§1 Поняття системи законодавства. Її співвідношення з системою права

Формальна визначеність права є його невід’ємною властивістю, що передбачає необхідність закріплення норм права у формальних дже­релах права, зокрема в нормативно-правових актах (законодавстві).

Термін «законодавство» з’явився в Новий час, коли його почали розуміти як письмові правові акти, що підтримуються державою. На­разі цей термін є однією з базових категорій юриспруденції: його тлумачать як сукупність усіх чинних у державі нормативно-правових актів (широке розуміння), а також як сукупність законів (вузьке розу­міння).

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-pπ∕98 роз’яснено, що термін «законодавство» охоплює закони та інші нормативно-правові акти, зокрема, закони та інші акти Верхов­ної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів Укра­їни, а в деяких випадках - також нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Система законодавства — це цілісна, внутрішньо узгоджена су­купність чинних нормативно-правових актів.

Особливості системи законодавства відбивають її ознаки.

1. Цілісність, обумовлена цілісністю права, спільністю загальних цілей, завдань і принципів законодавства.

2. Генетичний зв’язок з системою права. Система права є пер­винною стосовно системи законодавства, остання виникає на ґрунті принципів і структури права. Система законодавства є важливим зов­нішнім виявом системи права поряд з іншими джерелами права - нор-

мативно-правовими договорами, правовими прецедентами, правовими звичаями.

3. Система законодавства є результатом діяльності нормотвор- чого суб’єкта. Вона є результатом нормотворчої діяльності уповно­важених на це суб’єктів, завдяки якій система права втілюється в сис­тему законодавства (зовнішню форму системи права).

4. Системність її внутрішніх зв ’язків. Така властивість виявля­ється в тому, що внутрішні елементи системи законодавства (норма­тивно-правові акти) взаємопов’язані - знаходяться в координаційних (залежно від предмета правового регулювання) і субординаційних (залежно від їх юридичної сили) зв’язках.

5. Структурованість. Відображає внутрішню форму, спосіб ор­ганізації нормативно-правових актів; унаслідок його система законо­давства набуває, зокрема, вертикальної та горизонтальної структур:

- вертикальна (ієрархічна) структура передбачає розташування в системі законодавства всіх нормативно-правових актів залежно від їх юридичної сили. Остання визначається насамперед місцем відпо­відного уповноваженого нормотворчого органу в механізмі держави (органи законодавчої, виконавчої гілок влади та інші суб’єкти нормо- творчості);

- горизонтальна (галузева) структура означає утворення галузевих нормативно-правових актів та інститутів законодавства відповідно до предмета правового регулювання.

6. Диференціація, яка відбувається як за предметною ознакою, так і за критерієм суб’єктів, що створюють нормативно-правові акти різної юридичної сили.

7. Узгодженість змісту нормативно-правових актів, що зумовлює дієвість різноманітних функціональних зв’язків між нормативно-пра­вовими актами, баланс приватноправових і публічно-правових інте­ресів, адаптацію до міжнародно-правових стандартів.

8. Понятійна (термінологічна) єдність, яка передбачає логічну (понятійну) і термінологічну узгодженість нормативно-правових актів шляхом універсалізації та уніфікації понятійного апарату в ієрархіч­ному (в законах та підзаконних актах), предметному (в галузевих і міжгалузевих актах), міжнародному (в актах національного законо­давства і міжнародно-правових актах) вимірах.

Важливим для з’ясування сутності системи законодавства є питан­ня її співвідношення із системою права', система законодавства є фор-

мою існування (зовнішнього вираження) системи права, а система права у свою чергу є відображенням змісту системи законодавства.

Відмінності між ними полягають у такому: