<<
>>

§ 1. Поняття систематизації законодавства

Систематизація законодавства - це діяльність із приведення нормативно-правових актів у впорядковану систему.

Першим завданням цієї діяльності є забезпечення уніфікації націо­нального законодавства -його приведення до єдиної системи шляхом усунення розбіжностей і надання одноманітності правовому регулю­ванню подібних або близьких за змістом видів суспільних відносин.

Друге, не менш важливе завдання систематизації зумовлено не­обхідністю забезпечити кожній людині право знати свої права та обов’язки. В Україні така норма закріплена в ч. 1 ст. 57 Конституції України. В умовах одночасної дії десятків тисяч нормативно-правових актів, наявності значної кількості нечинних, неузгоджених, колізійних актів громадянинові важко відшукати необхідні норми, аби реалізувати це конституційне право самостійно, без організаційної та технічної фахової підтримки. Систематизація є ефективним засобом реалізації цього права шляхом забезпечення вільного та оперативного доступу громадян до всього масиву національного законодавства.

Об’єктами систематизації є як система законодавства у цілому, так і її окремі частини (нормативно-правові акти та ін.).

Суб’єкти систематизації поділяються на дві групи.

До першої групи належать спеціально уповноважені органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють офіційну систематизацію. Її результатами є прийняття кодифікованих нормативно-правових актів (передусім кодексів), видання офіційних збірників законодавства (як правило, під грифом уповноваженого мі­ністерства або відомства), методичних посібників для органів публіч­ної влади та ін.

До другої групи суб’єктів систематизації входять приватні особи - громадяни та організації. Систематизація здійснюється ними за влас-

ною ініціативою з метою правового забезпечення господарської, науко­вої, освітньої або іншої діяльності. Така систематизація називається неофіційною.

Її результатами є видання друкованих збірників, комп’ютерних баз даних та ін. Комп’ютеризація суспільного життя, розвиток приватної видавничої справи приводять до постійного збіль­шення частки неофіційної систематизації. Так, в Європі, зокрема у Франції, набула поширення практика створення провідними право­знавцями неофіційних кодифікацій законодавства (в Україні кодифіка­ція є прерогативою законодавчої влади).

Систематизація законодавства здійснюється на підставі певної сис­теми принципів - обов’язкових загальних вимог до цього виду юридич­ної діяльності, головними серед яких є її повнота, доцільність, опера­тивність, безперервність, професіоналізм здійснення та ін. їх додержан­ня дозволяє суб’єктам систематизації якнайкраще досягти їімети - при­ведення національного законодавства в упорядковану систему.

У сучасній юридичній практиці використовуються такі способи досягнення цієї мети (способи систематизації законодавства) :

першим є збирання, фіксування в логічній послідовності, зберіган­ня та підтримання нормативно-правових актів в актуальному стані, тобто з урахуванням усіх змін до них;

другим є об’єднання нормативно-правових актів у збірники та зі­брання за спільними ознаками;

третім є об’єднання кількох нормативно-правових актів, що регу­люють певний вид однакових суспільних відносин, в єдиний норма­тивно-правовий акт без перероблення їхнього змісту;

четвертим є створення нового кодифікованого нормативно-право­вого акта шляхом істотного перероблення змісту чинних нормативно- правових актів однієї галузі або підгалузі законодавства.

Відповідно до цих способів в юридичній науці виділяють такі види систематизації законодавства.1) облік; 2) інкорпорація; 3) консолі­дація; 4) кодифікація. Перші два види систематизації завжди здійсню­ються поза процесом нормотворчості, два останні - зазвичай у його межах.

Від систематизації слід відрізняти видання науково-практичних коментарів до Конституції, кодексів, інших актів законодавства. Ці джерела мають велике значення для вивчення і правильного застосу­вання нормативно-правових актів, оскільки вони, як правило, опрацьо­вуються провідними правознавцями - науковцями, викладачами, суд-

дями вищих інстанцій. Вони не мають офіційного характеру, є резуль­татами наукового тлумачення, у практичній юридичній діяльності використовуються лише разом із першоджерелами - текстами норма­тивно-правових актів.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 1. Поняття систематизації законодавства:

  1. ВСТУП
  2. ВСТУП
  3. Історичний розвиток кримінально-правової заборони фіктивного підприємництва
  4. ВСТУП
  5. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  6. Принципи реалізації державної виконавчої влади у галузі сільського господарства
  7. 2.2. Система суб’єктів адміністративної юрисдикції у сільському господарстві України
  8. Адміністративно-юрисдикційні повноваження державних сільськогосподарських інспекцій
  9. ВИСНОВКИ
  10. ВСТУП
  11. В С Т У П
  12. ВСТУП
  13. 1.3. Причини і підстави виникнення трудових спорів і конфліктів за сучасних ринкових умов національної економіки
  14. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  15. Методологія дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу
  16. Поняття та риси підзаконного акту
  17. 2.3. Визначення економічного законодавства. Напрями удосконалення економічного законодавства України