<<
>>

§ 1. Поняття та ознаки громадянського суспільства

Поняття «громадянське суспільство» відоме політичній і правовій думці ще з часів Античності і на різних історичних етапах мало різне змістовне наповнення.

Так, Арістотель використовував його для позначення полісу як по­літичної спільноти, об’єднання вільних і рівних громадян, що проти­ставлене сім’ї, а також деспотичним режимам чи імперії.

За часів раннього Модерну Т. Гоббс визначав громадянське суспільство як суспільство, в якому створено державу, і протиставляв його суспільству в умовах природного стану (відсутності держави). Шотландські про­світники XVIII ст. наголошували на тому, що громадянське суспільство є продуктом розвитку цивілізації, суспільством, що побудоване на ринкових засадах, в якому мінімізована необхідність примушування і військової сили в соціальному управлінні.

Значний внесок у розвиток концепції громадянського суспільства зробив Г. В. Ф. Гегель. На його думку, громадянське суспільство є сфе­рою, що розташована між патріархальною сім’єю і державою; ця сфера включає економіку, суспільні класи, корпорації та інституції, що покликані піклуватися про добробут громадян. В умовах громадян­ського суспільства відбуваються задоволення потреб індивідів, захист свободи і власності, зіткнення приватних інтересів; взаємодія між його суб’єктами безпосередньо не залежить від держави. Завдання держави полягає в охороні громадянського суспільства і визначенні його меж, усуненні чи зменшенні його недоліків.

К. Маркс розглядав громадянське суспільство як .модель суспіль­ства, що виникає на певному історичному етапі розвитку (Новий час) і спричинена капіталістичною системою виробництва. Він визначав таке суспільство як сферу приватних потреб та інтересів, егоїзму, при­ватної власності, найманої праці, класової боротьби та приватного права. Держава у свою чергу є інститутом насильства, який віддзерка­лює і закріплює певні інтереси громадянського суспільства.

У XX ст. концепція Г. В. Ф. Гегеля та К. Маркса продовжує свій розвиток, завдяки чому формується розуміння громадянського суспіль­ства як непідконтрольних державі сфер життя суспільства (еконо­мічної, соціальної, моральної, культурної, релігійної та ін.).

Водночас у сучасних умовах поширюється інший підхід, який на­голошує на необхідності розмежування сфери громадянського суспіль­ства як з політичною сферою суспільства (представленою насамперед державою), так і з економічною сферою (представленою різноманіт­ними комерційними суб’єктами). Для пояснення цього підходу часто використовується концепція трьох секторів. Вона характеризує поділ соціально-економічної активності в сучасних демократичних країнах на три сектори: перший сектор охоплює органи державної влади та органи місцевого самоврядування {державний сектор)', другий сек­тор - це сфера бізнесу, яка об’єднує всі організації, діяльність котрих спрямована на одержання прибутку {приватний сектор)', третій сектор являє собою сферу добровільної активності громадян, що не мають на меті одержання політичної влади або прибутку й утворюють недер­жавні (неурядові) некомерційні (неприбуткові) організації.

Основними властивостями громадянського суспільства є такі.

1. Воно є особливою автономною суспільною сферою, відокрем­леною від держави, економіки та сім ’ї. Ця сфера характеризується самостійною системою цінностей, принципів і цілей організації та функціонування.

2. Воно грунтується на принципах свободи і рівності. Громадянське суспільство не може існувати без беззаперечного визнання свободи сус­пільного життя, яка охоплює свободу слова, зборів, об’єднань, кому­нікації та ін. Крім того, громадянське суспільство проголошує людину найвищою цінністю, визнає важливість прав і свобод, необхідних для забезпечення індивідуальної автономії, поваги до приватного життя. Це пояснюється тим, що воно уособлює вільне об’єднання і вільну дис­кусію вільних і рівних громадян, що неможливе за відсутності індиві­дуальної автономії, рівності та свободи суспільного життя.

3.

Громадянське суспільство побудоване на принципі плюралізму. Воно передбачає спільне існування, взаємодію та конкурентну бороть­бу різнорідних соціальних сил, що унеможливлює монополію у сферах політики, культури, моралі, в поширенні інформації тощо.

4. В основі іромадянського суспільства лежить принцип солідарнос­ті. Він передбачає здатність поставити себе на місце іншого, визнати іншого вільним і рівним, уявити його інтереси і потреби, з’ясувати і під­твердити спільні моменти і колективну ідентичність. Громадянське сус­пільство передбачає довіру, взаємодопомогу і здатність до спільних дій.

Основними функціями громадянського суспільства є:

а) сприяння громадянам в їх вільному розвитку і самореалізації, розширення можливостей їх вільного вибору, допомога в реалізації їх прав і свобод, задоволенні їх різноманітних потреб та інтересів;

б) досягнення суспільного консенсусу і компромісу щодо спільних інтересів і загального блага, які мають забезпечуватися за допомогою державної політики. Ці консенсус і компроміс є результатом громад­ської дискусії; сформовані уявлення про спільні інтереси і загальне благо доводяться до відома держави за допомогою різних інструментів (ЗМІ, протести та інші публічні акції, політичні партії);

в) здійснення громадського контролю за державою, економікою та іншими суспільними сферами.

Для виконання своїх функцій громадянське суспільство передбачає створення і діяльність різноманітних інституцій - організацій та асоціацій, які об’єднують людей зі спільними інтересами. Ці інститу­ції не мають на меті одержання прибуткуі завоювання політичної влади, функціонують на основі принципів добровільності та само­врядування. Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть в організації, її утворенні, вступі або припиненні членства (участі) в ній. Самоврядування означає, що члени організації само­стійно, на основі власних потреб та інтересів управляють діяльністю організації відповідно до її мети, визначають напрями її діяльності, мають право на невтручання органів публічної влади в їх діяльність.

Ці інституції також характеризуються структурною, організаційною та юридичною автономією.

Серед інституцій громадянського суспільства можна виокремити:

а) економічні (професійні спілки, організації споживачів і платників податків, організації товаровиробників і роботодавців, саморегулівні професійні організації та ін.);

б) політичні (організації виборців, політичні партії і мережі т® ih∙)>

в) правозахисні організації;

г) релігійні громади та організації;

ґ) благодійні (наприклад, благодійні фонди, волонтерські opra1^ зації);

д) громадські (спілки та організації, створені для задоволені3 co^ ціальних, культурних, екологічних та інших інтересів).

Крім того, в сучасних умовах набирають популярності нові ιtfΦ0P~ мальні об ’єднання громадян (наприклад, групи в соціальних мережах’ флешмоби, волонтери, групи на підтримку певних петицій та iH∙)∙

При цьому інституції громадянського суспільства часто-густ° вза" ємодіють з державою, поділяючи з нею відповідальність за задо9олен" ня певних суспільних потреб, здійснюють тиск на неї 3 M01° розв’язання тих чи інших соціальних проблем. За їх допомого10 ДО відома публічної влади доводяться суспільні цінності, забезпечується зворотний зв’язок між владою і суспільством.

Таким чином, громадянське суспільство - це особлива aβmo∣∣aufia суспільна сфера, відокремлена від держави, економіки та сім l'uo передбачає створення і функціонування добровільних і самовр^них інституцій, які сприяють громадянам в їх вільному розвитку та Ca^o- реалізації, формують уявлення про спільні інтереси і загальне tΓtazo>здійснюють громадський контроль над іншими суспільними сф(Уами-

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 1. Поняття та ознаки громадянського суспільства:

  1. 1.1. Поняття судової влади, її суть та функції
  2. 1.1. Правовий захист особи, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення
  3. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  4. 3.3. Адміністративна відповідальність посадових та службових осіб органів державної влади як засіб забезпечення паритетності суб’єктів адміністративних правовідносин в аграрному секторі економіки
  5. ВСТУП
  6. Нотаріат в Україні: поняття, завдання, правове регулювання і принципи діяльності
  7. Методологічна основа дослідження та поняття підвищення кваліфікації прокурорів.
  8. Соціальні стандарти професійної діяльності і поведінки суддів
  9. 1.1. Поняття судової влади, її суть та функції
  10. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  11. 1.2. Трудові права працівників як об’єкт правового захисту та їх місце в системі прав людини
  12. ВСТУП
  13. Висновки до розділу 1: