<<
>>

§ 3. Формування теорії держави і права як окремої науки

Перші знання про юридичну дійсність розвиваються в давні часи, проте правознавство як вид діяльності та професія бере свій початок від римської юриспруденції. Гней Флавій (близько 300 р.

до н. е.) є засновником світського погляду на право. Видатні римські юристи Ульпіан, Павел, Гай, Папініан, Модестин, які займалися передусім питаннями цивільного права, залишили майбутнім поколінням блис­кучі зразки юридичного мислення.

Юридична наука як особливий вид теоретичних знань про право склалася значно пізніше - у перших європейських університетах XI- XII ст. На той час класична університетська освіта включала як обов’язкову складову юридичний факультет. Наприклад, кількість студентів у Болонській юридичній школі в період близько 1200 р. складала 10 тис. осіб. Через Північну Італію система правознавчої освіти у XIII-X1V ст. поширилася на більшість європейських універ­ситетів.

XV1I-XVIII ст. проходять під визначальним впливом концепції природного права. Її найбільш відомими представниками були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Дж. Локк, С. Пуфендорф, І. Кант та ін. На по­чатку XIX ст. у роботах Г. Ґуго та Г. В. Ф. Гегеля у науковий обіг упро­ваджується термін «філософія права» На той час філософія права вивчала не позитивне (створене людьми) право, а ідеальне, незмінне, природне право.

Стрімкий розвиток галузевих юридичних наук приводить до зрос­тання обсягу правових знань, що зумовлює потребу в узагальненні. Унаслідок цього у XVII ст. виникає енциклопедія правадисципліна, що містила стисле викладення змісту всіх юридичних наук, пропоную­чи початкові знання про право, його різні галузі та методи дослідження.

У XVIII - на початку XIX ст. енциклопедія права викладалася в університетах і претендувала на статус самостійної науки. Напри­кінці XIX ст. вона втратила свої позиції і перетворилася на своєрідний «вступ до юридичної спеціальності», оскільки її зміст становили по­ложення, які більш докладно розкриваються галузевими юридичними науками.

Умоглядність суджень філософії права, яка нехтувала конкретним юридичним матеріалом, та поєднання різнорідних юридичних знань у межах енциклопедії права без їх подальшого синтезу спричинили появу нової дисципліни - теорії права, яка поступово склалася у дру­гій половині XIX ст. та компенсувала їхні недоліки. Термін «теорія права» був уведений німецьким ученим А. Меркелем у 70-х рр. XIX ст. та стосувався аналізу чинної системи правових норм, а не іде­альних засад права.

У розвитку теорії права важливу роль відіграла також школа «ана­літичної юриспруденції», що сформувалася в Англії у другій чверті XIX ст. Представники цієї школи (Дж. Остін та Дж. Бентам) уважали її завданням аналіз основних понять позитивного права з формально- логічної точки зору. У результаті цього дослідники дійшли висновку, що тільки самостійна загальнотеоретична юридична наука здатна звести воєдино «виведений за дужки» різнорідний за своїми галузеви­ми джерелами емпіричний юридичний матеріал та інтегрувати дані галузевих юридичних наук. Поступово теорія права інкорпорує дер- жавознавчу проблематику, звертається до аналізу взаємозв’язку і вза­ємозалежності права і держави, унаслідок чого перетворюється на теорію держави і права.

Після Жовтневої революції 1917 р. починає формуватися радянська теорія держави і права, яка спирається на марксистсько-ленінську ідеологію. У липні 1938 р. відбулася Перша нарада наукових праців­ників права, яка, спираючись на доповідь А. Вишинського, затвердила етатистське праворозуміння як єдино правильне та незаперечне.

Право у межах офіційної концепції почало розглядатись як продукт діяльності держави, сукупність установлених нею норм, котрі виража­ли волю панівного класу. Проте і за таких умов наука продовжувала розвиватися.

Із здобуттям Україною незалежності та відмовою від ідеологічної одноманітності теорія держави і права переживає часи відродження, що пов’язане з іменами вітчизняних науковців В. Горшеньова, М. Ко- зюбри, В. Копєйчикова, П. Рабіновича, В. Тація, М. Цвіка, Ю. Шем- шученка та ін., праці яких заклали основу сучасної теоретичної юрис­пруденції. Нині теорія держави і права активно розвивається на осно­ві сучасних підходів до вивчення юридичної дійсності та інкорпорує здобутки правових шкіл різних країн світу.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 3. Формування теорії держави і права як окремої науки:

  1. ВСТУП
  2. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  3. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  4. 4.3. Забезпечення договірної свободи сторін у процесі надання адміністративних послуг у сільському господарстві
  5. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  6. Поняття та правова природа процесуальних норм адміністративного права
  7. В С Т У П
  8. ВСТУП
  9. 4.1. Трудовий колектив як суб’єкт трудового права і сторона колективних трудових спорів і конфліктів
  10. 1.1. Ґенеза й сутність правового регулювання форм захисту трудових прав працівників