<<
>>

§ 5. Дія нормативно-правових актів у часі

Дію нормативно-правового акта в часі характеризують чотири по­казники: 1) момент набрання нормативним актом чинності; 2) напрям темпоральної дії нормативного акта; 3) момент зупинення і відновлен­ня дії нормативного акта; 4) момент припинення дії нормативного акта.

Дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту на­брання ним чинності - календарної дати, з якої суб’єкти права (суб ’єкти владних повноважень, фізичні і юридичні особи та ін.) по­винні керуватися ним, виконувати та додержуватись його приписів.

Так, нормативно-правові акти можуть набирати чинності:

1) з моменту їх офіційного оприлюднення (опублікування) чи через певний строк з моменту такого оприлюднення;

2) з моменту прийняття нормативно-правового акта;

3) з конкретної дати, передбаченої самим нормативно-правовим актом;

4) з моменту державної реєстрації нормативно-правового акта чи через певний строк з моменту такої реєстрації.

В Україні порядок набрання нормативними актами чинності вста­новлюється насамперед у частинах 2 та 3 ст. 57 Конституції, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення в по­рядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов’язки громадян, не доведені до відо­ма населення в порядку, встановленому законом, є нечинними.

На сьогодні в Україні немає спеціального закону, який би регулював ці питання. Зараз у цій сфері діють укази Президента України від

10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного обнародування норматив­но-правових актів і набрання ними чинності» та від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

Нормативно-правові акти підлягають оприлюдненню в офіційних друкованих виданнях - «Офіційному віснику України», «Урядовому кур’єрі», «Голосі України», «Відомостях Верховної Ради України», «Офіційному віснику Президента України», після опублікування в яких акти вважаються офіційно оприлюдненими.

Крім того, порядок набрання чинності нормативно-правовими актами, які видаються органами державної влади та органами місце­вого самоврядування, врегульовано у законах України, що визначають правовий статус таких органів, наприклад, «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про Національ­ний банк України», «Про місцеве самоврядування в України».

Так, нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президен­та України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому видан­ні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбаче­но самими актами, але не раніше дня їх опублікування. Нормативно- правові акти міністерств, які пройшли державну реєстрацію, наби­рають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не перед­бачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Напрям темпоральної дії — це показник, що визначає дію норма­тивно-правового акта стосовно правових відносин, які виникли до і після набуття ним чинності.

Важливе значення для вирішення цього питання має Рішення Кон­ституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. № 1 -рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів. У ньому зазначається, що перехід від однієї форми правового регулю­вання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактив- на форма) та шляхам зворотної дії (ретроактивна форма).

Основним принципом, який визначає напрям темпоральної дії нормативно-правових актів, є негайна дія. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих

204

правовідносин новими, старої норми права - новою. Переживаюча дія застосовується, якщо необхідно враховувати інтереси осіб, що вступи­ли у правовідносини до видання нового акта.

За загальним правилом нормативно-правові акти не мають зворот­ної дії. Разом з тим ст. 58 Конституції України передбачає виняток для тих актів, що пом’якшують або скасовують відповідальність фізичної особи. Надання актам зворотної дії в часі для юридичних осіб може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в самому акті.

Момент зупинення дії нормативно-правового акта - це кален­дарна дата, з якої акт тимчасово перериває свою дію.

Зупинити дію нормативно-правового акта може як суб’єкт, що при­йняв цей акт (його правонаступник), так і інший суб’єкт, якщо відпо­відні повноваження надано йому законом. Наприклад, згідно з ч. З ст. 117 КАС України адміністративний суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб’єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Таке зупинення триває до моменту відновлення дії нормативно-правового акта або припинення його дії.

Дія нормативно-правового акта у часі завершується з моменту припинення його дії - календарної дати, з якої нормативно-правовий акт остаточно втрачає чинність.

Підставами припинення дії нормативно-правових актів є:

1) скасування нормативно-правового акта іншим актом, яке може бути:

а) прямим, яке може здійснювати суб’єкт, котрий прийняв цей акт (його правонаступник), або інший уповноважений на це суб’єкт (на­приклад, згідно з п. 16 ст. 106 Конституції України Президент України уповноважений на скасування актів Ради міністрів Автономної Респу­бліки Крим; за п. 9 ст. 15 Закону України «Про центральні органи ви­конавчої влади» накази міністерства можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів України повністю чи в окремій частині);

б) фактичним, яке відбувається внаслідок прийняття іншого нор­мативно-правового акта, що регулює ту саму групу суспільних від­носин. У такому разі в новому акті нерідко зазначається, що до при­ведення законодавства у відповідність до цього акта нормативно-пра­вові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому акту;

2) визнання судами нормативно-правових актів неконституцій­ними або неправомірними (такі рішення можуть ухвалювати Консти­туційний Суд України та адміністративні суди);

3) закінчення строку, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року).

<< | >>
Источник: Теорія держави і права : підручник ІО. В. Петришин, С. П. По­гребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - X. : Право,2015. -368 с.. 2015

Еще по теме § 5. Дія нормативно-правових актів у часі:

  1. Стаття 3. Особливості застосування законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи
  2. Стаття 264. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів владних повноважень
  3. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  4. 3.2. Проблеми та перспективи розвитку нормативно-правового забезпечення, в контексті надання адміністративних послуг через електронні онлайн-сервіси
  5. Нотаріат в Україні: поняття, завдання, правове регулювання і принципи діяльності
  6. 2.3. Адміністративні акти, які приймаються при здійсненні внутрішньоорганізаційної діяльності органами прокуратури
  7. 2.4 Основні напрямки удосконалення процедур прийняття адміністративних актів органами прокуратури
  8. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  9. 1.2. Історико-правовий аналіз вітчизняного регулювання трудових спорів і конфліктів
  10. Методологія дослідження інституту адвокатури в процесі реалізації конституційного права на правову допомогу
  11. 2.1 Конституційно-правові засади концепції правової допомоги
  12. Классификация правовых состояний
  13. Правовые стратегии в организации функционирования механизма государства
  14. Нормативно -правові акти: поняття, риси та види
  15. Вимоги до підзаконного правового регулювання
  16. Критерії класифікації підзаконних актів. Розмежування підзаконних актів і актів делегованої правотворчості
  17. Співвідношення підзаконних актів державної влади та місцевого самоврядування