<<
>>

§ 4. Нормативно-правовий договір як джерело права

Нормативно-правовий договір - це двостороння або багатосто­роння угода, яка встановлює, змінює або скасовує норми права.

Такі договори на відміну від індивідуально-правових договорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового контракту, шлюбно­го договору) містять загальні правила поведінки і не мають персоніфі­кованого характеру.

Нормативно-правовий договір характеризується такими ознаками'.

- це акт, яким установлюються, змінюються чи скасовуються нор­ми права;

- він є результатом узгодженої волі сторін;

- його юридична сила залежить від правового статусу суб’єктів, іцо його укладають;

- він укладається і набуває чинності за встановленою процедурою (ратифікація, затвердження, узгодження, колективні переговори тощо);

- його виконання гарантується державою, зокрема шляхом засто­сування заходів примушування.

За сферою дії виокремлюють міжнародні та внутрішньодержавні нормативно-правові договори.

Міжнародний договір - це угода, укладена між державами в пись­мовій формі і врегульована міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи декількох, пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкрет­ного найменування - конвенція, пакт, угода, протокол та ін. (наприклад, Віденська конвенція про право міжнародних договорів).

Порядок укладання, виконання та припинення дії міжнародних договорів України регулюється Конституцією України та Законом України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України». Згода України на обов’язковість для неї міжнародного договору під­тверджується шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прий­

няття договору, приєднання до договору. Чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Укра­їни, є частиною національного законодавства і застосовуються в по­рядку, передбаченому для норм національного законодавства (ст.

9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).

Внутрішньодержавні договори укладаються у сфері конституцій­ного, трудового, адміністративного, фінансового права та ін.

Прикладом конституційного договору є Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України 1995 р., який діяв до прийняття Конституції України.

У трудовому праві застосовуються два види нормативних догово­рів: колективні договори та колективні угоди. Порядок їх укладання та виконання визначається Законом України від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди». Колективний договір -це двостороння угода, яка укладається між профспілковим комітетом, який представляє трудовий колектив, і власником підприємства, установи, організації з метою регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних інтересів працівників і власників. У колективному договорі встанов­люються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання змін в орга­нізації виробництва і праці; нормування й оплати праці; участі трудо­вого колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства; забезпечення житлово-побутового, культурного, медич­ного обслуговування працівників тощо. Колективні угоди укладають­ся на двосторонній основі на галузевому, регіональному та загально­національному рівнях.

У сфері адміністративного права набуває поширення адміністра­тивний договір. КАС України визначає адміністративний договір як дво- або багатосторонню угоду, зміст якої становлять права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди (п. 14 ст. 3). Ад­міністративні договори найчастіше мають нормативний характер, що пояснюється їх публічно-правовою природою і функціональним при­значенням. Вони укладаються в публічних інтересах, а їхня цільова спрямованість - досягнення загального блага.

Роль нормативно-правового договору як джерела права постійно зростає, що обумовлено процесами децентралізації, використанням

координаційних методів правового регулювання. Нормативний договір є зручним способом регулювання, який дає змогу враховувати взаємні інтереси суб’єктів та забезпечувати відносно безконфліктне функціо­нування громадянського суспільства. У країнах романо-германської правової сім’ї (у тому числі в Україні) нормативні договори відносять до обоє ’язкових, первинних джерел права.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 4. Нормативно-правовий договір як джерело права:

  1. Історичний розвиток кримінально-правової заборони фіктивного підприємництва
  2. 3.1. Застосування міжнародних правових актів при реалізації прав і законних інтересів потерпілого
  3. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  4. 4.3. Забезпечення договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг у сільському господарстві
  5. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  6. Нотаріат в Україні: поняття, завдання, правове регулювання і принципи діяльності
  7. Злочини у сфері нотаріальної діяльності: кримінально-правова характеристика
  8. 2.1. Об’єкти прав інтелектуальної власності за чинним законодавством України
  9. Джерела дослідження підвищення кваліфікації та становлення системи підвищення кваліфікації прокурорів.
  10. 1.2. Історико-правовий аналіз вітчизняного регулювання трудових спорів і конфліктів
  11. 2.1. Правовий аналіз видів трудових спорів, конфліктів та критеріїв їх класифікації
  12. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  13. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  14. 1.1. Ґенеза й сутність правового регулювання форм захисту трудових прав працівників
  15. 1.2. Трудові права працівників як об’єкт правового захисту та їх місце в системі прав людини
  16. 1.3. Поняття, зміст і значення форм захисту трудових прав працівників
  17. 2.2. Місце громадських організацій у механізмі захисту трудових прав працівників