<<
>>

§ 4. Галузі та інститути права

Галузь права - це відносно самостійна сукупність норм права, що регулюють сферу однорідних суспільних відносин за допомогою відпо­відних методів.

Її ознаками є такі.

1. Значний нормативний обсяг -галузь права є великим за об­сягом підрозділом системи права.

2. Однорідність —кожна галузь права визначена певною сферою якісно однорідних суспільних відносин (майнових, немайнових, орга­нізаційних та ін.), які вона впорядковує.

3. Єдність предмета і методу правового регулювання. Галузі права різняться за своєрідністю предмета правового регулювання, який виступає об’єктивним, матеріальним критерієм відокремлення

галузі в системі права. Він потребує адекватних прийомів впливу на відносини - відповідних методів правового регулювання, які визна­чаються нормотворцем і виступають суб’єктивним, юридичним кри­терієм відокремлення галузі права.

4. Власна структура. Галузь права є цілісною сукупністю норм, що внутрішньо розподілена (диференційована) за групами - інститу­тами права. Тому з точки зору структури галузь права визначається як цілісна сукупність її інститутів, що впорядковують певні види суспіль­них відносин, взаємопов’язані спільним предметом регулювання (на­приклад, трудове право складається з інститутів трудового договору, робочого часу і відпочинку, оплати праці, охорони праці, розгляду трудових спорів та ін.).

5. Відносні самостійність і завершеність. Галузь права є об’єднанням норм права, автономним від інших галузей. Її головне призначення - забезпечити впорядкування суспільних відносин певно­го роду сукупністю специфічних правових засобів. Тому автономність галузі права зазвичай не передбачає застосування галузевих способів і прийомів правового регулювання до відносин, які перебувають за межами даної галузі. Ззовні самостійність і автономність галузі права відбиваються у закріпленні її норм в окремих галузевих джерелах пра­ва - нормативно-правових актах (Кримінальному, Цивільному, Бюджет­ному кодексах та ін.).

Самостійність також виявляється в особливих функціях, які та чи інша галузь виконує в системі права.

6. Власний (галузевий) режим правового регулювання. Окрема галузь права характеризується своєрідністю режиму правового регу­лювання, що визначається галузевими принципами права, специфічним правовим статусом суб’єктів права та особливим порядком встанов­лення і реалізації прав та обов’язків, відповідною комбінацією спосо­бів правового регулювання, специфічними санкціями та обмеженнями.

7. Галузевий понятійний апарат. Будь-яка галузь права має влас­ну термінологію (наприклад: злочин, покарання, умисел, неосуд­ність -у кримінальному праві; фізична особа, юридична особа, право- чин, заповіт - у цивільному праві).

8. Суб'єктний склад та особливості правового статусу суб’єктів (наприклад: у кримінальному праві - осудні фізичні особи, які досягли певного віку; у фінансовому праві - платник податків, контролюючий орган; у цивільному процесуальному праві - позивач, відповідач, тре­тя особа та ін.).

Коротко охарактеризуємо основні галузі права.

Конституційне право регулює суспільні відносини, що забезпечу­ють реалізацію народовладдя, визначають конституційний лад, закріп­люють основи правового статусу людини і громадянина, встановлюють засади організації і функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У ньому домінує імперативний метод.

Цивільне право регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному воле­виявленні, майновій самостійності їх учасників. Особливість цих від­носин: їх сторонами є автономні суб’єкти - фізичні та юридичні особи (наприклад, покупець і продавець); відсутність між ними субординації, що зумовлює диспозитивний метод їх правового регулювання.

Адміністративне право регулює суспільні відносини, пов’язані із діяльністю органів виконавчої влади, внутрішньоорганізаційною діяль­ністю інших державних органів, підприємств, установ та організацій, управлінською діяльністю органів місцевого самоврядування.

Методом правового регулювання є імперативний. Крім того, адміністративне право регулює розгляд судами справ про адміністративні правопорушення.

Кримінальне право визначає, які суспільно небезпечні діяння є зло­чинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Воно встановлює підстави та умови притягнення фізичних осіб до кримі­нальної відповідальності, підстави звільнення від неї, види і системи санкцій тощо. Метод регулювання - імперативний.

Трудове право регулює трудові відносини (відносини, що склада­ються в процесі застосування праці), а також відносини, що передують, супроводжують і випливають з трудових (наприклад, відносини щодо працевлаштування, організації та управління працею, розгляду трудо­вих спорів). Методи регулювання трудових відносин - імперативний і диспозитивний.

Сімейне право визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права та обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів. Основ­ний метод регулювання - диспозитивний.

Фінансове право регулює суспільні відносини, пов’язані з публіч­ною фінансовою діяльністю (формуванням і виконанням державного та місцевих бюджетів, оподаткуванням, грошовим обігом, кредитуван­ням та ін.). Фінансове право використовує імперативний метод регу­лювання.

Земельне праворегулює суспільні відносини щодо володіння, ко­ристування та розпорядження землею (землекористування і землеустрій, зберігання і розподіл земельного фонду, визначення правового режиму різних земельних ділянок та ін.). У земельному праві застосовуються як імперативний, так і диспозитивний методи правового регулювання.

Екологічне праворегулює суспільні відносини, що виникають з приводу забезпечення екологічної безпеки, приналежності, викорис­тання, відтворення (відновлення) природних об’єктів, охорони довкіл­ля від шкідливого впливу. Методи регулювання - імперативний і дис­позитивний.

Цивільне процесуальне право визначає порядок розгляду і вирі­шення цивільних справ, встановлює права та обов’язки суб’єктів про­цесуальної діяльності, пов’язане з реалізацією заінтересованими осо­бами права на судовий захист. Метод цивільного процесуального права поєднує імперативне і диспозитивне регулювання.

Кримінальне процесуальне право регулює відносини, що виника­ють при відправленні правосуддя в кримінальних справах. Воно вста­новлює порядок кримінального провадження, права та обов’язки його учасників. Методом правового регулювання є імперативний.

Підгалузь права - це група інститутів галузі права, спрямована на регулювання певного кола однорідних суспільних відносин. Підгалузь характеризується наявністю спільних принципів, способів регулюван­ня, специфікою норм, що входять до її складу. Наприклад, у конститу­ційному праві виокремлюють виборче, парламентське право та ін.; у цивільному праві - речове, зобов’язальне право та ін.; у фінансовому праві - бюджетне, податкове, банківське право. Галузі права, для яких характерні тісна консолідація, компактність змісту, не мають у своєму складі підгалузей права (наприклад, кримінальне процесуальне право).

Інститут права — це виокремлена група норм права, які регулю­ють певний вид однорідних суспільних відносин. Він є базовим рівнем об’єднання норм права (наприклад, інститут конституційних прав людини і громадянина - в конституційному праві, інститут криміналь­ної відповідальності - в кримінальному праві).

Інститут права визначається тим, що він:

1) регулює певний вид однорідних суспільних відносин;

2) є складовою галузі права;

3) є виокремленою, відносно автономною сукупністю норм галузі; головна функція інституту права полягає в забезпеченні самостійного, цілісного, правового регулювання певного виду суспільних відносин;

4) характеризується особливим предметом, статусом суб’єктів, спе­цифічними поняттями, законодавчими конструкціями (наприклад, по­купець, продавець - в інституті договору в цивільному праві; посадова особа - в інституті посадових злочинів у кримінальному праві тощо).

У складі великих за обсягом інститутів права можуть утворювати­ся особливі підрозділи - субінститути. Вони є сукупністю відносно відокремлених у межах правового інституту норм права (наприклад, субінститут охорони праці вагітних жінок - в інституті охорони праці, субінститут роздрібної купівлі-продажу - в інституті купівлі-продажу).

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 4. Галузі та інститути права:

  1. Права людини
  2. РОЗДІЛ 4 ПРАВО ЄС ЩОДО ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ
  3. 3.1. Застосування міжнародних правових актів при реалізації прав і законних інтересів потерпілого
  4. Теоретичні аспекти визначення поняття і змісту інституту адміністративних правочинів у сільському господарстві України
  5. 3.3. Адміністративна відповідальність посадових та службових осіб органів державної влади як засіб забезпечення паритетності суб’єктів адміністративних правовідносин в аграрному секторі економіки
  6. 2.3. Зміст правовідносин інтелектуальної власності
  7. 1.4. Правова характеристика принципів і процесуальних правовідносин з вирішення трудових спорів і конфліктів на сучасному етапі
  8. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  9. 3.2. Шляхи реформування трудового законодавства України в сфері захисту трудових прав працівників згідно з міжнародними стандартами
  10. 1.1. Ґенеза й сутність правового регулювання форм захисту трудових прав працівників
  11. 1.2. Трудові права працівників як об’єкт правового захисту та їх місце в системі прав людини
  12. Методологія дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу
  13. Роль та місце інституту адвокатури в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина
  14. 2.1 Конституційно-правові засади концепції правової допомоги
  15. Конституційне право людини і громадянина на правову допомогу та його реалізація за допомогою інституту адвокатури
  16. Методологія дослідження концепції ісламського деліктного права
  17. 1.1. Поняття санкцій у праві: підходи до визначення