<<
>>

2.2. Місце і роль законів у правовому регулюванні економічних відносин

Правове регулювання економічних відносин, серед інших органів державної влади, здійснюється Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом нашої держави. Головним чином правове регулювання здійснюється цим органом за допомогою низки законодавчих актів України, зокрема Конституції - Основного Закону України, законів та інших правових актів, що є чинними на території України.

При цьому, варто зауважити, що статус значної кількості правових актів, прийняття яких належить до компетенції Верховної Ради України, чітко у законодавчому порядку не визначено, а це вказує на те, що місце останніх у законодавчому регулюванні економічних відносин заслуговує на окреме наукове дослідження.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку правових актів, які ухвалюються Верховною Радою України.

Тому головна увага в роботі буде приділена законодавчому регулюванню економічних відносин, виходячи з провідної ролі законів України в цьому процесі і необхідності їх удосконалення, виходячи: по-перше, із змісту норм Конституції України та міжнародно-правових актів, що мають чинність на території України; по-друге, необхідності відповідності норм законів України стану і змісту майнових відносин, що формуються в Україні на сучасному етапі.

Варто нагадати, що в юридичній літературі закон розглядають в декількох значеннях[127] .

Зокрема, з одного боку, під ним розуміють встановлені державою загальнообов`язкові правила, тобто, у широкому розумінні. З іншого боку, під цим терміном розуміють власне закони, як акти, які ухвалює парламент. Сюди слід віднести також Конституцію, кодекси, та деякі інші акти.

У власне юридичному значенні закон розглядається як нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади, що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України.

Подібне визначення закону, дає П.М. Рабінович. Вчений розглядає закон, як нормативно - правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю та інтереси більшості, втілює основні права людини й інші загальнолюдські цінності і має вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів[128] .

Таке трактування закону, як зрозуміло з зазначеного, дещо більше розкриває зміст цього терміну і дозволяє застосувати його для характеристики ролі закону в законодавчому регулюванні економічних відносин. В Україні нині нараховується біля 80 тис. норма­тивно-правових актів, які регулюють увесь комплекс суспільних відносин, у тому числі 1 тис. 565 законів (2,5 % загальної чисельності нормативно-правових актів). Серед них досить велика частка тих, які покликані регулювати суспільні відносини в економіч­ній сфері. Таких нормативно-правових актів майже 27 тис. (45 % загальної їх кількості), у тому числі 605 законів (38,6 % чинних в Україні).

Звертаємо увагу, що питома вага "економічних" законів у нормативно-правовому масиві незначна і становить лише 2,2 %. Безумовно, цього мало, враховуючи стан економіки і рівень правового регулювання в даній сфері. Аналіз зазначених та інших норм Основ­ного Закону України дає можливість зробити висно­вок, що він визначає досить широкий спектр суспіль­них відносин економічної сфери, які підлягають законодавчому врегулюванню.

Якщо спробувати до­слідити, які питання економіки найбільше врегульо­вані законодавчими актами, то побачимо, що це за­гальні засади економічного розвитку та діяльності різних галузей промисловості, сільського господарства та агропромислового комплексу. Їм присвячено понад 500 законів (27 % загальної їх кількості). Причому абсолютно нових законів було прийнято біля 200, а 300 законів стосувались питань внесення змін та допов­нень до чинних.

Звертає на себе увагу те, що 110 — це закони про ратифікацію міжнародних договорів щодо економічного співробітництва.

Більшість (понад 2/3) законів, що регулюють нині суспільні відносини в економічній сфері, прийнято Верховною Радою України на основі Конституції України 1996 р. Проте, як уже йшлося, велика кількість законів, що регулюють відносини в економічній сфері, з мо­менту свого прийняття зазнала значних змін. Причи­ною цього, насамперед, є нестабільність економічної ситуації в країні[129] .

Щоб визначити роль законів у правовому регулюванні майнових відносин, видається необхідним звернути увагу на зміст окремих законів України, що регулюють економічні відносини.

Так, норми Закону України "Про власність" визначили правову основу для формування відносин власності, які є основою виникнення і розвитку економічних відносин.

Цей акт закріплює головні постулати функціонування права власності в Україні на етапі реформування майнових відносин на ринкових засадах. В ньому, зокрема, встановлено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. При цьому законодавець передбачив, що всі форми власності є рівноправними.

На державу покладено обов’язок створювати рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту, а отже, усунення примату державної форми власності, який було визначено законодавством України.

Неодмінною умовою розвитку відносин власності в ринкових умовах є закріплення за власником права на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Нормами Закону України "Про власність" визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, зокрема, він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

У зв’язку з цим, особливого значення набуває Закон України "Про підприємництво", норми якого який створюють правову основу для вільного використання суб’єктами права власності належного їм майна для цілей підприємницької діяльності на засадах державної підтримки, створення сприятливих організаційних на економічних умов для розвитку підприємництва.

Стаття 3 Закону гарантує свободу підприємницької діяльності, що полягає в наданні підприємцям права без обмежень приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить актам законодавства України.

Базовим, з точки зору забезпечення формування ринкових перетворень є Закон України "Про підприємства в України", який визначає статус підприємства, як одного з основних учасників майнових відносин. Норми цього Закону визначають підприємство як основну організаційну ланку економіки України та активного учасника економічних відносин.

Законодавець визначає, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Досить важливе значення для здійснення підприємством прав та обов’язків як учасника економічних відносин має можливість реалізації щодо його майна прав власника. Згідно пункту 2 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні" майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності повного господарського відання або оперативного управління. Певні особливості має статус казенного підприємства як учасника економічних відносин. Обсяг його правосуб‘єктності визначаються у статуті.

Як учасника економічних відносин підприємство характеризує та обставина, що підприємство бере участь у випуску та торгівлі цінними паперами.

Згідно статті 12 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство:

по-перше, має право на випуск власних цінних паперів та реалізацію їх юридичним особам і громадянам України;

по-друге, може бути співзасновником фондових бірж України та учасником фондових бірж України;

по-третє, підприємство має право на придбання цінних паперів юридичних осіб України, іноземних держав;

по-четверте, випускає, реалізує та купує цінні папери відповідно до законодавства України.

Таким чином, Закон стимулює розвитку ринку цінних паперів в Україні, сприяє формуванню і розвитку договірних відносин в цій сфері[130].

Варто зауважити, законодавець забезпечує низку гарантій щодо реалізації визначених законом прав підприємства. По-перше, держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства. По-друге, підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. По-третє, втручання в господарську та іншу діяльність підприємств з боку держави допускається лише з підстав і у порядку, визначеному законом.

Прийняття значної кількості актів законодавства відбувалося на фоні глибокого падіння економіки, кризи влади, непростими колізіями навколо конституційного процесу. Ці та інші чинники негативно вплинули на наслідки практичної реалізації актів економічного законодавства, особливо тих, які були ухвалені в перші роки незалежності України. На це вказує також і та обставина, що велика кількість актів законодавства, що регулюють відносини в економічній сфері, з моменту їх прийняття зазнала значних змін.

Чи не найбільше змін зазнали норми Закону України "Про підприємництво". Так, за час дії цього акту, Верховною Радою України було прийнято сорок три закони про внесення змін та доповнень до нього. При цьому лише редакція статті 4 Закону, яка визначає обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності змінювалась понад тридцять разів.

Це, до речі, стосується і базового економічного закону – Цивільного кодексу Української РСР, який було увалено Верховною Радою Української РСР 18 липня 1963 року[131] . І хоча, починаючи з 1991 року Верховна Рада України намагалась пристосувати його до регулювання ринкових економічних відносин, внісши до нього понад п’ятнадцять поправок, все ж подальший розвиток ринкових відносин в Україні потребував створення цілком ринкового Цивільного кодексу України [126] .

Аналіз законів та інших актів, що покликані регулювати економічні відносини засвідчує, що майже в кожен з них після прийняття вносились зміни.

Особливість законодавчого регулювання економічних відносин проявляється в тому, що, з одного боку, ці відносини регламентуються за допомогою законів, ухвалених ще за радянських часів, які несуть відбиток командно-адміністративної системи радянського періоду, і законодавчими актами, які були ухвалені Верховною Радою вже незалежної України, а, отже, які спрямовані на регулювання економічних відносин з використанням ринкових принципів. Це одна з головних проблем правового регулювання економічних відносин.

З огляду на це видається вкрай необхідним прискорення процесу здійснення законодавчого регулювання економічних відносин виключно на основі ринкових принципів.

У зв’язку з цим, як доречно зазначається в літературі, особливого значення має прийнята Верховною Радою України Конституція України[132] .

Основний Закон України визначив, по-перше, основні принципи правового регулювання ринкових економічних відносин; по-друге, засади становлення та подальшого розвитку економічного законодавства, а також закріпив найважливіші принципи - норми регулювання економічних відносин.

Так, статтею 8 Конституції України визнано принцип верховенства права і норм Конституції як Основного Закону, що має найвищу юридичну силу, а тому закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Оскільки Конституція України згідно зі статті 8 Основного Закону має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, необхідно оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Основному Закону і в необхідних випад­ках застосовувати Конституцію України як акт прямої дії.

Згідно статті 58 Основного Закону закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Забезпечення принципу незворотності дії законів є необхідною умовою забезпечення прав і законних інтересів усіх учасників економічних відносин, оскільки не допускається застосування норм законів до правовідносин, що виникли до набрання ними чинності.

Це дозволяє зробити висновок про головну роль Конституції у законодавчому регулюванні економічних відносин.

Слід підкреслити, що норми Конституції України як норми прямої дії є головним регулятором економічних відносин. З точки зору регулювання економічних відносин важливе місце посідають положення статті 13 Основного Закону України, на що вже акцентувалась увага в цій роботі. Варто нагадати, що норми цієї статті закріпили положення щодо державної підтримки і захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Так, стаття 41 Конституції України регулює відносини власності, які, як відомо, є основою для розвитку економічних відносин.

Згідно цієї статті кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому, норми цієї статті визначають, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а тому право приватної власності є непорушним.

Принцип непорушності права власності полягає в тому, що по-перше, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості; по-друге, примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану; по-третє, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Стаття 42 Конституції України в розвиток норм, які регулюють питання власності передбачає, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. При цьому держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Також норми цієї статті не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Центральне місце в Конституції України займають права та свободи особи. В Основному Законі України вони містяться в другому розділі. І становлення в Україні соціально орієнтованої економіки означає ніщо інше як створення економічної основи для забезпечення їх реалізації та захисту. У першу чергу, це стосується таких конституційних прав, як право на працю, право на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї тощо.

Поряд з цим, варто підкреслити, що Конституція України значно посилила роль законів України в правовому регулюванні економічних відносин. Так, згідно статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади цивільно-правової відповідальності.

Крім того, виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків тощо.

Аналіз зазначених та інших норм Основ­ного Закону України дає можливість зробити висно­вок, що він визначає досить широке коло економічних відносин, правове регулювання яких здійснюється Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом нашої держави.

Стержнем законодавчого регулювання майнових відносин являються Конституція та закони України, прийняття яких є виключною прерогативою парламенту. Це обумовлено тим, що усі інші акти законодавства України приймаються в розвиток і на виконання саме законів України. Такий висновок, наприклад випливає з статті 106 та 113 Конституції України, які відповідно визначають статус рішень Президента та Кабінету Міністрів України.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що Конституції та законам України належить провідна роль у законодавчому регулюванні економічних відносин.

Норми цих законодавчих актів створюють правові основи і визначають напрями розвитку економічного законодавства і правового регулювання економічних відносин. Разом з тим, слід відзначити, що на сучасному етапі законодавчого регулювання економічних відносин нагальною залишається проблема приведення положень законів України, що були прийняті до набуття чинності Конституцією України, до вимог визначених її нормами. При цьому варто врахувати, що законодавче регулювання економічних відносин має базуватись на законодавчих актах ринкового типу, тобто, які б враховували процеси ринкових відносин.

Немає сумніву, що вони мають покращити і посилити роль Верховної Ради України, а відповідно і актів, що вона ухвалює, у правовому регулюванні економічних відносин. Проте, на даний час необхідно чітко законодавчо визначити статус правових актів, що ухвалює парламент нашої держави.

Такі передумови вказують на необхідність удосконалення законодавчого регулювання економічних відносин, у першу чергу виходячи з принципів правового регулювання, які закладені в нормах Конституції України.

Отже, з огляду на зазначене можна зробити наступні висновки:

1. Важливу роль у правовому регулюванні економічних відносин відіграють закони України.

2. Особливістю правового регулювання економічних відносин на сучасному етапі є посилення ролі законів у цьому процесі і відповідно звуження ролі підзаконного нормативно-правового регулювання.

3. Посилення ролі законів у правовому регулюванні економічних відносин має сприяти створенню гарантій у забезпеченні і реалізації прав та свобод особи, посиленню соціального впливу на ринкові реформи.

4. Норми Конституції України є основою правового регулювання економічних відносин, визначаючи принципи та засади розвитку в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.

<< | >>
Источник: Плавич Володимир Петрович. РОЛЬ ПРАВА В ФОРМУВАННІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. КИЇВ –2002. 2002

Еще по теме 2.2. Місце і роль законів у правовому регулюванні економічних відносин:

  1. ВСТУП
  2. 2.3. Організаційне забезпечення діяльності судів.
  3. Історичний розвиток кримінально-правової заборони фіктивного підприємництва
  4. 3.1. Застосування міжнародних правових актів при реалізації прав і законних інтересів потерпілого
  5. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  6. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  7. Принципи реалізації державної виконавчої влади у галузі сільського господарства
  8. Теоретичні аспекти визначення поняття і змісту інституту адміністративних правочинів у сільському господарстві України
  9. § 3. Роль масонства в государственно-правовой жизни Российской империи
  10. 1.2. Система адміністративних актів органів публічної адміністрації та місце в ній адміністративних актів органів прокуратури
  11. 2.2. Місце громадських організацій у механізмі захисту трудових прав працівників
  12. §1. Роль Интернета в формировании правовой культуры личности
  13. ЗМІСТ
  14. ВСТУП
  15. 1.2. Ринкові економічні відносини як предмет правового регулювання. Визначення правового регулювання економічних відносин.
  16. 1.3. Співвідношення державного регулювання і саморегулювання ринкових економічних відносин
  17. 2.1. Місце галузей права у правовому регулюванні ринкових економічних відносин
  18. 2.2. Місце і роль законів у правовому регулюванні економічних відносин
  19. 2.3. Визначення економічного законодавства. Напрями удосконалення економічного законодавства України