§ 3. Методи правового регулювання. Правові режими

Метод правового регулювання - це підхід до впорядкування певної сфери суспільних відносин, що зумовлює використання того чи іншого специфічного комплексу юридичних засобів.

Якщо предмет правового регулювання дає відповідь на запитання, що регулює право, то метод - як саме регулюються правом певні сус­пільні відносини, що входять до предмета правового регулювання.

Основними методами правового регулювання є диспозитивний (від лат. dispositivus- той, що розпоряджується) та імперативний (від лат. imperativus -той, що володарює, наказує).

Диспозитивний метод правового регулювання передбачає впо­рядкування поведінки суб’єктів правових відносин шляхом установ­лення трьох типів юридичних правил:

1) правил, що встановлюють межі дозволеної поведінки суб ’єктів. Так, ЦК України закріплює істотні умови цивільних договорів, досяг­нення сторонами домовленості щодо яких дозволяє кваліфікувати ці договори як укладені. При цьому законом визначається лише перелік таких умов, тоді як їхній зміст конкретизується за домовленістю сторін (наприклад, відповідно до ст. 810’ ЦК України істотними умовами договору оренди житла з викупом є, зокрема, строк, на який уклада­ється договір, розміри і строки внесення орендних платежів; отже, сторони такого договору зобов’язані зазначити у ньому ці умови, встановивши при цьому їхній кількісний вираз на свій розсуд, тобто за домовленістю);

2) субсидіарних правил, тобто таких, що застосовуються лише в разі, якщо суб’єкти самостійно не встановили для впорядкування відносин між собою інші правила (не спромоглися, не забажали або забули їх установити). Наприклад, відповідно до ст. 632 ЦК України

якщо ціну в договорі не встановлено і не може бути визначено вихо­дячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладен­ня договору;

3) правил, що закріплюють принципи правового регулювання певної сфери суспільних відносин.

Диспозитивний метод передбачає вільну саморегуляцію суб’єктами їхньої поведінки на основі принципів права, встановлює тільки межі та процедури такої саморегуляції. Він є характерним передусім для приватного права, оскільки передбачає самостійність суб’єктів у ви­борі ними варіанта поведінки.

Імперативний метод правового регулювання передбачає впоряд­кування поведінки суб’єктів суспільних відносин шляхом її категорич­ної та докладної регламентації юридичними правилами, неможливість установлення цими суб’єктами інших правил поведінки на власний розсуд. Він є характерним насамперед для публічного права, оскільки грунтується на підпорядкуванні одних суб’єктів відносин іншим, не припускає ні вибору суб’єктами варіантів поведінки, не передбачених юридичними правилами, ні можливості врегулювання відносин суб’єктами за їхнім розсудом (наприклад, у ст. 42 КАС України вста­новлено перелік відомостей, що зазначаються в журналі судового за­сідання; отже, секретар судового засідання зобов’язаний внести всі ці відомості до журналу і водночас не має права доповнити їх іншими відомостями, не передбаченими процесуальним законом).

Крім наведених основних, у правовому регулюванні використову­ються також допоміжні (субсидіарні) методи, найпоширенішими серед яких є рекомендаційний і заохочувальний.

Рекомендаційний метод правового регулювання передбачає впо­рядкування суспільних відносин шляхом надання вказівок, що не ма­ють обов’язкової юридичної сили, стосовно найбільш прийнятної для суспільства, ефективної поведінки. При цьому суб’єктам не забороня­ється обрати інший варіант поведінки або використати варіант, реко­мендований вказівкою, частково. Органами публічної влади цей метод застосовується у випадках, коли специфіка відношення, що підлягає врегулюванню, не дозволяє використовувати зобов’язування і водночас

вимагає певної уніфікації (наприклад, затвердження виконавчим комі­тетом місцевої ради Примірного договору користування місцями для розташування рекламних конструкцій між двома юридично рівними суб’єктами господарських відносин - уповноваженим комунальним підприємством і розповсюджувачем реклами).

Заохочувальний метод правового регулювання передбачає ство­рення умов, за яких вибір суб’єктом певного варіанту юридично зна­чущої поведінки надає йому додаткових матеріальних або нематері­альних благ (наприклад, шляхом надання суб’єктам підприємницької діяльності додаткових пільг, звільнення їх від сплати окремих податків у разі виробництва ними певної соціально значущої продукції або створення додаткових робочих місць для інвалідів). Отже, цей метод стимулює бажану поведінку.

Як правило, різні сфери суспільних відносин потребують різних методів, способів і типів правового регулювання. Особливості регла­ментації певної відокремленої сфери суспільних відносин за допомо­гою специфічної сукупності юридичних засобів охоплюються терміном «правовий режим».

Правовий режим - це особливий порядок правового регулювання певної сфери суспільних відносин, який забезпечується шляхом специ­фічного поєднання та співвідношення його методів, способів і типів.

Цим терміном визначається цілісний комплекс юридичних засобів, сформований з елементів правового регулювання, що підлягають за­стосуванню - методів (диспозитивного та імперативного), способів (дозволянь, заборон і зобов’язувань), типів регулювання (загально- дозволенного та спеціально-дозволенного). Таке співвідношення ви­значається різним ступенем домінування одних і допоміжної ролі ін­ших методів, способів та типів правового регулювання, є вираженням ступеня жорсткості регулювання, наявності певних обмежень і пільг, меж правової самостійності суб’єктів.

Правові режими класифікуються за різними критеріями. Так, за­лежно від підсистем права виокремлюють приватноправовий і публіч­но-правовий режими. Цей розподіл вважається основним (генеральним). Водночас залежно від комбінацій елементів правового регулювання, домінування одних елементів щодо інших правові режими можуть бути жорсткими чилі ’якими, стимулюючими чи обмежувальними.

Правові режими запроваджуються, як правило, на законодавчому рівні з метою створення певного клімату, необхідного рівня інтенсив­

ності, «напруженості» регулювання. Так, правовий режим використан­ня земель з урахуванням особливої цінності, суспільної значущості та кількісної обмеженості цього природного ресурсу є більш жорстким за режим використання іншого нерухомого майна, характеризується застосуванням імперативного методу регулювання, законодавчо вста­новлених процедур (державна реєстрація права власності, оренди та іпотеки, затвердження загальнообов’язкових типових, а не рекомендо­ваних примірних форм договорів, обов’язковість їх нотаріального посвідчення), юридичних санкцій за їх недодержання тощо.