<<
>>

§ 3. Кодифікація законодавства і створення зводу законів

Кодифікація законодавства — це вид систематизації, що здійсню­ється шляхом перероблення та зведення у процесі нормотворчості норм права, що містяться в різних нормативно-правових актах, у ло­гічно узгоджену, побудовану на наукових принципах систему і ство­рення на цій основі нового единого нормативно-правового акта.

Ознаками кодифікації є такі:

1) як і консолідація, вона завжди є офіційною систематизацією, що здійснюється виключно в межах нормотворчої діяльності;

2) результатом кодифікації є видання нового (кодифікованого) нор­мативно-правового акта;

3) у процесі кодифікації з’являються нові елементи системи права - норми та інститути права, що принципово відрізняє кодифікацію від інших видів систематизації;

4) з набранням чинності кодифікованим актом попередні акти, що регулюють аналогічні суспільні відносини, втрачають чинність по­вністю або в частині, що суперечить цьому акту.

Результатом кодифікації є видання кодифікованого акта - нового зведеного нормативно-правового акта, що системно і вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин - на рівні галузі або підгалузі права.

Кодифіковані акти становлять гой фундамент, на якому будується нове законодавство. Вони впорядковують нормативно-правовий масив, усувають наявні суперечності, уніфікують правовий категорійний апарат, забезпечують термінологічно-мовну єдність нормативно-право­вих актів.

На відміну від результатів інших видів систематизації кодифікова­ний акт не тільки впорядковує чинне законодавство, а й якісно, мето­дологічно вдосконалює його. Кодекс є свідченням високого рівня розвитку юридичної науки та законодавчої техніки і водночас потуж­ним поштовхом до подальших наукових досліджень відповідної галу­зі, розроблення та видання нових нормативно-правових актів на ви­конання його норм. Підготування до його видання, як правило, займає роки і навіть десятиріччя (так, накопичення необхідного наукового потенціалу, підготування та безпосереднє опрацювання Німецького цивільного уложення зайняло майже все XIX ст.).

За рівнем перероблення та оновлення правових норм історично склалися два основні методи кодифікації: кодифікація-компіляція і кодифікація-реформа.

Кодифікація-компіляція - це метод кодифікації законодавства, що передбачає зібрання чинних норм права та іх приведення в певну кодифіковану форму без суттєвих змін.

Цей метод використовується у разі, якщо єдиною метою кодифіка­ції є спрощення та уніфікація законодавства. Багато відомих історії кодифікацій здійснено саме за цим методом. Серед них - Руська прав­да, Соборне уложення 1649 р., Господарський кодекс України.

Кодифікація-реформа - це метод кодифікації законодавства, що передбачає зібрання норм права та 'їх приведення в певну кодифікова­ну форму із суттєвими змінами, зокрема створенням принципово нових норм та інститутів.

Цей метод є складнішим, більш тривалим, передбачає більш висо­кий рівень юридичної науки та нормотворчої майстерності. Як прави­ло, він використовується на тих етапах реформування суспільства, що передбачають одночасне реформування правової системи і досягнення не тільки суто юридичних, а й інших цілей - утвердження та закріп­лення нових цивілізаційних стандартів, нового типу державного режи-

му, принципово нових відносин власності тощо. Такими кодифікація- ми є Французький цивільний кодекс 1804 р., відомий як Кодекс Напо­леона, Німецьке цивільне уложения 1896 р. Серед прикладів сучасних вітчизняних кодифікацій-реформ - Цивільний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кримінальний процесуальний кодекс України.

Головними видами кодифікованих актів є Основи законодавства і кодекси.

Основи законодавства містять найбільш загальні норми права і визначають цілі та принципи правового регулювання певної групи суспільних відносин. Вони видаються зазвичай у країнах з федератив­ною формою державного устрою і мають на меті уніфікацію майбутніх однотипних законодавчих актів суб’єктів федерації. Такі кодифікації видавалися, наприклад, у Російській Федерації до 1993 р.

У національній правовій системі України специфічною метою Основ законодавства є закріплення найбільш загальних, принципових положень, що в подальшому мають стати стрижневими для нових за­конів. На цей час в Україні діють основи законодавства про охорону здоров’я, про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Ці нормативно-правові акти затверджені законами України, містять норми прямої дії і є фундаментом для створення відповідних законів та підзаконних актів.

Кодекс є єдиним, зведеним, юридично і логічно цілісним, внутріш­ньо узгодженим нормативно-правовим актом. Він забезпечує на науко­вій основі повне, узагальнене і системне регулювання відповідної га­лузі або підгалузі права.

На цей час чинними є 22 кодекси України: Цивільний, Сімейний, Земельний, Житловий, законів про працю, Господарський, Криміналь­ний, про адміністративні правопорушення, Бюджетний, Податковий, Митний, Цивільний процесуальний, адміністративного судочинства, Господарський процесуальний, Кримінальний процесуальний, Кримі­нально-виконавчий, Повітряний, Лісовий, про надра, Водний, торго­вельного мореплавства, цивільного захисту. Законодавча діяльність із кодифікації законодавства є безперервною. Так, на стадії опрацювання знаходяться проекти 3 рудового, Виборчого кодексів України, а також змін до чинних кодексів.

Кодекси є важливим чинником стабільності системи законодавства, національної правової системи загалом. Вони діють, як правило, про-

тягом багатьох років. Норми інших нормативно-правових актів, навіть законів, не повинні суперечити відповідним кодексам. Так, згідно з

ч. 2 ст. З ЗК України земельні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України якщо суб’єкт пра­ва законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до цього Кодексу, причому обидва проекти розглядаються Верховною Радою України одночасно.

Зазначеними нормами законодавець визна­чає особливе місце кодексів у системі законодавства, забезпечує ста­більність правового регулювання.

Основними видами кодифікаційє галузева і спеціальна.

Галузева кодифікація здійснюється на рівні певної галузі законо­давства. Її результатами в Україні є видання, наприклад, ЦК, КК, ЦПК, КПК.

Спеціальна кодифікація здійснюється у межах певної підгалузі законодавства. У результаті проведення цього виду кодифікації в Укра­їні видано, наприклад, Бюджетний, Податковий, Митний кодекси.

Особливим видом систематизації законодавства є створення зводу законів -зібрання в одному нормативно-правовому акті всього чинно­го законодавства держави, розташованого у хронологічному порядку або за галузями права.

Цей систематизований акт відрізняється такими головними озна­ками'.

1) він завжди є офіційним джерелом нормативно-правових актів, оскільки видається від імені та за дорученням органу законодавчої влади;

2) звід законів має пріоритет перед усіма попередніми офіційними публікаціями законів, містить їхню чинну редакцію;

3) він є зібранням усіх чинних законів без винятку (а не кодифіка­цією за галузевим принципом);

4) цей вид систематизації передбачає велику попередню законо­творчу роботу з узгодження норм права, усунення колізій і прогалин у законодавстві, скасування застарілих норм, об’єднання законів, що регулюють однакові питання, в єдині законодавчі акти тощо.

Діяльність із опрацювання зводу законів має властивості консолі­дації та кодифікації, він посідає окреме, особливе місце серед інших

результатів систематизації. Робота з підготування та видання зводу законів є тривалою, важкою, передбачає надзвичайно високий рівень юридичної науки та законодавчої техніки.

Історії юриспруденції відомі реальні приклади створення таких універсальних актів. Першим із них вважається давньоримський Звід законів Юстиніана, що в XVI ст. одержав назву Corpus juris civilis- Звід цивільних законів. В історії російського права першим і найвідомішим повноцінним актом такого типу був Звід законів Російської імперії 1833 р.

Він складався з 16 великих томів, містив у хронологічному порядку всі закони Російської імперії, починаючи з Соборного уложен­ия 1649 p., і був визнаний єдиним чинним законодавчим актом країни.

Слід зазначити, що кодифікації є важливим показником рівня про­гресу людства, взірцем правничої думки. Почесне місце в скарбниці світової культури посідають перший із видатних кодексів - вавілон­ський Кодекс Хаммурапі, оригінал якого у вигляді базальтової стели зберігається в Луврі (Париж), римські Закони XII таблиць та Corpus juris civilis,Руська правда - пам’ятник середньовічної вітчизняної правничої думки, славнозвісні кодифікації XIX ст. - Кодекс Наполеона, Німецьке цивільне уложення, Звід законів Російської імперії та ін. Ці зразки систематизації законодавства є видатними пам’ятками не тіль­ки правничої думки, а й світової цивілізації загалом.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте основні способи систематизації законодав­ства.

2. Визначіть засоби та форми обліку законодавства.

3. За якими ознаками консолідація законодавства відрізняється від його інкорпорації?

4. У чому полягає особливість кодифікації як виду системати­зації законодавства?

5. Назвіть методи та види кодифікації законодавства.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 3. Кодифікація законодавства і створення зводу законів:

  1. 1.3. Становлення та реформування місцевих загальних судів, як основної ланки системи правосуддя
  2. 1.2. Джерела Кормчих книг
  3. Суб’єкт злочину «фіктивне підприємництво»
  4. Соціальні стандарти професійної діяльності і поведінки суддів
  5. 1.3. Становлення та реформування місцевих загальних судів, як основної ланки системи правосуддя
  6. 3.1. Стан і проблеми адаптації українського трудового законодавства до системи міжнародних норм у сфері захисту трудових прав
  7. Висновки до розділу 3
  8. 2.2. Участь громадськості у розгляді та вирішенні кримінальних справ як складова змісту засади гласності
  9. Еволюція формування та розвитку сучасного деліктного права ісламських країн
  10. Основні тенденції розвитку концепції ісламського деліктного права
  11. 2.3. Визначення економічного законодавства. Напрями удосконалення економічного законодавства України