§ 2. Нормативно-правовий акт як джерело права

Нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб’єктами нормотворчості, який уста­новлює, змінює чи скасовує норми права.

Нормативно-правовий акт з’являється на ранніх етапах розвитку державності, поступово заміщує правові звичаї і стає для більшості правових систем основним джерелом права.

Нормативно-правовий акт характеризується такими ознаками:

- приймається уповноваженими суб’єктами нормотворчості і в межах їх компетенції;

- є чітко структурованим (поділений на глави, розділи, пункти, статті тощо);

- має письмову форму й оприлюднюється в офіційних виданнях;

- розробляється і приймається з додержанням нормотворчої про­цедури;

- може бути оперативно змінений відповідно до потреб соціальної практики;

- входить до складу системи законодавства;

- є обов’язковим до виконання, забезпечується санкціями в разі його порушення.

Нормативно-правові акти покликані забезпечити ефективне право­ве регулювання у відповідних сферах суспільних відносин. Вони:

-диференційовані за видами суб’єктів, які їх видають;

- конкретизовані за видами суспільних відносин, які ними регулю­ються (предметом правового регулювання);

- складають ієрархічну систему, побудовану з урахуванням їхньої юридичної сили.

У системі нормативно-правових актів держави найвищу юридичну силу має Конституція, яка розглядається як Основний Закон. Залеж­но від способу вираження конституції можуть бути писаними і непи­саними. Так, писана конституція може складатися як з одного, так і з декількох окремих документів, прийнятих у різний час. Наприклад, Конституція Швеції складається з акта «Форма правління», акта про спадкоємність престолу та акта про свободу друку.

Наступний щабель в ієрархії нормативно-правових актів займають закони, які приймаються парламентом і мають вищу юридичну силу порівняно з нормативними актами інших державних органів. Закони розрізняються за своїм змістом, формою, юридичною силою та по­рядком прийняття. Найбільш поширеними є конституційні і поточні закони.

У деяких зарубіжних країнах особливе значення в регулюванні окремих сфер (освіта, охорона здоров’я, соціальне страхування та ін.) мають нормативні акти, які приймаються центральними органами ви­конавчої влади (урядом, міністерствами, відомствами) в порядку здій­снення ними делегованих парламентом законодавчих повноважень (делеговане законодавство). Прикладом цього є ордонанси (акти, які приймаються Радою міністрів Франції), законодавчі декрети (акти уряду Італії), накази в Раді (акти, видані урядом Великої Британії від імені королеви і Таємної Ради).

Система нормативних актів включає також інші підзаконні акти, прийняті центральними і місцевими органами виконавчої влади (ре­гламенти, накази, інструкції тощо), органами місцевого самоврядуван­ня. Такі акти мають бути заснованими на законах, покликані конкре­тизувати їх зміст, не можуть їм суперечити.

Нормативно-правові акти домінують серед джерел права в країнах романо-германської правової сім’ї і відіграють важливу роль у країнах англо-американського права. В Україні нормативно-правовий акт на­лежить до первинних, обов’язкових джерел права.