<<
>>

§ 1. Поняття та ознаки прав людини

Права людини разом з демократією та верховенством права нале­жать до фундаментальних цінностей сучасної цивілізації. Концепція прав людини, втілена у Загальній декларації прав людини (ООН, 1948 p.), виходить з того, що визнання гідності, притаманної усім членам люд­ської сім’ї, та рівних і невід’ємних прав людини є основою свободи, справедливості та загального миру.

Права людини — це основні можливості, необхідні для існування і розвитку особи, які визнаються універсальними, невід ’ємними та рівними для кожного і мають гарантуватися державою в обсязі між­народних стандартів.

Сутність прав людини виявляється в їх основних властивостях, які дозволяють сформувати цілісне уявлення про права людини як моральний стандарт сучасного суспільства і практично значущу кате­горію, забезпечену юридичним, передусім судовим, захистом. До них належать такі.

1. Права людини - це її основні можливості, необхідні для нор­мального існування і розвитку. Вони є ключовими елементами право­вої сутності людини, окреслюють сферу автономії індивіда у взаємо­відносинах з іншими особами, суспільством і державою, визначають

обсяг його індивідуальної свободи. Саме тому права людини виступа­ють універсальними ціннісними орієнтирами.

Категорія прав людини охоплює найбільш значущі можливості, стандарти життєдіяльності особи. Йдеться не про будь-які суб’єктивні права, що передбачають безліч варіантів правомірної поведінки, а саме про фундаментальні можливості, що необхідні для гідного існуван­ня і розвитку людини в певних історичних умовах (наприклад, право на життя, свободу, право не зазнавати катувань чи примусової праці, право на достойний рівень життя).

2. Права людини визнаються природними, невід'ємними і невід- чужуваними. Природний характер прав означає, що вони є складовою природного існування людини, а не даровані державою. Позадержав- ний характер походження прав людини зумовлює їхню невід’ємність, оскільки за їх відсутності індивід перестає бути людиною в соціаль­ному сенсі.

Невід’ємність прав людини означає, що ніхто, в тому чис­лі держава, не може їх відібрати, позбавити їх. Держава, яка порушує права людини, несе за це відповідальність. Виключається також мож­ливість добровільної відмови людини від своїх прав, зокрема їх обмін на інші блага, що свідчить про їхню невідчужуваність.

Утім, у визначених законом випадках і порядку права людини мо­жуть бути обмежені. Такий підхід відповідає практиці Європейсько­го суду з прав людини, який наголошує на тому, що в основу прав людини покладено інтереси, справедливо збалансовані з інтересами суспільства, що спичиняє необхідність їх розумного обмеження. Кон­ституція України також припускає можливість обмеження прав люди­ни у передбачених нею випадках.

3. Права людини є. універсальними, тобто належать кожній особі незалежно від місця її перебування, культурних особливостей чи іс­торичних традицій окремих країн і не обмежені юрисдикцією окремих держав. Універсальний характер прав людини забезпечується міжна­родним правом, яке закріплює єдині стандарти цих прав, схвалені всіма цивілізованими націями.

4. У сучасному світі права людини вимагають беззаперечного ви­знання, що забезпечує їхню пріоритетність. Ця властивість означає їхню здатність протистояти намаганням держав заперечувати окремі права людини через їх невідповідність культурним традиціям і націо­нальним інтересам. Пріоритетність означає також перевагу прав лю­дини над нормами позитивного права.

5. Права людини мають бути рівними для кожного. Вони нале­жать особі незалежно від її статі, віку, національності, релігії, майно­вого стану, політичних чи інших переконань, а також інших чинників, які розглядаються як заборонені підстави дискримінації. Йдеться не тільки про формальну рівність (рівність перед законом і судом), а й про фактичну рівність, яка передбачає рівність можливостей, а також рівність у доступі до них.

6. Права людини гарантуються державою. Вони визначають на­лежну модель поводження представників державної влади з будь-якою особою, а також зобов 'язання держави в галузі прав людини.

Ці зобов’язання вимагають від держави та її представників утримуватися від порушення прав людини, а також усіма можливими засобами спри­яти їх реалізації, забезпеченню їх ефективного захисту і додержанню іншими особами.

Гарантування державою прав людини безпосередньо пов’язане з їх закріпленням у національному законодавстві та міжнародному праві. Інституціоналізація прав людини на національному рівні передбачає їх визнання в конституціях та інших актах законодавства. Так, Консти­туція України 1996 р. містить розділ II «Права, свободи і обов’язки людини і громадянина» і не допускає внесення до нього змін, якщо вони спрямовані на ліквідацію або обмеження прав і свобод людини і громадянина.

7. Каталог прав людини, який гарантується державою, має від­повідати міжнародним стандартам. Міжнародні стандарти прав людини визначаються нормами міжнародних договорів з прав лю­дини, резолюцій і директив міжнародних організацій, міжнародними звичаями, рішеннями та рекомендаціями міжнародних судових уста­нов, іншими вимогами міжнародного права і загальними принципа­ми права.

Сучасне міжнародне право в цій галузі включає універсальні стандарти прав людини, розроблені в межах ООН, а також регіо­нальні стандарти прав людини, сформовані в межах регіональних міжнародних організацій. Серед останніх для України першочергове значення мають європейські стандарти прав людини, вироблені в межах Ради Європи.

Водночас рівень забезпечення прав людини залежить від ступеня правового, соціально-політичного, економічного, культурного розвитку конкретного суспільства і тому має національні особливості.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 1. Поняття та ознаки прав людини:

  1. 1.3. Реалізація кримінальних процесуальних гарантій прав потерпілого при здійсненні досудового розслідування
  2. 2.3. Особливості повноважень прокурора у забезпеченні прав і законних інтересів потерпілого
  3. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  4. 2.1. Об’єкти прав інтелектуальної власності за чинним законодавством України
  5. 1.3. Поняття та сутність адміністративних актів органів прокуратури
  6. 1.1. Форми захисту трудових прав працівників
  7. 1.1. Ґенеза й сутність правового регулювання форм захисту трудових прав працівників
  8. 1.2. Трудові права працівників як об’єкт правового захисту та їх місце в системі прав людини
  9. 1.2 Міжнародно-правові зобов’язання України у сфері криміналізації незаконної міграції
  10. 2.2 Суб’єктивні ознаки злочинів, що полягають у незаконній міграції (ст.ст. 332, 3321 КК України)
  11. 2.3 Кваліфікуючі ознаки злочинів, що полягають у незаконній міграції (ст.ст. 332, 3321 КК України)
  12. Методологія дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу
  13. 2.1 Конституційно-правові засади концепції правової допомоги
  14. Конституційне право людини і громадянина на правову допомогу та його реалізація за допомогою інституту адвокатури
  15. 3.1. Визначення таємниці особистого життя людини як підстави обмеження гласності кримінального процесу
  16. 1.1. Поняття санкцій у праві: підходи до визначення