<<
>>

§ 4. Ефективність правового регулювання

Результативність і соціальна значущість правового регулювання визначаються передусім його ефективністю - спроможністю право­вого регулювання приводити до максимально можливих позитивних результатів за рахунок обґрунтованих, розумних і доцільних витрат та обмежень.

Ефективність правового регулювання визначається двома показ­никами. З одного боку, вона вираховується як співвідношення між реальними результатами правового регулювання та його цілями, а з іншого - як відношення соціального результату регулювання (рівня впорядкованості відповідних суспільних відносин) до витрат і зусиль, спрямованих на його досягнення. Ефективність є відображенням ре­зультативності правового регулювання. Це своєрідний аналог коефіці­єнта корисної дії в механіці.

Безперечно, право є ефективним і раціональним засобом соціаль­ного регулювання. Проте його регулятивні властивості та ефективність не слід ідеалізувати і переоцінювати. Разом із значною кількістю пере­ваг, що зумовлюються ознаками та властивостями права, правове ре­гулювання може мати й певні недоліки.

По-перше, воно може об’єктивно відставати від суспільних потреб, адже відносини в суспільстві складаються, розвиваються і змінюють­ся вельми швидко, активно, часто непередбачувано. Між їх виникнен­ням (зміною) та юридичною регламентацією проходить певний час, упродовж якого здійснюється тривала нормотворча процедура. Таким чином, реальний результат державно-правового регулювання практич­но завжди є меншим за очікуваний, а ефективність - певною мірою далекою від стовідсоткової.

По-друге, обмеженість ефективності правового регулювання об’єктивно спричиняється складністю та багаторівневістю права як цілісної системи норм і принципів. Це породжує наявність юридичних колізій і прогалин у регулюванні. їх виявлення та усунення потребують певного часу і додаткових зусиль, що також знижує загальну ефектив­ність регулювання.

По-третє, ефективність залежить від рівня розвитку суспільства, його правової культури, наявних економічних ресурсів, стану право­свідомості.

По-четверте, суб’єктивним чинником рівня ефективності право­вого регулювання є Інтелектуальний рівень посадових осіб органів публічної влади, їхні професійні здібності, корумпованість тощо.

Необхідність розумного обмеження регулятивного впливу на сус­пільство визначає систему принципів правового регулювання, реальне додержання яких є важливим чинником його ефективності. Серед них найважливішими є такі:

1) доцільність - обґрунтована необхідність правового регулюван­ня певних суспільних відносин з метою їх упорядкування;

2) адекватність - відповідність способів, типів і методів право­вого регулювання, ступеня жорсткості правового режиму потребі в упорядкуванні та суспільним вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

3) збалансованість -забезпечення в регуляторній діяльності ба­лансу інтересів суб’єктів;

4) передбачуваність — послідовність регуляторної діяльності, її відповідність цілям державної політики, що дозволяє суб’єктам пла­нувати їхню діяльність;

5) прозорість і врахування громадської думки —відкритість для фізичних та юридичних осіб дій органів публічної влади на всіх етапах регуляторної діяльності; обов’язковий розгляд регуляторними органа­ми ініціатив, зауважень і пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами; обов’язковість і своєчас­ність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб; інформування громадськості про здійснення регуля­торної діяльності.

Дія цих принципів яскраво виявляється у сфері державної регуля­торної політики, завданням якої є вдосконалення правового регулю­вання суспільних відносин у господарській сфері, зокрема адміністра­

тивних відносин між органами державної влади і суб’єктами господа­рювання, зменшення втручання держави у діяльність цих суб’єктів та усунення перешкод для розвитку їхньої діяльності (^врегулювання).

Так, вимога дерегулювання підприємницької діяльності передбачає, зокрема: спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб’єктів підприємництва; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, потребують одержання до­зволів на здійснення підприємництва; обмеження кількості органів контролю і підстав здійснення ними перевірок суб’єктів підприємни­цтва; забезпечення послідовності та стабільності нормативно-право­вого регулювання підприємництва тощо.

Найважливішим результатом ефективного правового регулювання є справедливе впорядкування відносин між суб’єктами з урахуванням прав та інтересів інших членів суспільства, адже саме це й є завданням права як соціального регулятора.

Контрольні запитання

1. Що розуміється під правовим регулюванням суспільних від­носин і на які види його поділяють?

2. Якими юридичними способами здійснюється регламентація поведінки осіб у суспільстві й які типи правового регулю­вання відповідають цим способам?

3. Чим відрізняється диспозитивний метод правового регулю­вання від імперативного?

4. Якими показниками визначається ефективність правового регулювання?

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 4. Ефективність правового регулювання:

  1. 3.1. Застосування міжнародних правових актів при реалізації прав і законних інтересів потерпілого
  2. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
  3. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  4. 3.3. Адміністративна відповідальність посадових та службових осіб органів державної влади як засіб забезпечення паритетності суб’єктів адміністративних правовідносин в аграрному секторі економіки
  5. 3.2. Проблеми та перспективи розвитку нормативно-правового забезпечення, в контексті надання адміністративних послуг через електронні онлайн-сервіси
  6. 2.3. Проблеми законодавчого регулювання інституту дисциплінарної відповідальності суддів
  7. 1.2. Історико-правовий аналіз вітчизняного регулювання трудових спорів і конфліктів
  8. 1.4. Правова характеристика принципів і процесуальних правовідносин з вирішення трудових спорів і конфліктів на сучасному етапі
  9. 3.1. Правова природа і зміст індивідуальних трудових спорів і конфліктів
  10. 4.3. Правова характеристика мирних способів вирішення колективних трудових розбіжностей