<<
>>

§ 1. Поняття та ознаки держави

Питання про державу, її сутність та соціальне призначення є одним із центральних не тільки для правознавства, а й для низки суміжних соціальних наук - філософії, соціології, політології, економічної теорії тощо.

Завдання теорії держави і права як загальнотеоретичної юри­дичної науки полягає у визначенні найбільш важливих рис держави з точки зору особливостей і тенденцій її розвитку та функціонування, взаємодії держави з правом, формування на цій основі загального для всієї системи юридичних наук поняття держави.

Визнаним у науці є класичний підхід до розуміння змісту такого складного та багатогранного явища, як держава, котрий називають також арифметичним, оскільки він пов’язує наявність або відсутність держави із суд/о/о трьох елементів (чинників) - територією, населен­ням та владою. Відповідно до цих чинників держава може розумітись:

по-перше, як країна. Держава займає певну територію, обмежену державними кордонами. Територіальний принцип організації від­різняє державу як від первісної общини, що формувалася на основі кровноспоріднених зв’язків, так і від інших соціальних організацій: громадських, професійних, релігійних тощо, які утворюються за ін­тересами, уподобаннями, віруваннями та ін. Кожна держава характе­ризується певного формою територіального устрою, складається з окремих територіальних утворень - областей, провінцій, земель, штатів тощо. Як країна держава виступає насамперед у зовнішніх

відносинах - укладає міжнародні договори, бере участь у роботі між­народних організацій;

по-друге, як народ. Як організація публічної влади держава об’єднує все населення на засадах громадянства (підданства). У та­кому сенсі відомий соціолог П. Сорокін визначав політичну націю як народ, що має суверенну державу, тобто організований у державу народ. Громадянство передбачає сталий зв’язок між кожним індиві­дом і державою: громадянин отримує повний обсяг прав і має вико­нувати обов’язки, передбачені законодавством.

Натомість іноземці, які проживають на території даної держави, позбавляються деяких із цих прав і обов’язків (права обирати і бути обраним, обов’язку нести військову службу та ін.);

по-третє, як влада. Державна влада є стрижнем будь-якої держави, інші ознаки держави так чи інакше пов’язані з реалізацією державної влади. Вона має публічний характер: поширюється на всю територію держави, здійснюється стосовно громадян та інших осіб, що перебу­вають в її межах. Від імені державної влади ухвалюються закони та інші правові акти, які мають загальнообов’язковий характер і щодо виконання яких складаються відносини управління та підпорядкуван­ня. Державна влада є суверенною за своєю природою - верховною в межах країни та незалежною в міжнародних відносинах.

Зберігаючи свою значущість, класичний підхід вимагає певних уточнень та доповнень, зумовлених сучасним станом наукових дослі­джень феномену державності.

Сучасне суспільство не може існувати поза межами державності, яка його організує в єдину цілісність, забезпечує його життєдіяльність га розвиток як з точки зору внутрішніх потреб, так і з позицій міжна­родного співробітництва. Так, на межі ХХ-ХХІ ст. у світі налічувало­ся більше 200 різноманітних за своїми конкретними характеристиками держав, 193 з яких є членами ООН.

Разом із тим державу не слід ототожнювати із суспільством. Таке ототожнення було прийнятним для міст-держав Давньої Греції (Афін, Спарти та ін.), в яких усе публічне визнавалося державним, і навпа­ки, усе державне - суспільним. Звідси й специфічний термін для позначення давньогрецької державності - «поліс», який був водночас і суспільством, і державою. Починаючи з часів буржуазних революцій XVII-XIX ст. держава внаслідок відокремлення сфери матеріаль­ного виробництва від політичної влади і формування громадянсько­

го суспільства розглядається як важіль публічної влади в суспільстві, покликаний йому служити, забезпечувати його стабільність та роз­виток.

Як результат, держава постає в більш точному і конкретному ви­мірі як інститут публічної влади, що діє в масштабах усього суспіль­ства, як її чітка організація за посередництвом системи державних органів, наділених повноваженнями у певних сферах управління сус­пільством.

Як організація влади держава характеризується функціону­ванням специфічних владних відносин, коли органи державної влади та їх посадові особи уповноважуються ухвалювати рішення, обов’язкові для інших учасників суспільних відносин.

Політичного характеру організація державної влади набуває вна­слідок структуризації суспільства на засадах політичного плюралізму, що передбачає акумуляцію політичними партіями суспільних настро­їв га очікувань, конкуренцію політичних сил за здобуття більшості депутатських мандатів у складі представницьких органів державної влади, їх можливість впливати на визначення та реалізацію державної політики, зокрема брати участь у формуванні уряду та контролювати його діяльність.

Органи державної влади складають державний апарат, який функціонує через спеціально підготовлених для управлінської діяль­ності фахівців (державних службовців), утримується за рахунок по­датків та зборів. Водночас перебільшення значущості організаційної складової спричиняє гіперболізацію технократичного підходу до ро­зуміння державності, коли вона розглядається виключно як механізм, знеособлена «машина» для здійснення влади, а корпус державних службовців - лише як бюрократія або функціонери.

Обов’язковість владних рішень, які походять від органів державної влади та їх посадових осіб, забезпечується можливістю застосуван­ня примусових заходів. На примусовому характері держави акцентував видатний німецький соціолог М. Вебер: сутність держави за будь-яких умов, незалежно від конкретних цілей та напрямів її діяльності, завжди полягає у тому, що вона є організацією для застосування примусу. На­томість примусові заходи повинні застосовуватися виключно в межах права, на підставі й у порядку, установлених законом.

Головна характеристика сучасної держави полягає в тому, що вона є правовою організацією влади. Право здатне внормувати реалізацію державної влади, підпорядковуючи її служінню суспільству, забезпе-

ченню загальних для всього соціуму інтересів. Особливо значущим соціальним інтересом є правопорядок, обов’язок підтримання якого покладається на державу.

З цією метою держава санкціонує норми, які є обов’язковими для всіх суб’єктів, що перебувають на її території, забезпечує їх дотримання, гарантує досягнення очікуваного результа­ту за допомогою ефективних правових механізмів.

У період абсолютизму право розглядалося лише як засіб, інструмент у руках держави для здійснення влади та управлінської діяльності. На­ступним етапом розвитку взаємодії держави і права стало самообмежен­ня державної влади законом. Нарешті, визнаний нині в демократичних країнах пріоритет права над державою передбачає устрій та функціону­вання державної влади тільки на правових засадах.

Режим панування права над державною владою в країнах англо­саксонської традиції одержав назву «верховенство права» (англ. - the rule of law),а в континентальній Європі - «правова держава» (нім. - Rechtsstaaf).В останньому випадку правові основи організації держав­ної влади та межі її здійснення встановлюються конституцією, що має найвищий авторитет як основний закон держави і суспільства. Голов­ною метою правової держави визначаються забезпечення та захист прав людини.

Наведені підходи до розуміння феномену державності є вагомим обґрунтуванням для виокремлення найбільш суттєвих її ознак та за­снованого на цьому відповідного поняття.

Отже, держава - це територіальна організація публічної влади, яка об’єднує населення на засадах громадянства, здійснюється апа­ратом управління шляхом ухвалення та реалізації законів та інших правових актів.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 1. Поняття та ознаки держави:

  1. 1.1. Поняття судової влади, її суть та функції
  2. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  3. Теоретичні аспекти визначення поняття і змісту інституту адміністративних правочинів у сільському господарстві України
  4. 4.1. Поняття та зміст адміністративних послуг у сільському господарстві
  5. Нотаріат в Україні: поняття, завдання, правове регулювання і принципи діяльності
  6. 3.1. Поняття та основні заходи загальносоціального запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності
  7. 1.3. Поняття та сутність адміністративних актів органів прокуратури
  8. Методологічна основа дослідження та поняття підвищення кваліфікації прокурорів.
  9. 1.1. Поняття судової влади, її суть та функції
  10. 1.1. Поняття трудових спорів, конфліктів та їх позовний і непозовний характер
  11. 1.1 Поняття та структура давності як юридичної конструкції кримінального права України
  12. 2.1 Об’єктивні ознаки злочинів, що полягають у незаконній міграції (ст.ст. 332, 3321 КК України)
  13. 2.2 Суб’єктивні ознаки злочинів, що полягають у незаконній міграції (ст.ст. 332, 3321 КК України)
  14. 2.3 Кваліфікуючі ознаки злочинів, що полягають у незаконній міграції (ст.ст. 332, 3321 КК України)
  15. Взаємовідносини адвокатури та держави в процесі надання кваліфікованої правової допомоги
  16. 1.3. Поняття засади гласності кримінального судочинства, її суть та значення
  17. Поняття законодавства та його система
  18. 1.1. Поняття санкцій у праві: підходи до визначення
  19. 2.1. Поняття та ознаки правоохоронної діяльності
  20. 3.2. Правоохоронні органи України: визначення поняття та система