<<
>>

§ 2. Форма правління держави

Форма правління - це елемент форми держави, який характери­зує способи формування вищих органів державної влади, співвідношен­ня їх компетенції, принципи взаємовідносин та ступінь участі насе­лення в їх формуванні.

Традиційно розрізняють дві форми правління - монархію і респу­бліку.

Монархія (від грец. monorchia -влада одного) - це форма держав­ного правління, за якої вища державна влада належить одній особі (монарху) і передається у спадок.

Монархія характеризується такими ознаками.

1. Главою держави є монарх (цар, король, імператор, султан тощо).

2. Влада, як правило, передається у спадок і зберігається довічно. Проте існують монархії, де монарх набуває влади шляхом виборів. На­приклад, до виборних монархій належить Малайзія, в якій монарх обирається строком на п’ять років із числа правителів штатів-султанатів.

3. Монарх є уособленням вищої державної влади. При цьому в су­часних конституційних монархіях джерелом влади визнається народ.

4. Монарх не несе юридичної відповідальності за результати свого правління.

Виокремлюють такі види монархій: абсолютні, дуалістичні та парламентські.

Абсолютна монархія — це форма правління з необмеженою владою монарха. Абсолютна монархія є характерною для європейських держав XV1I-XVIII ст. У сучасному світі абсолютними монархіями можуть уважатися Оман, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати.

Дуалістична монархія - це форма правління, за якої монарх поді­ляє владу з парламентом, котрий здійснює законодавчі повноваження, але зберігає контроль над урядом. Такі монархії іноді називають даро­ваними, оскільки часто-густо вони виникали внаслідок видання указу монарха про дарування представницькому органу (парламенту) зако­нодавчих повноважень. У дуалістичних монархіях за монархом зали­шається виконавча влада, право формувати уряд. Він має право вету- вати закони і розпускати парламент.

Найбільш поширеними монархіями в сучасному світі є парламент­ські. У них монарх є главою держави і виконує представницькі функції. Щодо нього діє формула «монарх царює, але не править». Монарх є символом нації, її єдності, гарантом наступності розвитку держави. Наприклад, ст. 1 Конституції Японії визначає імператора «символом держави і єдності народу». З цих причин деякі держави пішли шляхом відновлення монархічної форми правління (наприклад, Іспанія у 1975 р., Камбоджа у 2004 р.).

Монарх позбавлений права самостійно здійснювати функції глави держави, тому всі акти, які видаються від його імені, готуються вико­навчою владою і попередньо схвалюються міністрами. Головною по­літичною фігурою у парламентській монархії є глава уряду (прем’єр- міністр), котрий, як правило, обирається парламентом і затверджуєть­ся монархом.

Республіка (від лат. res publica - спільна справа) - це форма прав­ління, за якої вищі органи державної влади обираються народом на певний строк.

Республіка характеризується такими ознаками.

1. Виборність вищих органів держави народом безпосередньо або опосередковано.

2. Строковість повноважень вищих державних органів.

3. Відповідальність вищих органів держави за виконання своїх повноважень перед народом або вищим представницьким органом.

4. Верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.

Сучасні республіки зазвичай поділяють на парламентські, президент­ські та змішані (президентсько-парламентські або парламентсько-прези-

дентські). Основними відмінностями між цими республіками є порядок формування уряду, обсяг повноважень глави держави і парламенту.

До основних ознак парламентських республік (Італія, Німеччина, Австрія, Чехія та ін.) слід віднести такі.

1. Провідна роль парламенту серед інших вищих органів державної влади. Парламент у таких державах не тільки займається законотворчіс­тю, а й наділений повноваженнями формувати органи виконавчої влади.

2. Уряд як вищий орган виконавчої влади формується головним чином із числа депутатів парламенту, які належать до партії або пар­тійної коаліції, що отримали більшість на виборах.

Отже, уряд корис­тується підтримкою парламентської більшості.

3. Уряд підконтрольний і підзвітний парламенту, відповідальний перед ним.

4. Президент не обирається народом безпосередньо. Він є главою держави, який здійснює номінальні представницькі функції, але не є главою виконавчої влади.

5. М’яка модель поділу влади зумовлена необхідністю тісної вза­ємодії законодавчої та виконавчої гілок влади.

У країнах, де в парламенті є стійка партійна більшість, парламент­ська модель функціонує у вигляді міністеріалізму, коли уряд за допо­могою контрольованої ним більшості впливає на парламент (Німеччи­на). Проте парламентська республіка може бути нестабільною. Напри­клад, в Італії після Другої світової війни змінилося більше 60 урядів.

Другим видом республіки є президентська республіка(США, Мексика, Аргентина, Бразилія та ін.). Її загальними ознаками є такі.

1. Позапарламентський спосіб обрання президента. Він обираєть­ся безпосередньо народом або обраними народом виборщиками, а тому несе політичну відповідальність безпосередньо перед народом.

2. Президент є главою держави й очолює виконавчу владу. Він здійснює велику адміністративну роботу, управління в різних сферах суспільного життя за допомогою підпорядкованого йому апарату. Тому в таких республіках відсутня посада прем’єр-міністра або він відіграє допоміжну, координаційну роль (адміністративний прем’єр-міністр).

3. Президент формує уряд, який є відповідальним перед ним.

4. Жорстка модель поділу влади з чіткою системою стримувань і противаг.

5. Відсутній інститут парламентської відповідальності уряду.

Останні десятиліття показують, що класичні форми парламентської і президентської республік не завжди сприяють узгодженості та взаємо-

дії вищих органів держави. Тому в другій половині XX от. з’являються змішані форми правління, які поєднують ознаки як парламентських, так і президентських республік (Франція, Україна, Польща, Росія та ін.).

Змішана (напівпрезидентська) республіка характеризується та­кими ознаками.

1. Президент обирається безпосередньо народом.

2. Крім статусу глави держави, президент має деякі повноваження щодо керівництва виконавчою владою.

3. Уряд формується президентом спільно з парламентом, є підзвіт­ним та відповідальним перед ними.

4. Існування двох центрів виконавчої влади: президента та уряду на чолі з прем’єр-міністром (біцефальність виконавчої влади).

5. Президент має повноваження арбітра між гілками влади.

6. Поділ влади наближується до жорсткої моделі, яка є характерною для президентської республіки.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 2. Форма правління держави:

  1. Стаття 12. Заходи захисту
  2. 1.1. Поняття судової влади, її суть та функції
  3. РОЗДІЛ 4 ПРАВО ЄС ЩОДО ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ
  4. 2.2. Об’єктивна сторона злочину «фіктивне підприємництво»
  5. 1.2. Кримінальна процесуальна характеристика потерпілого на стадії досудового розслідування
  6. Принципи реалізації державної виконавчої влади у галузі сільського господарства
  7. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  8. 3.3. Практичні та адміністративно-процесуальні законодавчі аспекти зарубіжного досвіду у сфері розвитку електронного урядування та його використання в Україні
  9. 1.1. Прокуратура в системі поділу влади
  10. Характеристика систем безперервного навчання прокурорів у зарубіжних країнах.
  11. 1.1. Поняття судової влади, її суть та функції
  12. Незалежність адвокатури як основна гарантія її діяльності
  13. Класична (англо-американська) модель.