<<
>>

§ 1. Поняття, стадії та види правового регулювання

Термін «регулювання» (від лат. regula -планка, правило) означає впорядковування, уведення в певні межі шляхом впливу на певний об’єкт.

Правове регулювання суспільних відносин — це впорядкування по­ведінки учасників суспільних відносин за допомогою юридичних засобів.

Об’єктом правового регулювання є поведінка людей та їх об’єднань у суспільстві, яка в силу своєї соціальної значущості регулюється нормами права (юридично значуща поведінка). Крім того, в юридичній літературі використовується більш широке, ніж правове регулювання, поняття «правовий вплив», безпосереднім об’єктом якого є не тільки поведінка людини, а також і її свідомість, психіка.

Предметомправового регулювання є такі суспільні відносини, упорядкування яких можливо і водночас доречно саме за допомогою юридичних засобів, адже право є універсальним соціальним регулято­ром, проте не єдиним і не всеохоплюючим. Існують певні об’єктивні можливості права, які визначають межі правового регулювання, поза якими воно стає неефективним, некорисним і навіть шкідливим. Ви­значення цих меж є необхідним з метою запобігання тотальному ре­гламентуванню суспільного життя і втручанню держави в особисте життя членів суспільства. Право досягає своїх цілей і дійсно регулює суспільні відносини лише остільки, оскільки поведінка людей, якої вимагають його норми, є об’єктивно можливою і відповідає соціаль­ним, зокрема економічним і політичним, умовам.

Отже, не всі суспільні відносини підлягають правовому регулю­ванню, а тільки ті, що відповідають певним ознакам:

1) мають соціальну значущість;

2) зачіпають інтереси інших осіб або суспільства у цілому;

3) припускають можливість соціального конфлікту внаслідок цін­ності та обмеженості ресурсів (суспільних благ), з приводу яких вони виникають;

4) є сталими, нерідко повторюваними;

5) припускають можливість зовнішнього, саме правового контролю над ними.

Коло суспільних відносин, що підлягають правовому регулюванню, не є постійним; воно може змінюватися залежно від потреб суспільства.

Специфічною властивістю правового регулювання, що випливає із сутності самого регулятора — права, є його забезпеченість держа­вою. Вона уповноважує органи публічної влади на створення норма­тивно-правових актів та інших формальних джерел права, здійснен­ня їхнього постійного оновлення та однакового застосування, уста­новлення санкцій за їх невиконання, забезпечення їхньої охорони засобами примушування тощо. Сутність права визначає й такі влас­тивості правового регулювання, як загальність (поширюється на все суспільство і всю територію держави); формальна визначеність (здій­снюється тільки у заздалегідь визначений спосіб та у заздалегідь визначених формах); системність (здійснюється за допомогою сис­теми правових норм).

Обоє ’язковими стадіями правового регулювання є: формування нормативно-правової основи (об’єктивного права), виникнення суб’єктивного права і реалізація права.

На стадії формування об’єктивного права здійснюється юридич­на регламентація суспільних відносин. На цій стадії уповноважений суб’єкт нормотворчості створює нормативну основу правового регу­лювання, закріплює норми і відображає принципи права у нормативно- правових актах, обирає з уніфікованих способів, методів та типів правового регулювання ті, що є найбільш придатними, доцільними для ефективного регулювання відповідних відносин.

На стадії виникнення суб’єктивного права констатується наяв­ність в учасників суспільних відносин суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. На цій стадії суспільні зв’язки набувають правового харак­теру, стають правовими відносинами - юридично регламентованими

і захищеними публічним владним примусом, а їх учасники набувають юридичного статусу суб’єктів правових відносин.

На стадії реалізації права відбувається фактичне втілення норм у правомірній поведінці суб’єктів. Саме тут правове регулювання про­ходить перевірку практикою на доцільність, достатність та ефективність.

Факультативною є стадія застосування права. На цій стадії здій­снюється додаткове правове забезпечення реалізації учасниками сус­пільних відносин їх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків із за­лученням уповноважених органів публічної влади та їх посадових осіб.

Складність і неоднорідність правового регулювання визначають різноманітність його видів, що класифікуються за низкою критеріїв.

Так, залежно від специфіки юридичних засобів, що використову­ються при правовому регулюванні, воно поділяється на нормативне та індивідуальне.

Нормативне правове регулювання здійснюється на основі створе­них уповноваженими суб’єктами нормативно-правових актів та інших формальних джерел права. Воно має такі специфічні ознаки: поширю­ється на заздалегідь не визначену кількість тотожних випадків; адре­сується колу осіб, що персонально не визначається; здійснюється, як правило, протягом тривалого часу.

Індивідуальне (ненормативне) правове регулювання здійснюєть­ся за допомогою видання уповноваженими суб’єктами індивідуальних правових актів, передусім на стадії застосування права. Воно спрямо­вується на впорядкування конкретної поведінки, поширюється лише на персонально визначене коло осіб.

За характером розподілу компетенції правове регулювання поді­ляється на централізоване і децентралізоване.

Повноваження з централізованого правового регулювання мають тільки центральні органи державної влади. Повноваження з децентра­лізованого правового регулювання належать місцевим органам дер­жавної влади, органам місцевого самоврядування (правове регулюван­ня благоустрою населених пунктів, розпорядження майном, що зна­ходиться в комунальній власності, тощо).

За ступенем причетності суб ’єктів до процесу створення правил, що регламентують їхню поведінку, правове регулювання поділяють на субординаційне, координаційне та автономне.

Субординаційне правове регулювання не передбачає погодження юридичних правил із суб’єктами, на яких поширюється їхня дія (на-

приклад, регламентація суспільних відносин на підставі нормативних та індивідуальних правових актів).

Координаційне правове регулювання передбачає узгодження і співпрацю суб’єктів зі створення таких правил (наприклад, укладан­ня нормативно-правових договорів).

Автономне правове регулювання характеризується збігом суб’єкта створення і суб’єкта застосування юридичного правила в одній особі (наприклад, затвердження наказом Міністерства внутрішніх справ України Інструкції з організації діяльності органів досудового розслі­дування Міністерства внутрішніх справ України).

Усі елементи правового регулювання зумовлюють один одного, знаходяться в системній єдності, складають цілісний юридичний ме­ханізм. Його повнота та дієвість є необхідною і достатньою умовою результативного правового регулювання.

Механізм правового регулювання - це логічно узгоджена, динамічна система уніфікованих юридичних засобів, необхідна і достатня для за­безпечення результативного правового регулювання суспільних відносин.

Ця категорія дозволяє зібрати разом і поєднати в цілісний, логічно узгоджений комплекс юридичні засоби (норми права, нормативно- правові акти, акги застосування права, акти реалізації прав та обов’язків тощо), дослідити та висвітлити їх як динамічну і дієву систему.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 1. Поняття, стадії та види правового регулювання:

  1. 1.2. Кримінальна процесуальна характеристика потерпілого на стадії досудового розслідування
  2. 3.1. Застосування міжнародних правових актів при реалізації прав і законних інтересів потерпілого
  3. 3.3. Удосконалення реалізації правової допомоги потерпілому на стадії досудового розслідування
  4. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  5. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  6. Поняття та правова природа процесуальних норм адміністративного права
  7. 2.3. Проблеми законодавчого регулювання інституту дисциплінарної відповідальності суддів
  8. 1.2. Історико-правовий аналіз вітчизняного регулювання трудових спорів і конфліктів
  9. 1.4. Правова характеристика принципів і процесуальних правовідносин з вирішення трудових спорів і конфліктів на сучасному етапі
  10. 2.3. Трудові спори і конфлікти з питань опати праці: особливості змісту і регулювання за умов становлення ринкової економіки
  11. 2.4. Правова характеристика і шляхи превенції трудових спорів з питань припинення трудового договору
  12. 3.1. Правова природа і зміст індивідуальних трудових спорів і конфліктів
  13. 4.2. Поняття, зміст і порядок виникнення колективних трудових спорів і конфліктів
  14. 4.3. Правова характеристика мирних способів вирішення колективних трудових розбіжностей
  15. 1.1. Ґенеза й сутність правового регулювання форм захисту трудових прав працівників