<<
>>

§ 2. Функції та принципи нормотворчості

Вивчення основних напрямів впливу нормотворчості на правове регулювання суспільних відносин дає змогу виділити такі функції нормотворчості'.

1) первинне регулювання суспільних відносин - вироблення і при­йняття нових нормативно-правових актів з метою врегулювання сус­пільних відносин, які раніше не регулювалися правом;

2) вторинне регулювання суспільних відносин (оновлення право­вого регулювання) - внесення змін та доповнень до нормативно-право­вих актів або скасування їх окремих положень.

Правове регулювання може оновлюватися також шляхом прийняття нормативно-правових актів на заміну існуючим. У цьому разі йдеться про забезпечення від­повідності правового регулювання сучасним умовам і тенденціям розвитку суспільства, підтримання законодавства в актуальному стані;

3) дерегуляція суспільних відносин - скасування нормативно-пра­вових актів з метою скасування або скорочення правового регулюван­ня в певній сфері суспільних відносин, наприклад, у сфері підприєм­ницької діяльності;

4) усунення недоліків правового регулювання (вдосконалення правового регулювання) —усунення прогалин та колізій у законодав­стві, скорочення нормативно-правових актів, які регулюють одні й ті самі суспільні відносини;

5) впорядкування правового регулювання - систематизація норма­тивно-правових актів з метою створення або підтримання цілісної, узгодженої, зручної для користування системи законодавства.

Принципи нормотворчості - це найбільш важливі вимоги, які ставляться до цієї діяльності та її результатів.

У сфері нормотворчості діють три групи принципів.

1. Принципи, що характеризують діяльність державного апа­рату, в тому числі у сфері нормотворчості.

1.1. Верховенство права, яке передбачає, що суб’єкти нормотвор­чості у своїй діяльності обмежені міжнародними стандартами прав людини, основоположними принципами права, конституційними цін­ностями.

Відповідно до цього виключається прийняття свавільних законів, законів, які закріплюють надмірні дискреційні повноваження органів державної влади, містять дискримінаційні положення стосов­но певних осіб та ін.

1.2. Законність, що вимагає від суб’єктів нормотворчості діяти лише в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

1.3. Демократизм, що означає зв’язок нормотворчості з народо­владдям: гарантування вільної, активної та рівноправної участі всіх зацікавлених суб’єктів у підготуванні та обговоренні проектів норма­тивно-правових актів; відкритість нормотворчого процесу; відобра­ження, закріплення в нормативно-правових актах інтересів більшості при врахуванні прав меншості.

1.4. Ефективність, що означає необхідність прийняття норматив­но-правових актів, які досягають запланованих цілей, передбачають оптимальне використання матеріальних, фінансових, людських та ін­ших ресурсів.

1.5. Професіоналізм, згідно з яким нормативно-правові акти повин­ні розроблятися і прийматися особами, які мають необхідну освіту та професійні навички і вміння. На практиці цей принцип реалізується через залучення до процесу нормотворчості юридичних служб суб’єктів нормотворчості, юристів-учених і практиків, фахівців у відповідній сфері суспільних відносин.

2. Принципи нормотворчості, що грунтуються на основопо­ложних і загальних принципах права. Зокрема, йдеться про принци­пи справедливості, гуманізму, рівності, свободи, правової визначенос­ті, пропорційності, добросовісності, які зумовлюють існування відпо­відних вимог до нормотворчої діяльності та її результатів.

3. Спеціальні (власні) принципи нормотворчості.

3.1. Науковість, відповідно до якої в нормотворчій діяльності по­винні враховуватися і практично використовуватися напрацювання та рекомендації юридичної науки, а також інших соціальних і природни­чих наук.

3.2. Плановість, яка означає, що нормотворча діяльність має здій­снюватися на основі затверджених уповноваженим суб’єктом відпо­відних планів (програм), які встановлюють перелік проектів норматив­но-правових актів, котрі слід опрацювати і прийняти у певний промі­жок часу, а також перелік інших необхідних заходів із вказівкою на їх послідовність, строки реалізації та виконавців.

3.3. Оперативність, що передбачає своєчасність видання норма­тивно-правових актів, скасування і зміни застарілих актів, швидку ліквідацію прогалин і колізій у законодавстві.

3.4. Системність, що вимагає при створенні нормативно-право­вого акта враховувати системні властивості законодавства. Цей прин­цип спрямовано на забезпечення логічної послідовності, узгодженос­ті, збалансованості положень нормативно-правових актів.

3.5. Технічна досконалість, згідно з якою суб’єкти нормотворчості повинні використовувати нормотворчу техніку з метою створення максимально доступних, стислих, точних, однозначних, несуперечли- вих нормативно-правових актів.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 2. Функції та принципи нормотворчості:

  1. ВСТУП
  2. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  3. 1.1. Юридична природа адміністративних актів органів публічної адміністрації
  4. 1.2. Система адміністративних актів органів публічної адміністрації та місце в ній адміністративних актів органів прокуратури
  5. 1.3. Поняття та сутність адміністративних актів органів прокуратури
  6. 2.1. Види адміністративних актів органів прокуратури: стан та перспективи групування
  7. 2.4 Основні напрямки удосконалення процедур прийняття адміністративних актів органами прокуратури
  8. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  9. 3.1. Стан і проблеми адаптації українського трудового законодавства до системи міжнародних норм у сфері захисту трудових прав
  10. 1.3. Поняття, зміст і значення форм захисту трудових прав працівників
  11. ВСТУП
  12. Вимоги до підзаконного правового регулювання
  13. Висновки до Розділу 1