§ 1. Поняття, структура та функції правосвідомості

Свідомість як форма відображення навколишнього світу виявля­ється у ставленні до певних явищ і процесів та їх оцінюванні. Складо­вою свідомості людини є її правова свідомість. У демократичній, правовій державі правосвідомість грунтується на визнанні верховен­ства права, найвищої соціальної цінності життя і здоров’я, честі і гід­ності, недоторканності і безпеки людини, поваги до прав людини як невід’ємних від особи можливостей, що становлять юридичний фун­дамент життєдіяльності суспільства.

Правосвідомість — це сукупність емоцій, почуттів, настанов, ідей, теорій, концепцій, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формуються ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і на­прямів розвитку правової системи.

Для правової свідомості характерні такі риси.

1. Вона є різновидом суспільної свідомості. Поряд з іншими форма­ми (філософською, релігійною, моральною, політичною, естетичною) правова свідомість відображає певний аспект навколишнього світу - правову дійсність. Вона не існує «в чистому» вигляді, її неможливо механічно відокремити від моральної та політичної свідомості.

2. Носіями правосвідомості е різні суб’єкти: особа, громадські об’єднання, політичні партії, органи державної влади та їх посадові особи, юристи, суспільство в цілому та ін. У правовій свідомості від-

биваються ставлення цих суб’єктів до права, юридичної практики, поведінки (діяльності) інших учасників правовідносин, їх оцінювання.

3. Об’єктом правосвідомості є різні правові явища та процеси (право, правові відносини, правова поведінка, практика реалізації права тощо). Разом з тим вона може містити оцінювання права мину­лого (наприклад, аналіз римського права, Руської правди) або форму­вати уявлення про право бажане, майбутнє.

4. Правосвідомість відображає правову дійсність, що склалася за конкретно-історичних умов у тій чи іншій країні, впливає на функціо­нування і напрями розвитку правової системи.

5. Правосвідомість є одним із найважливіших чинників розвитку праворозуміння. Право, що складається відповідно до існуючих, іноді суперечливих, уявлень та підходів щодо регулювання суспільних від­носин, не може бути досконалим. Правосвідомість сприяє формуванню пропозицій щодо підвищення якості правових норм, інститутів та га­лузей права. Це спонукає до пошуку нового бачення змісту і завдань права. Одержані результати втілюються в різних правових теоріях. Таким чином, складаються певні школи права - природна, позитивіст­ська, соціологічна та ін.

6. Правосвідомість можна розглядати як своєрідний засіб саморе­гуляції поведінки (діяльності) людей. Це пояснюється її здатністю орієнтувати суб’єктів права в різних правових ситуаціях, робити право­мірний вибір, ухвалювати юридично значущі рішення щодо додержан­ня або порушення права.

За своїм змістом правосвідомість є складним системним правовим явищем, компоненти якого (емоції, почуття, настанови, ідеї, теорії, концепції тощо) структурно об’єднуються в правову психологію та пра­вову ідеологію.

Правова психологія - це сукупність емоцій, почуттів і настд^нов з приводу права, окремих правових явищ та процесів. Так, вия0^ами правової психології є відчуття справедливості, повага до прав люд*¹¹⁴¹¹’ байдужість до беззаконня або страх перед відповідальністю, τ^^,θ¹° емоційне ставлення до права.

Правова ідеологія - це сукупність ідей, теорій та концепцій’ ^uf^υ відображають і оцінюють правову дійсність. Для правової ідео-”⁰¹’¹ характерне цілеспрямоване, систематизоване, інтелектуальне oc^,mhc^ лення права як на рівні його окремих проявів, так І як цілісного яв*⁵¹⁴³- Наприклад, правова ідеологія включає концепції верховенства ρP^aκa і правової держави, ідеї свободи договору, непорушності власН^ост1’ теорію злочину та покарання.

У процесі правового регулювання правова свідомість виконуй ^πl3'навальну, оцінну та регулятивну функції.

Пізнавальна функція передбачає накопичення знань про rtP^aeo і практику його реалізації, осмислення різних правових явищ і ^πP⁰^ цесів, усієї правової дійсності.

Оцінна функція передбачає формування ставлення до юрид*⁴⁴¹⁴⁰ значущої поведінки, юридичних фактів, права в цілому на основі ^∙^πac'ного досвіду і культурних зразків.

Регулятивна функція здійснюється через систему мотивів, πi*^4h1^'них орієнтацій, правових настанов, що визначають поведінку ∏H³∙^ae,4∙ Особливу роль у цій ситуації відіграють правові настанови, які cβi∕¹^^aτb про схильність особи до певної моделі поведінки - правомірні” ⁴¹⁴ неправомірної, яка формується під впливом економічних, coniaj≠^bf4l4x або психофізіологічних чинників.