<<
>>

§ 2. Основоположні принципи права

Основоположні принципи права - це найбільш важливі, фунда­ментальні принципи, на яких грунтується право як загальнообов ’язковий соціальний регулятор.

Ці принципи є виразом найважливіших цінностей, що притаманні праву, і тому найбільш яскраво виражають його дух.

Вони забезпечують змістовну легітимацію права, визначають розуміння «правильного» і «неправильного», є дороговказами при встановленні межі між до­зволеним і недозволеним у суспільних відносинах.

Основоположні принципи права існують насамперед у свідомості суб’єктів права; вони виявляються в юридичній діяльності, віддзерка­люються у правових актах. їх розуміння як принципів права йде від почуття правомірності, яке поступово формується у представників юридичної професії та інших суб’єктів права. Підтримання їхньої сили залежить від збереження цього почуття.

На підставі цих принципів формуються норми, інститути та галузі права, приймаються нормативні та індивідуальні правові акти, здій­снюється весь процес правового регулювання. Вони втілюють нероз­ривний зв’язок минулого, сьогодення та майбутнього правової системи, характеризують специфіку правової культури суспільства.

Основоположними принципами права є такі.

1. Справедливість, котра від Античності до сьогодення розгляда­ється як провідна ідея, обов’язковий елемент права. У Рішенні Кон­ституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-pπ∕2004 у справі про призначення судом більш м’якого покарання зазначається, що справедливість - одна з основних засад права; вона є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загаль­нолюдських вимірів права.

Принцип справедливості слід розглядати у трьох аспектах: фор­мальному, змістовному та процедурному.

1.1. Основна ідея формальної справедливості -до однакового слід ставитись однаково. Вона присутня в самому понятті права, яке за своєю природою є нормативним явищем.

Саме право здатне ви­конувати роль незацікавленої особи, яка вирішує конфлікти, що виникають між людьми. Воно має демонструвати неупередженість та послідовність як при створенні, так і при застосуванні правил. Мінімальною умовою справедливості є заборона свавілля. Саме

з цього, наприклад, випливає образ богині справедливості Феміди із зав’язаними очима.

У правовій сфері формальна справедливість утілюється в принци­пі формальної рівності. Як підкреслює Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-pπ∕2004, зазвичай справедли­вість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, у рівному юридичному масштабі поведінки.

1.2. Змістовна справедливість утілюється в такому загальному принципі права, як пропорційність. За влучним висловом Ульпіана, справедливість - це незмінне і постійне прагнення надати кожному належне йому право. Символом пропорційності можуть бути терези Феміди, які в даному контексті відповідають за точність певних ви­мірювань. Конституційний Суд України теж визнає принцип пропор­ційності елементом ідеї права та ідеології справедливості (див. Рішен­ня від 20 червня 2007 р. № 5-pπ∕2007 у справі щодо кредиторів підпри­ємств комунальної форми власності).

Змістовна справедливість вимагає, зокрема, пропорційності юри­дичної відповідальності вчиненому правопорушенню, установлення і диференціювання публічно-правових обмежень залежно від конкрет­них обставин, що зумовлюють їх запровадження, установлення і за­стосовування справедливих та ефективних форм перерозподілу сус­пільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.

1.3. Процедурна справедливість вимагає додержання процедурних правил, спрямованих на забезпечення справедливості результату, не­залежно від інших обставин. Наприклад, під час судочинства вона зумовлює такі правила: не можна бути суддею у власній справі; кожна сторона повинна бути вислуханою; обвинувачений може зберігати мовчання; суддя має виявляти неупередженість (безсторонність); про­цес повинен бути публічним та ін.

2. Рівність є обов’язковою вимогою, що ставиться до будь-якої правової системи. Вона передбачає вимогу поводитися в однакових випадках однаково, а у відмінних - неоднаково і забороняє дискримі­націю як одне з найочевидніших порушень принципу рівності. В осно­ві сучасного розуміння рівності лежить ідея справедливої рівності можливостей, згідно з якою членам суспільства мають бути створені реальні можливості конкурувати з іншими його членами, причому з достатніми шансами на успіх.

З цією метою право, по-перше, запроваджує такі принципи, як рівність перед законом, рівність перед судом, рівність прав, свобод і обов’язків громадян.

По-друге, надзвичайно важливим для реалізації рівності є принцип недискримінації, який означає заборону необгрунтованого відмінного ставлення (встановлення розрізнень, винятків, обмежень чи переваг) до осіб, які перебувають в однаковій ситуації, чи однакового підходу до осіб, які перебувають у відмінних ситуаціях.

По-третє, заради сприяння рівності держава може вдаватися до позитивної дискримінації (політики позитивних дій), котра реалі­зується як тимчасовий захід з метою створення більш сприятливих умов для певної категорії осіб порівняно з іншими категоріями і в такий спосіб компенсує існуючу між ними фактичну нерівність. Так, в Укра­їні політика позитивних дій реалізується для того, аби досягти тендер­ної рівності.

3. Свобода. Право ґрунтується на визнанні свободи беззаперечною соціальною цінністю, послідовно втілює її у своїх принципах та інсти­тутах, закріплює та захищає легітимовану міру свободи. Усе це дає підстави розглядати право як головну інституцію, що забезпечує інди­відуальну свободу, а свободу - як одну з основних ідей, що надихають право. Безпосереднім виразом свободи в усіх її багатоманітних життє­вих виявах є права людини. Вони надають особі конкретного, реаль­ного статусу вільної людини, захищають її від можливих порушень.

Принцип свободи зумовлює такі вимоги, що мають бути втіле­ні в праві: принцип «дозволено все, що не забороняється законом»; принцип поваги і непорушності прав людини; принцип автономії; принцип багатоманітності; принцип толерантності; принцип субси- діарності та ін.

4. Гуманізм. Він вимагає визнання людини найвищою цінністю, виходить з презумпції доброчесності людини. Гуманізм потребує того, аби право було сконцентровано навколо людини, її інтересів, забез­печувало їх юридичну захищеність, створювало умови для вільного людського розвитку і самореалізації. Особливе значення для сучасно­го права має ідея гідності людини, яка є однією із загальних конститу­ційних засад (див. ст. З Конституції України). Оптимальною формою втілення і захисту гідності особистості, її індивідуальності та непо­вторності є інститут невід’ємних і невідчужуваних прав людини.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 2. Основоположні принципи права:

  1. Стаття 10. Верховенство права та законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи
  2. Стаття 11. Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом
  3. 2.2 Правові норми, що регулюють правовідносини нижчого духовенства, причетників та монахів
  4. 2.3 Правові норми Єфремівської Кормчої, які регулюють відносини кліриків усіх санів та монахів
  5. 2.1. Правовіпідстави реалізації захисту потерпілим прав і законних інтересів на стадії досудового розслідування
  6. 3.1. Застосування міжнародних правових актів при реалізації прав і законних інтересів потерпілого
  7. Принципи реалізації державної виконавчої влади у галузі сільського господарства
  8. 1.4. Правова характеристика принципів і процесуальних правовідносин з вирішення трудових спорів і конфліктів на сучасному етапі
  9. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  10. 3.1. Стан і проблеми адаптації українського трудового законодавства до системи міжнародних норм у сфері захисту трудових прав
  11. 1.3. Поняття, зміст і значення форм захисту трудових прав працівників
  12. 2.3. Самостійний захист як форма захисту трудових прав працівників
  13. 3.1. Міжнародно-правові форми захисту трудових прав працівників
  14. 1.2 Міжнародно-правові зобов’язання України у сфері криміналізації незаконної міграції
  15. Методологія дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу