1.1. Огляд літератури та вибір напрямків дослідження

В сучасному розвитку світової економічної системи пріоритетну роль відіграє інтелектуальна діяльність. Вона набуває стратегічного значення, визначає напрями і характер усіх видів суспільно-корисної діяльності.

На сьогоднішньому етапі розвитку людства стрімкого розвитку набувають сучасні технології. Ще кілька десятків років тому нам були невідомі такі слова, як „компакт-диск”, „фонограма”, „продюсер”, „шоу-бізнес” тощо. Якщо-хтось хотів послухати професійне виконання того чи іншого твору, то змушений був йти в спеціальний заклад, наприклад, такий як театр – чи концертна зала, тому що тоді ще були невідомі такі засоби, за допомогою яких можна здійснювати не тільки фіксацію живого виконання, а й їх репродукцію та масове тиражування. Проте з часом, коли технологічні можливості людства почали стрімко розвиватись, назріла негайна потреба на законодавчому рівні врегулювати нові, невідомі раніше відносини в сфері фіксації виконання, вироблення фонограм, передачі в ефір програм організаціями мовлення.

Звичайно, технічний прогрес не стоїть на місці, він постійно рухається вперед, вдосконалюючи ті здобутки, які були зроблені раніше. Саме тому існуюче законодавство не встигає за цим рухом, в результаті чого виникає уявлення його недосконалості. Крім того, навіть за наявності такої законодавчої бази вона майже не застосовується для здійснення захисту виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. Зокрема, хотілося б наголосити на необхідності вдосконалення законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності, а також, на застосуванні цих норм на практиці, оскільки навіть ті закони, що існують сьогодні, фактично не застосовуються для захисту суміжних прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. Юридична практика активно не бажає їх застосовувати, в результаті чого порушуються не тільки права суб’єктів інтелектуальних прав, а й держави в цілому [149; с. 23].

Інтелектуальна діяльність безперечно є творчою діяльністю, яка передбачає створення чогось нового, ще невідомого і, звичайно суспільно корисного. За загальним правилом створюють передусім те, що потрібне людям, суспільству. Водночас суспільні потреби постійно зростають, що в свою чергу зумовлює необхідність постійної динаміки творчої активності. Іншими словами, успішний соціально-економічний розвиток буде лише тоді, коли інтелектуальна, творча діяльність буде успішно передувати будь-якій іншій суспільно-корисній діяльності.

Інтелектуальна, творча діяльність – це не окремий вид суспільно корисної діяльності, відокремлений від інших видів людської творчої діяльності, замкнутий в собі зі своїми певними цілями. Інтелектуальна, творча діяльність властива і об’єктивно необхідна будь-якому виду суспільно-корисної діяльності. В тих сферах суспільної діяльності, в яких вищий рівень творчості, в тих сферах вищий рівень інтелектуалізації і, отже, більша віддача суспільству від цього виду діяльності. Вже ні в кого не викликає сумніву теза, про те, що в країнах, де вищий рівень інтелектуальної, творчої діяльності, там вищий рівень життя людей [251].

Інтелектуальна, творча діяльність це об’єктивно необхідна закономірність, властива людині з часів її появи на землі. Вона представляє собою складне та багато змістовне поняття. Це поняття розглядається як об’єкт правового захисту. При цьому слід нагадати, що правова охорона інтелектуальної власності і захист права інтелектуальної власності поняття не тотожні [25, c. 26-29]. Захист права інтелектуальної власності є лише однією складовою, одним із елементів системи охорони права інтелектуальної власності. Захист права інтелектуальної власності має своїм завданням надати правовий захист суб’єкту права інтелектуальної власності в установленому порядку від будь-яких посягань чи порушень.

Інтелектуальну діяльність слід було б визначити як творчу діяльність, спрямовану на створення такого об’єкту, на досягнення такого творчого результату, який характеризується визначеною законом новизною, оригінальністю і певним позитивним ефектом [125, c. 32-39]. Це певний крок у розвитку суспільства. Таким чином, інтелектуальна діяльність характеризується певними якісними ознаками. Передусім – це діяльність творча. В юридичній літературі творчість визначається як діяльність людини, що породжує дещо якісно нове, те, що відрізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю [7, с. 53]. Нею не визнається, наприклад, запозичення чужого, навіть, дуже корисного досвіду, використання уже відомого рішення тощо. Зазначена діяльність здійснюється тільки людьми чи групою людей. Творцем може бути тільки людина, тобто фізична особа. Творчість не регламентується певним віком людини. Творцями можуть бути малолітні і неповнолітні.

В законодавстві усіх країн світу та спеціальній юридичній літературі про інтелектуальну діяльність прийнято поділяти інтелектуальну, творчу діяльність на дві основні групи: інтелектуальна, творча діяльність у гуманітарній сфері і інтелектуальна, творча діяльність у науково-технічній сфері. Кожна із зазначених груп творчості поділяється на численні окремі види, результатами яких є окремі об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності [150, c.

Першу групу інтелектуальної, творчої діяльності складають ті види, які об’єднані поняттям „авторське право і суміжні права” [14, c. 10-13].

Другу групу прийнято називати „правом промислової власності”. При цьому слід підкреслити, що ЦК України не визнає терміну „право промислової власності”. ЦК України говорить лише про право інтелектуальної власності на окремі результати науково-технічної творчості. Такий підхід, на нашу думку є досить виправданим та науковим. Віддаючи данину історичній традиції застосування терміну „право інтелектуальної діяльності” законодавець відмовився від інших подібних термінів, які б призводили до суттєвих помилок.

Першу групу результатів інтелектуальної, творчої діяльності у гуманітарній сфері складають літературні і художні твори. Ст. 433 ЦК України закріплює, що об’єктами авторського права є твори, а саме: 1) літературні та художні твори, зокрема; романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні, пантоміми, хореографічні та інші сценічні твори; музичні твори (з текстом і без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, картини, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності, інші твори.

Цей, досить великий перелік об’єктів авторського права, наведений для того, щоб показати діапазон їх дії, їх впливу на суспільне життя. Він є неповним, та може поповнюватися новими видами літературних і художніх творів. Наведений перелік нас цікавить, передусім, як перелік об’єктів захисту права інтелектуальної власності.

Наведений перелік об’єктів авторського права вказує, який великий масив літературних, художніх та наукових творів впливає на формування соціальної свідомості людини, її світогляду і світосприйняття, уяву про добро і зло, людські цінності, моральні засади тощо. На нашу думку, ці об’єкти, як результати інтелектуальної, творчої діяльності у розвитку суспільства відіграють чи не найголовнішу роль, адже вони формують, власне кажучи, характер, зміст, основні засади самого суспільства. В суспільстві, в якому центральною фігурою є окрема людина зі всіма її позитивами і негативами, де панує повага до людства в цілому, в такому суспільстві не будуть створювати зброю масового знищення людей, не будуть наносити шкоду навколишньому середовищу [163, c. 16-19].

Низка об’єктів, які, безперечно, є результатами інтелектуальної, творчої діяльності не визнаються об’єктами авторського права чи суміжних прав. Так, наприклад, ч. 3 ст. 433 ЦК України проголошує, що авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі. На зазначені творчі результати правова охорона не поширюється тому, що їх не можливо індивідуалізувати.

Другою групою інтелектуальної, творчої діяльності є творчість у сфері науково-технічного прогресу, які об’єднані поняттям „патентне право”. Це друге потужне крило соціально-економічного прогресу будь-якого суспільства. Якщо перше крило – інтелектуальна, творча діяльність у гуманітарній сфері формує людину і суспільство в цілому, то друге крило цього потужного явища має своєю метою створення засобів забезпечення нормальної життєдіяльності як окремої людини, так і суспільства в цілому [107, c. 3-6].

Патентне право вбирає в себе такі об’єкти: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки [154, c. 153-183]. Пізніше до цього переліку додали наукові відкриття, фірмові найменування і комерційні позначення [100, c. 289-305; 249, c.

Постає питання, а куди віднести останні об’єкти права інтелектуальної власності – наукові відкриття, комерційне найменування, торговельну марку, географічне зазначення, комерційну таємницю. З цього останнього переліку відразу слід виключити два об’єкти – наукові відкриття і комерційну таємницю. Загальновизнаною є думка, що наукове відкриття не може бути об’єктом будь-якого виключного права. Термін „право інтелектуальної власності на наукове відкриття”, який вживається в ЦК України, умовний. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність, в тому числі ЦК України, виключного права на наукове відкриття не визнають [30, c. 71-73].

Комерційна таємниця не має чітко виражених правових ознак, які могли б індивідуалізувати цю інформацію в такий спосіб, яку б можна було захистити. Зазначена інформація захищається особою, якій вона належить, доступними їй способами і засобами [25, c. 26-29].

Такі об’єкти права інтелектуальної власності, на думку окремих фахівців, як засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, складають третю групу. Видається, що така думка заслуговує на увагу [35, с. 407]. Справді комерційне найменування, торговельну марку і географічне зазначення за своїм науково-технічним рівнем не можна прирівняти до винаходів та інших об’єктів промислової власності. Зазначені об’єкти не є результатом високого науково-технічного рівня творчості. Комерційне найменування, торговельна марка і географічне зазначення є об’єктами права інтелектуальної власності не за своїм науково-технічним рівнем, а за поширенням на ці об’єкти виключних прав в силу їх значення в торговельному обороті.

Перелік об’єктів права інтелектуальної власності чинне законодавство України про інтелектуальну власність не визначає як вичерпний. Він може і буде поповнюватися новими об’єктами – результатами різноманітної творчості [53, c. 3-7].

Як вже зазначалося вище, далеко не на кожний результат інтелектуальної, творчої діяльності визнається об’єктивним правом суб’єктивне. Від цього залежить цивільно-правові охорона та захист певних відносин. Визначення питання про правовий захист того чи іншого права на об’єкт інтелектуальної, творчої діяльності залежить від того, якої групи прав інтелектуальної власності цей об’єкт стосується. Тут варто підкреслити, що захисту підлягає не результат, не об’єкт творчості, а саме право на цей результат чи об’єкт. Захищається право інтелектуальної власності, а не об’єкт цієї власності [118, c. 27-29].

Право інтелектуальної власності на літературні і художні твори та об’єкти суміжних прав виникає за загальним правилом з моменту створення твору чи об’єкта суміжних прав. Закон не вимагає виконання будь-яких формальностей для фіксації права на літературні і художні твори та їх державної реєстрації. Чинне законодавство України про авторське право і суміжні права встановлює певні умови визнання охороноздатності того чи іншого твору, але вони не потребують будь-якої формалізації. Твір повинен відповідати встановленим вимогам, наприклад, бути оригінальним. Якщо цій умові твір не відповідає, він не визнається твором і не може бути охороноздатним, тобто відносини щодо нього охороні не підлягають [173, c. 3-10].

Автори літературних і художніх творів мають право, але не зобов’язані, зареєструвати свій твір в установленому законом порядку. Така реєстрація полегшує автору доводити своє авторство на твір. Стосовно образотворчого мистецтва варто було б встановити це правило обов’язковим. Бувають випадки, коли дійсному автору важко довести своє авторство на твір. Наприклад, створення його в електронній формі. У такому випадку реєстрація допомогла б у розв’язанні такого спору.

Інші правила встановлені щодо об’єктів промислової власності. Усі об’єкти інтелектуальної власності, за винятком літературних і художніх творів, об’єктів суміжних прав, комерційного найменування та комерційної таємниці підлягають обов’язковій державній реєстрації. Державній реєстрації, передує обов’язкова експертиза зазначених об’єктів на предмет їх охороноздатності. За позитивних результатів встановлених, в тому числі і науково-технічних експертиз, здійснюється державна реєстрація у відповідних державних реєстрах і на підставі здійсненої державної реєстрації видається відповідний охоронний документ – патент чи свідоцтво. Тільки на підставі здійснених формальних дій той чи інший результат науково-технічної (іншої) творчості визнається об’єктом права інтелектуальної власності і стає охороноздатним, отже, підлягає правовому захисту [104, c. 180].

Безперечно, кожний об’єкт права інтелектуальної власності в залежності від свого змісту і характеру має свої особливості правового захисту, про що мова йтиме нижче.

Результати науково-технічної творчості, які не досягли встановленого рівня охороноздатності або з тих чи інших причин їх державна реєстрація не здійснена – не можуть отримати і повноцінного цивільно-правового захисту [5, c. 22].

Проблема таких результатів науково-технічної творчості полягає в тому, що серед цих об’єктів можуть бути досить цінні, але вони фактично позбавлені правової охорони і захисту. Суспільство несе значні втрати, оскільки зазначені об’єкти не підлягають і цивільно-правовому захисту.

Безперечно у науковій доктрині неодноразово підіймалися питання правового статусу суб’єктів права інтелектуальної власності, захисту їх майнових та немайнових прав, питання щодо визначення об’єктів права інтелектуальної власності та їх співвідношення з іншими об’єктами цивільних прав.

Дослідженню проблем права інтелектуальної власності присвячені роботи дореволюційних російських цивілістів Г.Ф. Шершеневича та В.І. Пиленка.

Багато уваги науковцями приділено щодо питань дослідження як авторського права взагалі (Є.М.Азова та С.О. Шаціло, Б.С. Антимонова та Є.А. Флейшиця, В. Веінке, В.Я. Йонаса, У.К. Іхсанов, В.І. Серебровського, В.Л. Черткова), так і авторським правовідносинам зокрема (С.М. Клейменової, В.І. Корецького, С.А. Чернишова, В.Г. Камишева). Окремі монографічні дослідження були присвячені розгляду суміжних прав та їх цивільно-правової охорони (О.М. Боярчук, Н.Є. Яркіна).

Не залишились без розгляду питання захисту патентного права (Т.С. Кириченко), правової охорони промислових зразків (Н.О. Хаїм, В.Є. Макода), патентно-ліцензійних угод за законодавством зарубіжних країн (Фаренвальд Арнольд Вільгельм Ернст Август).

Охороні прав на торговельну марку присвячене дисертаційне дослідження О.В. Піхурець. Загальновідомим товарним знакам у Російській Федерації присвячене монографічне дослідження В.В. Орлової. Питанням реалізації права на комерційну таємницю присвячені дисертаційні роботи Г.О. Слядневої, Ю.В. Носика. ,.

Деякі аспекти правового регулювання відносин, які виникають у зв’язку з реалізацією прав інтелектуальної власності, розглядалися як у роботах таких вчених, як: М.М. Богуславського, Є.П. Гаврилова, М.Н. Кузнецова, Н.М. Мироненко, М.Н. Никитина, О.М. Пастухова, В.П. Рассохіна, В.А. Рассудовського, М.П. Ринга, В.О. Рясенцева, М.В. Селіванова, Ю.І. Свядосця, М.В. Галянтича, Г. Штумпф, В.П. Шатрова, О.К. Юрченко та інших.

Окремо слід виділити роботи О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Р.Б. Шишки, яким привнесено значний вклад у розвиток права інтелектуальної власності.

Треба відмітити, що всі наукові розробки у сфері прав інтелектуальної власності в Україні ґрунтуються перед усім на положенням чинного законодавства України.

Законодавчим актом вищого рівня у сфері інтелектуальної власності і інтелектуальної діяльності, безперечно, є Конституція України. В ній визначаються основні принципи і засади охорони права інтелектуальної власності [101]. Передусім Конституція України проголошує принципове положення, за яким кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості. При цьому бажання людини розвивати свою особистість в тому чи іншому напряму не повинно порушувати прав і свобод інших людей. Важливою є теза цієї статті, що будь-яка людина, якій забезпечується вільний і всебічний її розвиток у суспільстві, має певні обов’язки перед суспільством [225, c. 108].

Засади правової охорони права інтелектуальної власності визначаються ст. 41 Конституції України. Відповідно до цієї статті кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [253, c. 455-457]. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а її використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Конституційними підвалинами охорони права інтелектуальної власності є норми щодо права кожного громадянина на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не має права використовувати або поширювати інтелектуальну власність без згоди її власника, крім випадків, встановленими законами ( ст. 54 Конституції України).

Право інтелектуальної власності в України, як і право інтелектуальної власності європейських країн, довгий час розвивалося самостійно. Воно хоча і рухалось в одному напрямку (захист свободи творчої діяльності, суб’єктивних прав і т.д.), але йшло різними шляхами. Внаслідок незбалансованого розвитку воно стає тяжким тягарем для авторів, держав та не надає можливості ефективного захисту права інтелектуальної діяльності. Свідченням тому є численні Директиви ЄС.

Необхідно зазначити, що сучасні тенденції розвитку українського права інтелектуальної власності співпадають із європейським вектором руху у цій сфері правового регулювання. Зараз на рівні ЄС також відбувається процес реформування права інтелектуальної власності і він є складовою частиною глобальної регуляторної реформи, яка активно відбувається наразі у багатьох країнах світу.

Основна мета такої реформи є спрощення умов здійснення права на захист та збільшення його ефективності за нових обставин, приведення юридичних норм у відповідність з міжнародними стандартами.