<<
>>

§ 2. Генеза прав людини

Сучасна концепція прав людини сформувалась у процесі історич­ного розвитку. Родовід прав людини розпочинається від ідеї природних прав, що виникла ще за часів Античності, а їх зміст еволюціонує разом з людською цивілізацією.

У Середньовічній Англії протистояння ко­роля з баронами і лицарями завершилося прийняттям у 1215 р. Великої хартії вольностей (Magna Carta), яка обмежувала владу монарха, за­кладала основи пропорційності вини і покарання, визнання вини тіль­ки за вироком суду на підставі закону.

Ідея природних, невід’ємних прав людини розвивається в контексті європейських революцій та боротьби за незалежність США у доктри­нах Г. Гроція, Т. Гоббса, Б. Спінози, Дж. Локка, Т. Пейна та ін. Ці мислителі сформували нові умови взаємодії особи і публічної влади, за яких держава, створена з метою забезпечення загального блага, зобов’язується всіма доступними засобами поважати і захищати права людини. Такий підхід інституціоналізується в національних законо­давчих актах, серед яких: Хабеас корпус акт (Англія, 1679 р.), Білль про права (Англія, 1689 р.), Декларація незалежності США (1776 p.), Білль про права (США, 1791 p.), Французька Декларація прав людини і громадянина (1789 р.).

Так, Хабеас корпус акт закріпив процесуальні гарантії прав лю­дини. Декларація незалежності США проголосила, що «всі люди створені рівними і всі вони наділені своїм Творцем невід’ємними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя, і що уряди встановлюються для того, аби забезпечити ці права, а влада виводиться зі згоди тих, ким вони управляють». У перших десяти поправках до Конституції США, що дістали назву Білль про права, права людини набувають конституційного авторитету. Французька Декларація прав людини і громадянина проголосила, що «тільки не­вігластво і нехтування правами людини є єдиними причинами сус­пільних лих». Нормативне закріплення прав людини в законодавчих актах забезпечило важливу ознаку прав людини та гарантію їх реа­лізації - захист законом.

Широке співробітництво держав у галузі прав людини розпочало­ся по завершенні Другої світової війни зі створення Організації Об’єднаних Націй. Статут ООН став першим багатостороннім між­народним договором, який заклав основи сприяння та утвердження

поваги до прав людини та основоположних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови чи релігії (п. З ст. 1 Статуту).

Засадничим документом міжнародної спільноти, що визначив «стандарти, досягнення яких мають прагнути всі народи та всі держа­ви», стала проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. Загальна декларація прав людини. На сьогодні вона належить до основних джерел міжнародного права у сфері прав люди­ни і визначає модель, що використовується при розробленні національ­них конституцій та законодавства. Загальна декларація прав людини становить основу Міжнародного Білля ООН про права людини, до якого також входять Міжнародний пакт ООН про громадянські та по­літичні права (1966 р.). та два Факультативні протоколи до нього, а також Міжнародний пакт ООН про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.).

Основу європейського права в галузі прав людини становить Кон­венція про захист прав людини та основоположних свобод(1950 р.), зміст якої розкриває практика Європейського суду з прав людини, а також Європейська соціальна хартія(1996 р., переглянута). Всі за­значені міжнародні договори визнані Україною, є частиною її націо­нального законодавства і забезпечені судовим захистом.

Основною тенденцією розвитку прав людини є їх послідовне роз­ширення за рахунок включення до переліку основних прав нових можливостей, пов’язаних із соціальними змінами, виникненням нових ціннісних орієнтирів, науково-технічним прогресом та ін. З точки зору часу і конкретно-історичних умов виникнення тих чи інших прав лю­дини прийнято виокремлювати декілька поколінь прав людини.

Першим поколінням є засновані на ліберальних цінностях права людини, що забезпечують автономію індивіда від державної влади і визначають межі її втручання у сферу індивідуальної свободи (право на життя, свободу та недоторканність особи, на свободу думки, совісті і релігії, на рівність перед законом, на участь в управлінні державою, а також інші громадянські та політичні права).

Ці права були визнані у XV1II-XIX ст. під час європейських буржуазних революцій та аме­риканської війни за незалежність.

Друге покоління пов’язане з боротьбою за поліпшення соціально- економічного становища і культурного рівня. На межі XX ст. у деяких країнах Європи (Німеччині, Австрії) формується ідея соціальної дер­жавності, законодавчо визнаються основні соціально-економічні пра­

ва (право на працю і відпочинок, на соціальний захист, на соціальне страхування та ін.). У другій половині XX ст. ці права включаються ООН до міжнародних стандартів прав людини, а також визнаються конституціями багатьох держав.

Трете покоління формується після Другої світової війни. До ньо­го належать колективні права (права солідарності), носієм яких ви­ступає не окремий індивід, а група осіб (меншина, народ, нація, люд­ство в цілому). До таких прав належать право на самовизначення, на користування загальною спадщиною людства, на сталий розвиток, на мир, на здорове і безпечне навколишнє середовище, на гуманітарну допомогу та ін. Права третього покоління включають також права окремих груп (права жінок, дітей, осіб з інвалідністю, мігрантів, біжен­ців тощо), які належать індивідам як представникам певної групи, що є більш уразливою і потребує підвищеного юридичного захисту.

Останнім часом виокремлюють також права четвертого поколін­ня, що пов’язані з наслідками науково-технічного прогресу в галузі медицини, мікробіології, комунікаційних технологій тощо (право не піддаватись медичним експериментам, заборона клонування людини, заборона використання генетичного матеріалу людини без її згоди, право на доступ до Інтернету та ін.).

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 2. Генеза прав людини:

  1. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  2. 1.1. Прокуратура в системі поділу влади
  3. 1.2 Давність у вітчизняному кримінальному законодавстві: ретроспективний аналіз
  4. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  5. Методологія дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу