Методологія дослідження концепції ісламського деліктного права

На теперішній час у наукознавстві є загальновизнаним, що методологія науки орієнтована насамперед на виявлення способів отримання нового знання. Г. Рузавін підкреслював, що головною метою методології науки є вивчення тих засобів, методів і прийомів дослідження, за допомогою яких здобувається нове знання в науці [152, с.

Потреба в усвідомленні свого методологічного інструментарію, у його кваліфікованому відборі, чіткому визначенні процедур застосування дуже виразно спостерігається у сучасній правовій науці. Багато вчених висловлюють незадоволеність теперішнім станом методологічного інструментарію, його гнітючою непродуктивністю, малопридатними для вирішення завданнями, які стоять на шляху розвитку сучасної правової науки [101, с. 29].

Незважаючи на те, що останнім часом з'являється все більше робіт, присвячених методології права, доводиться констатувати, що мова йде саме про кількість, а не про якість таких досліджень. Досить часто публікуються збірки статей, монографії, присвячені методологічним питанням юридичної науки, в яких пропонується юридизувати ті чи інші методи. Проблема, однак, полягає у тому, що популяризовані дослідницькі

методи здебільшого не знаходять свого застосування у правознавстві, оскільки відторгаються ним. Ще одна проблема полягає у тому, що використання таких методів у науковому пізнанні не приводить до отримання нових знань.

Завдяки використанню розвиненого методологічного інструментарію стає можливим розкриття усього різноманіття правових явищ сучасної правової дійсності, одним з яких є ісламське деліктне право. Питанням методології дослідження ісламського деліктного права у сучасній юридичній літературі не приділяється належної уваги.

Необхідно погодитися з думкою Ю. Оборотова щодо того, що уявлення про правовий розвиток не можуть будуватися на основі аналізу правових інститутів і функціонування права віддиференційованих правових систем, описуючи при цьому ситуацію так, що невід диференційовані правові системи, нібито, - відсталість правового буття. Не важко помітити, що, по-перше, невіддиференційовані правові системи - це основний масив на правовій карті світу, і, по-друге, ці правові системи мають свою внутрішню логіку розвитку, яка не змінюється у процесі діалогу правових культур. Тому логічно зробити висновок, що існування невіддиференційованих правових систем, поряд із віддиференційованими, являє собою два найважливіші напрямки правового розвитку, які багато в чому відображають відмінності у світосприйнятті, ставленні до Бога, до інших людей, традицій предків, виражені в особливостях правового менталітету і сприйнятті інших правових культур [139, с. 5].

Метод - це спосіб отримання результату, обраний шлях пізнання, конкретні прийоми та операції дії і впливу. Тому, досліджуючи ісламське деліктне право, доцільно розглядати питання про метод у двох аспектах: по-перше, метод пізнання, метод вивчення кримінально-правової матерії, і, по-друге, метод регулювання суспільних відносин.

Методологія - поняття інтегральне, що об'єднує в собі ряд компонентів: світогляд і фундаментальні теоретичні концепції, діалектичні

категорії і закони, загально і спеціально наукові методи. Тому методологію можна зводити лише до одного з названих компонентів, у тому числі і до методу. В іншому випадку за її межами залишаться інші складові частини методології.

За допомогою методу можна пізнати одну із складових сторін досліджуваного явища кримінально-правової дійсності. Методологія ж дозволяє пізнати сутність того чи іншого явища кримінально-правової дійсності. При цьому методологія - це не інструмент, а матриця, що формулює пошук необхідного набору інструментів, яка дозволяє відобразити специфічну сутність конкретного соціально-правового явища.

Як зазначає В. Казимирчук: «методологія - це система координат, а метод - вектор пошуку і дії. Система координат може бути побудована тільки на основі прихильності якоїсь однієї методологічної лінії, що не виключає прагнення у міру накопичення знання об'єднати різні інтелектуальні традиції і підходи. Це визначається дійсними потребами пізнання» [75, с. 41].

Метод є надзвичайно важливим інструментом пізнання. Від правильно обраного методу залежить достовірність отриманих результатів. Недарма Ф. Бекон порівняв метод зі світильником, що висвітлює подорожньому невідому дорогу у темряві.

Використання різних методів при дослідженні ісламського деліктного права не є самоціллю. Це необхідно, по-перше, для сприйняття вираженої волі законодавця; по-друге, для з'ясування волі законодавця; по- третє, для використання волі законодавця правозастосовним органом; по- четверте, для виконання рішення правозастосовного органу.

Завдяки використанню широкого методологічного інструментарію стає можливим розкриття усього різноманіття такого явища правової дійсності, як ісламське деліктне право.

При дослідженні ісламського деліктного права використовується широкий спектр методологічних прийомів. Вони запозичуються із різних

гуманітарних наук, адаптуються до досліджуваного предмета, у результаті чого ці методологічні прийоми набувають додаткового смислового навантаження.

Значення для розвитку методології правової науки набуває розробка методологічних засобів, що підвищують ефективність використання спеціальних юридичних методів, особливо порівняльно-правового методу, який інтегрує емпіричний матеріал і процедури інших загальних і приватних методів правового пізнання.

Особливістю будь-якого порівняльно-правового дослідження - і це дослідження також не є винятком - є те, що для досягнення його мети та вирішення завдань використовується порівняльно-правовий підхід [69, с. 33 -39]. Його значення, як правильно зазначає В. Селіванов, не у відкритті нових фактів, а в науковому роз’ясненні уже знайдених.

Порівняння розуміється як процес відображення і фіксації відносин тотожності, схожості у правових явищах різних держав, а порівнянню піддається одиничне, особливе і загальне у таких явищах. Передумовою для проникнення у сутність зазначених явищ стає пошук їх спільних рис, розуміння властивих їм закономірностей. У цілому, об'єктами порівняння можуть бути системи і галузі права, інститути права, акти законодавства, матеріали юридичної практики та положення юридичної теорії [114, с. 7]. Хоча у цьому дослідженні приділено увагу порівнянню усіх названих об'єктів, перевага все ж надається основним інститутам і джерелам ісламського деліктного права.

Порівняльно-правовий підхід полягає в аналізові норм ісламського деліктного права у порівнянні з іншими нормами. Як правило, мова йде про порівняння деліктного законодавства різних мусульманських країн. Але це тільки одна сторона цього підходу. Інша обов'язкова складова цього

підходу полягає у порівнянні норм та інститутів деліктного права з аналогічними інститутами інших галузей ісламського права.

Використання порівняльно-правового підходу дозволяє, з одного боку, враховувати весь потенціал ісламського деліктного права, збагачуючись при цьому, а з іншого - враховувати і впроваджувати усі кращі світові досягнення кримінально-правової думки. У цьому разі мова не йде про пряме, якоюсь мірою навіть «сліпе» запозичення, оскільки необхідно враховувати ісламську традицію. Проте, також не варто відгороджуватися залізною завісою від усього світу [32, с. 10-15].

Використання цього підходу дозволяє не тільки краще пізнати сьогодення, але й виокремити тенденції у розвитку ісламського деліктного законодавства. Знання цих тенденцій має величезне значення для своєчасного оновлення законодавства, теоретичної роботи «на випередження».

Порівняльно-правовий підхід, крім того, передбачає певну етапність у пізнанні ісламського деліктного права. При цьому першим етапом із притаманними йому історико-правовим, системним, лінгвістичним та іншими прийомами пізнання у порівняльно-правовому дослідженні є дослідження власне ісламського деліктного права без спроб наведення порівняльно-правового аналізу, зіставлення, які самі по собі утворюють другий етап у компаративістиці.

Використання порівняльно-правового підходу є неможливим без урахування принципів, які лежать у його основі.

Перший принцип полягає у потенційній порівнянності правових норм, що передбачає акцент не на нормативній складовій права, а на його функціональній стороні, тобто на тому, як воно вирішує конкретну соціальну проблему. Іншими словами, при дослідженні ісламського деліктного права можна ставити, наприклад, таке запитання: «Як визначається умисне вбивство?», оскільки це спочатку припускає привнесення до процесу порівняльного дослідження юридичної

термінології, яка буде чужою вітчизняній правовій традиції. Більше того, слід абстрагуватися від понять, доктрин і законодавчих побудов власного деліктного права.

Другий принцип порівняльно-правового дослідження полягає в обліку історичних і соціальних умов часу появи і розвитку конкретної норми права. У цьому випадку багато норм ісламського деліктного права можна зрозуміти тільки через звернення до ранньої стадії розвитку ісламського деліктного права. Але при цьому, такий аналіз повинен бути спрямований, насамперед, на розуміння тієї чи іншої норми ісламського деліктного права. Тут буде доречним навести слова Олівера У. Холмса: «ми повинні остерігатися пастки антикварності і пам'ятати, що для наших цілей наш єдиний інтерес у минулому полягає у тому світлі, яке воно проливає на сьогодення» [221, с. 712].

Третій принцип порівняльно-правової методології зводиться до необхідності критичного аналізу отриманих результатів.

Четвертий принцип - принцип об'єктивності. Як зазначає К.

Цілком очевидно, що результати будь-якого дослідження не можуть бути достовірними, якщо у ході дослідження використовується один єдиний метод. Тим більше, коли аналогічні правові феномени підлягають порівняльному дослідженню, останнє не є можливим без попереднього вивчення та аналізу цих феноменів за допомогою інших методів. Тому методологію цього дослідження у цілому становить система загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечують об'єктивний аналіз досліджуваного предмета.

Особливе значення для розкриття суті ісламського деліктного права має системний підхід. Евристична цінність системного підходу полягає у комплексному дослідженні складних об'єктів правової дійсності,

дослідження їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Таким чином, використання цього підходу припускає вивчення кожного елемента системи його взаємозв'язку і взаємодії з іншими елементами, виявлення впливу властивостей окремих частин на її поведінку в цілому.

У літературі акцентується увага на тому, що системний підхід виконує ряд завдань:

розробка засобів подання об'єктів, які досліджуються і конструюються як система;

побудова узагальнених моделей системи, моделей різних класів і специфічних властивостей системи;

дослідження структури теорії систем та різних системних концепцій і розробок [190, с. 236].

Використання системного підходу у дослідженні ісламського деліктного права покликане забезпечити вивчення закономірностей функціонування цього явища правової дійсності як складноструктурового явища. Використання цього підходу при вивченні ісламського деліктного права дозволяє виявити його зовнішні і внутрішні зв'язки з метою утворення цілісної картини.

Використання цивілізаційного підходу при вивченні ісламського деліктного права є «головною умовою досягнення об'єктивних результатів дослідження і найбільше відповідає реаліям сучасного правового розвитку» [29, с. 19; 31].

Цивілізаційний підхід орієнтується на визнання правового плюралізму як основної та фундаментальної цінності правового розвитку. В юридичній літературі неодноразово підкреслювалося про неспроможність формаційного підходу, який довгий час панував у вітчизняній юридичній науці, пропагуючи загальний історичний шлях розвитку. У теперішній час при вивченні явищ державно-правової дійсності використовується саме цивілізаційний підхід і наголошується,

що «цивілізаційний підхід виявляється більш близьким до історичної науки, ніж підхід формаційний. Послідовне залучення цивілізаційного підходу до процесу розуміння історичного розвитку різних спільнот і властивих їм державно-правових систем приводить до думки про їх принципову рівнозначність для історичної науки» [184, с. 159 ].

Як зазначає Ю. Оборотов, використання цивілізаційного підходу передбачає відмову від основоположних принципів формаційного підходу, а саме, принципу єдності людства і, відповідно, єдності культурно- історичного процесу, принципу історичної закономірності, тобто визнання стійких істотних, повторюваних зв'язків між людьми та результатами їх діяльності, принципу детермінізму, з визначальним значенням способу виробництва матеріальних благ, коли духовні явища мають вторинний, похідний характер, і принципу прогресу, коли суспільство розвивається поступально, піднімаючись на все вищі щаблі розвитку [139, с. 9].

При використанні цивілізаційного підходу можна досліджувати глибину і послідовність релігійності ісламського деліктного права, якому притаманні гіпертрофована догматичність релігійної кримінально-правової доктрини; підвищена упорядкованість, формальність, строгість, жорсткість покарання; безкомпромісність, непримиренність.

Використання цивілізаційного підходу при аналізові ісламського деліктного права дозволяє показати, що в його основі лежать релігійні норми, які становлять ідейну основу деліктного права і спрямовані на забезпечення єдності інтерпретації.

Застосування цивілізаційного підходу при дослідженні ісламського деліктного права дозволяє показати переплетення і взаємодію формального виду права (деліктного законодавства) і традиційного ісламського деліктного права.

Ще одним концептуальним підходом у дослідженні ісламського деліктного права є антропологічний підхід. В основі юридичної антропології лежить аналіз усних і письмових пам'яток права, а також

практики суспільного життя. Як зазначав В. Нерсесянц: «юридична антропологія є наукою про людину як про соціальну істоту в її правових проявах, вимірах, характеристиках. Вона вивчає правові форми суспільного життя людей від сивої давнини до теперішнього часу. До її предметної сфери належать правові системи, і в цілому - весь комплекс правових явищ (усі правові форми у широкому сенсі - правові норми, відносини, ідеї й уявлення, інститути, процедури, способи регулювання поведінки, захисту порядку, вирішення конфліктів тощо), які складаються у різних спільнотах (первісних, традиційних, сучасних), у різних етносів (народів, націй), за різних епох та в різних регіонах світу» [136, с. 1].

Антропологічний підхід допомагає відкинути власні забобони на користь сприйняття інших кримінально-правових систем з іншою кримінально-правовою традицією.

Використання антропологічного підходу у пізнанні ісламського деліктного права сприяє встановленню зв'язків між різними цивілізаціями, де сама по собі ідея злочину і покарання містить у собі зовсім інші, порівняно зі звичними по-західному мислячим людям, уявлення. Завдяки цьому підходу можна трактувати правову особистість як фокус, в якому переломлені усі виміри людського буття. Антропологічний підхід допомагає побачити зв'язок людини і права у цьому випадку, ісламського деліктного права, зрозуміти його як невід'ємне від людини явище, передумову його розвитку, вивести характеристику ісламського деліктного права з характеристики людини.

Антропологічний підхід дозволяє розкрити сутність відносин, які склалися в ісламській цивілізації. Досягнення юридичної антропології сприяють вивченню правової культури, правової свідомості та правового менталітету, які відіграють далеко не останню роль у розвиткові і функціонуванні ісламського деліктного права.

Важлива роль у дослідженні ісламського деліктного права відводиться герменевтичному підходу. Як зазначає П. Рабінович, у

правовій герменевтиці в теперішній час вироблено такі поняття, положення, методики, процедури, використання яких дозволяє вивести наукову і науково-практичну розробку тлумачення юридичних норм на якісно новий рівень [191, с. 86]. У цьому випадку роль герменевтичного підходу при вивченні ісламського класичного права важко переоцінити.

Розглядаючи роль герменевтичного підходу у пізнанні ісламського деліктного права, не можна не відзначити, що історія герменевтичних навчань поділяється на два великі періоди - традиційну класичну і сучасну літературну герменевтику. Основні відмінності сучасної герменевтики від класичної пов'язані з проблемами історичної природи розуміння, історичною дистанцією, роллю власне історичної позиції у процесі розуміння. «У літературній герменевтиці обґрунтовується висновок, що твори мистецтва не можна зрозуміти самі по собі як одиничний продукт творчої діяльності. Твори мистецтва є матеріальною об'єктивацією традиції культурного досвіду, тому його інтерпретація має сенс лише тоді, коли позначає вихід у безперервність культурної традиції».

Прихильники класичної герменевтики виходять із того, що художні твори є фактом культури, і при їх інтерпретації необхідно реконструювати їх місце в духовному житті людства. Історично в герменевтиці вбачався фундамент формування гуманітарного знання, системна основа гуманітарних наук. Сучасна герменевтика обходить ці питання стороною і орієнтується на створення окремих інтерпретаційних методик і моделей.

Головним у герменевтичній інтерпретації є не тільки історична реконструкція тексту і послідовне усереднення історичного контексту із контекстом літературним, але й розширення обізнаності читача, допомога йому у більш глибокому розумінні себе. Тому розуміння тексту, осягнення його значення - це не просто читання, але й дослідження, яке, починаючи з раціонального осмислення, має вести до усвідомленого сприйняття. Усвідомлення системи цінностей тієї чи іншої епохи допомагає помістити

твори у їх історичний контекст і оцінити їх у всій своєрідності [138, с. 19­21].

Герменевтичний підхід сприяє розумінню правових цінностей, ідей, закладених як у класичних джерелах ісламського деліктного права, так і в нормативно-правових актах сучасних ісламських держав, які увібрали в себе основні ідеї шаріату у кримінально-правовій сфері. За допомогою герменевтичного підходу за допомогою метафор стає можливим виявити справжній зміст кримінально-правових положень, що випливають з окремих айатів Корану. «Адже згідно з ісламською теологією, все, що має місце в ісламі як релігії, цивілізації і праві, бере свій початок саме у Корані. У Корані, як і в інших священних писаннях, закладені основні принципи і закономірності всього пов'язаного із природою, суспільством та людиною. Звичайно, для розуміння справжнього сенсу цього ємного, фундаментального, теологічного феномена необхідно використовувати всі досягнення, які має сучасна герменевтика. Тільки такий підхід дозволяє нам зрозуміти справжній сенс таких слів, термінів, метафор, через які передаються основні постулати ісламу, у тому числі і його правової складової» [91, с. 16-17].

Крім того, що герменевтичний підхід дає можливість тлумачити тексти Корану і Сунни і розуміти справжній сенс кримінально-правових положень, що містяться у класичних джерелах ісламського деліктного права, його роль також необхідно пов'язувати з існуванням різних правових культур, кримінально-правових систем і можливістю діалогу між ними. На правовій карті світу в теперішній час спостерігаються стійкі тенденції до зближення кримінально-правових систем.

Зближення кримінально-правових систем, як правило, обумовлено спільністю історії розвитку, схожістю юридичної техніки, правових категорій та інститутів, зростаючою роллю міжнародного кримінального права. Однак, останнім часом процеси конвергенції спостерігаються між діаметрально протилежними кримінально-правовими системами, що може

призвести до непередбачуваних результатів, які можуть бути як позитивними, так і негативними. Розібратися у всіх цих перипетіях допоможе також герменевтичний підхід.

Особливе значення при дослідженні ісламського деліктного права має аксіологічний підхід. За його допомогою розкривається як «внутрішнє значення ісламського деліктного права як регулятора суспільних відносин, так і його внутрішнє наповнення» [94, с. 41]. Традиційно основоположником філософських вчень про цінність вважається І. Кант з його ідеєю розмежування буття і блага. Основні сутнісні аспекти, що визначають людське буття, його смисловий зміст, зазвичай становлять ті чи інші цінності або система цінностей. При цьому цінності, «по-перше, належать до фундаментальних цінностей людського співжиття; по-друге, цінність, навіть реалізована, не втрачає своєї якості належного; по-третє, цінність має загальний характер для даного життя, культури, індивіда, душі; по-четверте, цінність отримує свою зовнішню символічну форму в діях, предметах, думках і промовах; по-п'яте, цінності, прийняті індивідом, пронизують собою весь його духовний світ» [57, с. 111].

У цьому дослідженні поняття «цінність» відображає властивості ісламського деліктного права, спрямовані на врегулювання відносин і задоволення потреб та інтересів ісламського суспільства в цілому. Цінність ісламського деліктного права полягає насамперед у тому, що воно являє собою легалізовану нормативну систему, повністю базується на ісламській релігії, історично обумовлено та санкціоновано теократичною ісламською державою, спрямовано на задоволення інтересів і потреб ісламської умми і людей, які сповідують іслам.

Вчення про злочин і покарання в ісламській кримінально-правовій традиції будується на основі основних цінностей ісламу. Саме п'ять стовпів ісламу закладають і визначають основні постулати ісламського деліктного права. П'ять стовпів ісламу було сформульовано Пророком: «Ти повинен поклонитися лише одному Богу єдиному - Аллаху, не надаючи

Йому нікого у співучасники; ти повинен платити очисну милостиню; ти повинен дотримуватися посту у священний місяць Рамадан; і, нарешті, ти повинен здійснити паломництво до Мекки» [194]. Як результат - наявність у кримінальному законодавстві положень, що передбачають кримінальну відповідальність за недотримання посту, за віровідступництво тощо.

Ще однією цінністю ісламу, на охорону якої спрямовано ісламське деліктне право, є життя. В ісламі життя сприймається як Божий дар, як найцінніше з усього того, чим наділив Аллах будь-яку живу істоту. Дарування життя і відібрання його - винятковий привілей Аллаха. Мусульманин ніколи не повинен забувати про те, що життя - Божий дар, і для нього вважається священним обов'язком жити насиченим життям і завжди бути готовим повернути його назад із легкою совістю на першу вимогу Бога [36, с. 47]. Саме тому злочини, що посягають на життя і здоров'я людини, згідно з ісламською кримінально-правовою доктриною належать до злочинів, які посягають на права Аллаха у поєднанні з правами індивіда, де права Аллаха домінують. Цим і пояснюється досить жорстка система покарань, відступ від яких розцінюється як порушення прав Аллаха.

Наступною в системі цінностей ісламу є розум, який уявляється як філософська категорія, що виражає вищий тип розумової діяльності, що протиставляється глузду [137, с. 403].

В ісламі розуму надається виняткове значення. Саме тому ісламська кримінально-правова доктрина передбачає кримінальну відповідальність за діяння, які посягають на розум. Наприклад, вживання алкоголю. Вважається, що людина, вживаючи алкоголь, тим самим затуманює свій розум і не в змозі правильно виконувати і розуміти основні догми ісламу. Цей злочин належить до категорії худуд - злочини проти Аллаха і карається бичуванням.

Ще однією цінністю ісламу вважається продовження роду людського, що вбачається у двох значеннях: «по-перше, це продовження

життя, дарованого Аллахом, а по-друге, продовження віри як основного сенсу життя». Звідси і пильна увага ісламського деліктного права на детальну розробку та регламентування кримінальної відповідальності за злочинні діяння, що посягають на цю цінність. Так, перелюбство, зґвалтування, штучне переривання вагітності, мужолозтво, лесбіянство переслідуються за кримінальним законодавством і передбачають міру покарання, пов'язану з позбавленням життя.

П'ятою цінністю є власність. Іслам надає власності статус святенності і недоторканності. Будь-які зазіхання на будь-яку форму власності засуджуються ісламським деліктних правом. Зокрема, крадіжка і розбій належать до категорії злочинів худуд, що зазіхають на права Аллаха і караються стратою і скаліченням.

Семіотичний підхід у дослідженні ісламського деліктного права використовується як самостійний спосіб вивчення знакових систем, які відображають і передають інформацію, та дозволяють виокремити деякі закономірності побудови знакових конструкцій в ісламському деліктному праві.

У цьому дослідженні семіотичний підхід відіграє роль «розпізнавача» правових явищ мусульманської кримінально-правової системи. Кожна кримінально-правова система побудована на так званих «національних кодах», обумовлених самобутністю останньої, стратегічними пріоритетами, цілями та завданнями. Задача семіотичного підходу полягає у тому, щоб підібрати ключик і розшифрувати ці коди для подальшого вивчення.

Ще одним підхідом, який використовується при дослідженні ісламського деліктного права, це синергетичний. Синергетичний підхід визначається як спосіб постановки нових, нетрадиційних питань про лінійний, складноорганізований світ, багатоваріантний, з незмінними процесами еволюції, різновіковими системами, про світ, який проходить

становлення, знаходиться у постійному розвиткові і протидіє будь-якому насильницькому нав'язуванню того чи іншого шляху розвитку [120, с. 58].

Синергетичний підхід відіграє важливу роль при дослідженні ісламського деліктного права, оскільки фіксує коливальний характер розвитку нелінійних систем: тенденції диференціації змінюються тенденціями інтеграції, відмінності - зближенням, ослаблення - посиленням. Зміна цих глобальних закономірностей дозволяє правильно орієнтуватися в історичному аспекті, визначати, на якому етапі розвитку знаходяться різні моделі сучасних мусульманських держав.

Роль історичного методу у дослідженні ісламського деліктного права має багато граней. Перш за все, слід зазначити, що цей метод дозволяє дійти теоретичних висновків про роль та місце кримінального права у розвиткові ісламської цивілізації, простежити формування основних тенденцій у кримінально-правовій політиці мусульманських країн, узагальнити досвід криміналізації та декриміналізації деяких діянь у різних групах ісламських держав, виявити передумови скасування одних покарань та введення інших.

Значення історичного методу досить важко переоцінити, оскільки без урахування історичних даних не можна об'єктивно оцінити сьогодення, а тим більше заглянути у майбутнє.

Використання історичного методу при вивченні ісламського деліктного права передбачає вивчення не тільки сучасного деліктного права мусульманських держав, але й деліктного права за часів його формування. Історичний метод дозволяє простежити еволюцію ісламської кримінально-правової системи у цілому та її компонентів, зокрема. Для повноцінного розуміння сутності ісламської кримінально-правової системи необхідно враховувати загальні та особливі історичні факти, під впливом яких сформувалося ісламське деліктне право [215, с. 111].

За допомогою історичного методу встановлюються основні причинно-наслідкові зв'язки. Цей метод дозволяє відрізняти ключові

положення історичного розвитку та поодинокі подробиці, зумовлені особливостями історичного розвитку ісламського деліктного права.

У цілому, історичний метод дає можливість об'єктивно оцінювати ті чи інші проблеми, які виникали у процесі формування ісламського деліктного права, уникнути деяких недоліків, а також визначити місце ісламського деліктного права в системі історичних координат.

Діалектичний метод дуже часто зводиться до використання у дослідженні основних законів та категорій діалектики. Певною мірою це вірно, адже жодна конкретна наука не виробляє своїх власних філософських визначень, а використовує ті, що вироблені філософами. Проте зводити філософський метод до простого запозичення та використання у жодному разі не можна [93, с. 48]. «Філософський метод, - писав відомий логік П. Копнін, - не зводиться до спеціальних, як і навпаки, спеціальний метод не можна розглядати заломленням, формою прояву філософського. Кожен із спеціальних методів є своєрідним і не є якоюсь «маленькою», поганенькою модифікацією діалектики» [86, с. 121].

Діалектичний метод - це комплексність, системність, масштабність і перспективність дослідження, що діють одночасно, «в ансамблі», тому він у принципі не зводиться до чогось одного. Як виховання людини не можна зводити до вміння вітатися, говорити, шморгатися тощо, так і діалектичний метод не зводитися до користування окремими категоріями або прийомами діалектики [164, с. 71].

Діалектичний метод передбачає «матеріалізоване» торжество розуму та здорового глузду. Як писав Ф. Гегель: «розглядати що-небудь розумно означає не привносити ззовні розум у цей предмет, обробляючи його таким чином, але бачити предмет для себе розумним» [47, с. 251].

Для з'ясування термінологічної різноманітності кримінального законодавства мусульманських держав необхідно використовувати формально-юридичний метод. Цей метод, який за словами Р. Ієрінга, є «азбукою права», випливає із правила: юридична форма - це суттєва

форма, що дозволяє вивчити ісламське деліктне право як таке, у «чистому вигляді», поза його зв'язками з економікою, політикою, культурою, мораллю, ментальністю тощо. Призначення цього методу полягає в аналізові чинного деліктного законодавства та практики його застосування, у виявленні очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв'язки. Він здійснюється за допомогою формально-логічних прийомів: аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстракції тощо і дозволяє виробити поняття, описати, узагальнити, класифікувати, систематизувати, передати отримане знання у ясний, цілком певний спосіб.

У рамках цього методу звертається увага на юридичну мову, що відображає правовий стиль ісламського деліктного права. Однією з форм застосування цього методу є текстуальне порівняння, ефективність якого залежить від точного дотримання правил, розроблених у рамках формально-юридичного методу.

Використання формально-юридичного методу має важливе значення також при класифікації ісламських кримінально-правових систем у залежності від ролі класичного ісламського деліктного права у регулюванні кримінально-правових відносин. Застосування цього методу у процесі дослідження ісламського деліктного права також відіграє важливу роль при вивченні структури ісламського деліктного права та основних джерел.

Не можна не згадати про те, що завдяки цьому методу у процесі дослідження ісламського деліктного права дотримуються правила мислення. Суть полягає у тому, що дослідник, не звертаючи уваги на конкретний зміст думки, концентрує увагу на формі мислення, і це, у свою чергу, забезпечує послідовність, точність і переконливість думки. Застосування цього методу сприяє достовірності збору, узагальнення та оцінки інформації, яка формує систему знань, у результаті вивчення ісламського деліктного права.

Соціологічний метод дає можливість здійснювати дослідження ісламського деліктного права не на рівні абстрактних категорій, а на підставі конкретних соціологічних фактів. Соціологічний метод містить у собі такі засоби, як аналіз статистичних даних та різного роду документів, соціально-правовий експеримент, опитування населення тощо. Використання соціологічного методу у процесі дослідження ісламського деліктного права дає можливість «наповнити» дослідження об'єктивними відомостями, фактами про те, яким саме чином у мусульманських країнах здійснюється нормативно-правове регулювання кримінально-правових відносин, якими засобами забезпечується реальна дія норм деліктного права та які конкретно результати отримуються в результаті цієї діяльності. Цілком очевидно, що для адекватного праворозуміння мусульманської кримінально-правової системи порівняння ненормативних правових явищ, наприклад, правової ідеології і правозастосовної практики, може відігравати більш значущу роль, ніж обмежений нормативно - правовий підхід до аналізу окремих правових положень ісламського деліктного права. Саме тому глибоке та повне знання правозастосовної практики є умовою успішного здійснення дослідження. При цьому емпіричні знання виконують дві функції:

є свідоцтвами істинності теоретичних знань;

встановлюють прогалини та неповноту теоретичних знань [76, с. 239].

Слід зазначити, що соціологічний аспект дослідження ісламського деліктного права обумовлює два дуже важливих наслідки: по-перше, значно розширює предмет дослідження, що, у свою чергу, вимагає розширення методологічного інструментарію і, по-друге, змінює підхід до традиційного предмета дослідження, оскільки при дослідженні ісламського деліктного права важливо акцентувати увагу не тільки на нормах права, але й охопити правозастосовну практику, кримінально-правову доктрину.

Соціологічний метод розглядає інститути ісламського деліктного права як соціальні явища. Він дозволяє аналізувати усе різноманіття зв'язків і залежностей між правом як соціальним феноменом та суспільством, вивчати соціальні функції ісламського деліктного права та комплексні процеси трансформації юридичних норм у соціально значущу поведінку в усіх можливих деталях.

Соціологічний метод полягає у здійсненні різних соціологічних досліджень, у процесі яких можуть використовуватися різні приватні соціологічні прийоми і методи збору інформації та її аналізу.

Таким чином, соціологічний метод дозволяє створити найбільш чітку картину ефективності як ісламського деліктного права, так і мусульманської кримінально-правової системи у цілому. Завдяки цьому методу стає можливим визначити соціальну обумовленість, механізм функціонування мусульманської кримінально-правової системи та її складових елементів.

Таким чином, при дослідженні ісламського деліктного права необхідно задіяти максимальний методологічний інструментарій, який дасть можливість збагатити як теоретичні, так і емпіричні знання у цій сфері.