами правового регулювання, визначають зміст норм, їх узгодженість і логіку побудо­ви права;

інтереси окремих осіб і загальнозначущі потреби в раціональній правовій організації життєдіяльності суспільства. Вони визначають у структурі права приватноправові і публічно-правові компоненти.

Таким чином, предмет і метод, принципи та інтереси єуніверсаль- ними чинниками структурування системи права.

Система права - це інтегрована принципами права, зумовлена сполученням приватних і публічних інтересів сукупність правових норм, внутрішня організація якої характеризується їх єдністю, узго­дженістю, диференціацією та групуванням у відносно самостійні структурні утворення.

Головні властивості системи права відбиті у таких засадах її по­будови:

Єдність, яка зумовлена тим, що право грунтується на основопо­ложних принципах свободи, рівності, справедливості та гуманізму. Норми, що суперечать цим принципам, не мають правового змісту й визнаються нечинними в установленому порядку. Єдність принципів і норм права забезпечує баланс соціальних інтересів, зумовлює одна­кове ставлення до них з боку громадянського суспільства і держави.

Узгодженість, що полягає, зокрема, у наявності субординаційних і координаційних зв’язків між її структурними утвореннями (нормами, інститутами, галузями права, підсистемами права), неможливості їх дії ізольовано одне від одного, доповненні і конкретизації загальних норм спеціальними.

Узгодженість забезпечується функціонуванням механізмів моніторингу, експертиз, попередження, подолання та усу­нення колізій і прогалин у праві.

Диференціація та інтеграція. Диференціація - це поділ права на відносно самостійні структурні елементи, що зумовлений виконанням правом функції регулювання різноманітних за змістом суспільних відносин. Такий поділ є логічним підгрунтям подальшої інтеграції елементів системи права за схемою норми права (регулюють типові суспільні відносини) → правові інститути (об’єднують норми, які регулюють відносини певного виду) → підгалузі права (об’єднують норми, які регулюють відносини декількох видів) → галузі права (об’єднують норми, які регулюють відносини певного роду) → під­системи права (приватноправова і публічно-правова, матеріально- правова і процесуально-правова, регулятивно-правова та охоронно- правова).

Об'єктивністьі суб'єктивність. Об’єктивність означає, що система права утворюється не внаслідок довільного розсуду суб’єкта законотворення, а є юридичним відображенням системи суспільних відносин. Водночас система права формується під впливом суб’єктивного чинника - волі законодавця, правових доктрин, усвідом­лених і сприйнятих суспільством ідей щодо справедливого регулюван­ня відносин тощо.

Стабільність і динамізм. Стабільність виявляється в збережен­ні системою права її здатності ефективно регулювати суспільні від­носини в умовах соціального розвитку. Разом з тим система права не є завершеною: під впливом численних зовнішніх і внутрішніх чин-

ників суспільного розвитку вона постійно змінюється через дію со­ціального механізму її оновлення, зберігаючи при цьому власну структуру.

Лише суттєві зміни в суспільстві можуть істотно вплинути на структурну будову права. Зміна співвідношення пріоритетів і цінностей у суспільстві, поява нових моделей соціально значущих відносин (ринкових, інформаційних, екологічних та ін.) зумовлюють перебудо­ву системи права на основі оновлених принципів і стимулюють появу структурованих утворень (космічне, медичне, екологічне, комерційне, соціальне, інформаційне право та ін.).

Стабільність у праві підтримується його принципами і структурою, а динамізм - своєчасними якісними і кількісними змінами його змісту, оновленням правових норм, які уможливлюють дієздатність права, його гнучкість. Стабільність і динамізм системи права у взаємодії за­безпечують її стійкість.

Система права потребує визначення її структури, виокремлення критеріїв, за якими вона будується, пояснення, з яких структурних елементів вона складається. Поділ системи права на структурні еле­менти традиційно розглядається з урахуванням таких головних крите­ріїв, як предмет і метод правового регулювання суспільних відносин.

Структура права є відображенням внутрішньої будови права і зв’язків між його елементами. Вона передбачає визначення її первин­ного елемента - правової норми, врахування предмета правового ре­гулювання, що в сукупності з методом, а також принципами та інте­ресами об’єднує ці норми в основні групи - інститути права, підгалу- зі права, галузі права, підсистеми права.

Отже, систему права складають такі елементи.

1. Норма права- первинний структурний елемент системи пра­ва, спрямований на регулювання типових суспільних відносин. Узгодженість, взаємопов’язаність, поділ і групування правових норм у системі права зумовлені, з одного боку, структурою предмета ре­гулювання (суспільними відносинами), а з другого - прагненням суб’єкта (законодавця) ефективно врегулювати ці відносини право­вими засобами.

2. Інститут права -відокремлена група норм права, які регулю­ють суспільні відносини певного виду (наприклад, інститут реєстрації кандидатів у народні депутати у виборчому праві, інститут заповіту в спадковому праві).

3. Підгалузь права -об’єднання взаємопов’язаних інститутів, що формується в межах однієї галузі права (виборче право в межах кон­ституційного права, спадкове право в межах цивільного права).

4. Галузь права - відокремлена сукупність норм права, спрямована на регулювання сфери однорідних суспільних відносин відповідними методами (наприклад, конституційне право, цивільне право).

5. Підсистема права -інтегрована принципами, завданнями і функціями, зумовлена характером інтересів сукупність інститутів і галузей права, які регулюють комплекс суспільних відносин за допо­могою подібних методів правового регулювання. Такими підсистема­ми права є приватне і публічне право, процесуальне і матеріальне право, регулятивне та охоронне право.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 1. Поняття і структура системи права:

  1. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  2. 2.2. Система суб’єктів адміністративної юрисдикції у сільському господарстві України
  3. 4.1. Поняття та зміст адміністративних послуг у сільському господарстві
  4. 2.3. Зміст правовідносин інтелектуальної власності
  5. 1.3. Поняття та сутність адміністративних актів органів прокуратури
  6. Методологічна основа дослідження та поняття підвищення кваліфікації прокурорів.
  7. 2.1. Правові основи системи підвищення кваліфікації прокурорів.
  8. 3.1. Теоретичні основи сутності и модернізації системи підвищення кваліфікації прокурорів.
  9. 1.3. Поняття, зміст і значення форм захисту трудових прав працівників
  10. 1.1 Поняття та структура давності як юридичної конструкції кримінального права України
  11. Методологія дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу