УГОДИ, ЩО ОБМЕЖУЮТЬ КОНКУРЕНЦІЮ

Змова між фірмами позбавляє ринок стимулу конку­ренції і, таким чином, негативно впливає на ефективне роз­міщення ресурсів. Така змова може бути простою домов­леністю сторін про утримання від конкуренції.

З багатьох причин "бездоганна конкуренція", за якої встановлюється рівновага між попитом споживача і пропози­цією виробника, що забезпечує максимум ефективності, не­можлива, а тому необхідно зайняти гнучкішу та прагматич-нішу позицію. Це відображено у понятті "реальна конку­ренція", що є метою ст.85. Реальна конкуренція стосується завдань формування ринку, на якому конкуренція стиму­люється і підтримується за необхідності, проте визнаються та дозволяються обмеження її бажаності і можливості, що умож­ливлює встановлення розумної межі абстрактного поняття "бездоганної" конкуренції¹. У справі Metro v. Commission² Європейський суд послався на існування реальної конкуренції на ринку, тобто її рівня, необхідного для забезпечення основ-

Див. аналогічні питання стосовно домінуючого положення монополій нижче.

² Справа 26/76, Metro-SB-Grossmarkte GmbH & Co.KG v. Commission (Metro I) [1977] ECR 1875 at 1904.

192

них вимог і досягнення цілей Договору, зокрема, створення єдиного ринку з умовами функціонування, подібними до внутрішнього ринку. Засоби ринкового регулювання, що роз­глядаються у цьому і наступних розділах, є комбінацією для підтримання ринку, що функціонує в країні, і визначається багатьма теоріями, проте жодна з них не є домінуючою.

Розглянемо положення Договору щодо конкуренції та його тлумачення Судом ЄС.

Стаття 85

У ст.85 Римського договору зазначається:

1. Забороняються як несумісні зі спільним ринком усі угоди між підприємствами, рішення асоціацій підприємців і узгоджені дії, які можуть впливати на торгівлю між держа­ вами-членами і які мають на меті або наслідком запобігати, обмежувати або деформувати конкуренцію на спільному рин­ ку і, зокрема, дії, спрямовані на те, щоб:

а) прямо чи побічно фіксувати ціни купівлі та продажу або інші умови торгівлі;

б) обмежувати або контролювати виробництво, ринки, технічний розвиток або інвестиції;

в) розподіляти ринки або джерела постачання;

г) застосовувати різні підходи до рівноцінних операцій з іншими торговельними партнерами, тим самим ставлячи їх у невигідні конкурентні умови;

д) ставити укладання контрактів у залежність від прий­ няття іншою стороною додаткових зобов'язань, які за характе­ ром або згідно торговельних звичаїв не мають відношення до предмету цих контрактів.

2. Будь-які угоди або рішення, заборонені цією статтею, автоматично стають недійсними¹.

Відповідно до ст.85(2) (ЄС) будь-які угоди, заборонені ст.85(1) (ЄС), є автоматично недійсними. Незважаючи на формулювання цього положення, Суд ЄС постановив, що недійсними будуть ті положення угоди, які порушують право ЄС, і далі, що національні суди визначатимуть правове значення того, що деякі положення є недійсними: справа 56 та 58/64, Etabeissments Consten SA and Grundig Verkaufs GmbH v. Commission [1966] ECR 299/392; справа 319/82, Societe de Vente de Ciments et Betons de l'Est S.A. v. Kerpen and Kerpen GmbH and Co. [1983] ECR 4173.

193

3. Положення §1 можуть, однак, визнаватися як такі, що не застосовуються до:

—будь-якої угоди або сукупності угод між підприємст­вами;

—будь-якого рішення або сукупності рішень асоціацій підприємств;

—будь-якої узгодженої дії або сукупності узгоджених дій, що сприяють поліпшенню продукції або розподілу товарів чи технічному й економічному прогресу, надаючи споживачам справедливу частку від кінцевих вигід, які:

а) не накладають на зацікавлені підприємства обмежень, що не є вкрай необхідними для досягнення таких цілей;

б) не надають цим підприємствам можливості усунути конкуренцію щодо значної частки згаданої продукції.

Щоб уявити сферу застосування ст.85, необхідно розгля­нути детально її складові частини.

Стаття 85(1): ознаки порушень

Ст.85(1) налічує три основні елементи:

а) угода між підприємствами або рішення асоціації під­ приємств, або узгоджена практика;

б) угоди, що можуть впливати на торгівлю між держа­ вами-членами;

в) угоди, що повинні мати за мету або наслідком запо­ бігання, обмеження або деформування конкуренції на спіль­ ному ринку.

Угоди підприємствами, рішення асоціацій підприємств і узгоджені дії

"Угода". Ст.85(1) не застосовується, якщо не існує тер­мінів "угода", "рішення асоціації підприємств" або "узгоджена дія". "Угода" має тлумачитися широко, тобто охоплювати не тільки формально укладені, юридично зобов'язуючі докумен­ти, але також усні контракти і так звані джентльменські угоди або такі, що укладаються лише під слово честі¹. Угоди, де тільки одна зі сторін добровільно погоджується обмежити

¹ Див., напр., справу 41/69, ACF Chemiefarma NV [1970] ECR 661. 194

свою свободу дій, також розглядаються як такі, де обмеження поведінки не є добровільним¹. Висновок про існування угоди можна зробити з фактів і обставин справи, незважаючи на заперечення і протести сторін².

У справі Cementhandelaren³ Асоціація торговців цемен­том встановила "індикативні ціни" для своїх членів, що ак­тивно працювали на голландському ринку цементу. Комісія дійшла висновку, що встановлення індикативних цін підпадає під дію ст.85. Асоціація оскаржила такі висновки в Європейсь­кому суді, де вона доводила, що індикативні ціни неідентичні фіксованим ставкам, про які домовлялись учасники угоди: вони становлять основу для розрахунку цін, встановлених самостійно. Асоціація заявила, що домовленість була дуже загальною, не мала обов'язкового характеру і не підпадає під дію статті про права конкуренції. Суд підтримав висновки Комісії про те, що домовленість порушує ст.85(1), зауваживши, що "встановлення цін, навіть коли вони індикативні, впливає на конкуренцію, тому що дає змогу усім учасникам передба­чати зі значною ступінню вірогідності, яку цінову політику мають проводити їхні конкуренти".

"Рішення асоціації підприємств". Такі рішення вклю­чають насамперед діяльність торговельних асоціацій та інших колективних і представницьких органів⁴. Зовсім не суттєво, чи має орган правосуб'єктність⁵, чи доручається йому виконання суспільних функцій і завдань⁶. Союз асоціацій (наприклад,

¹ Див., напр., Franco-Japanese Ballbearings, OJ 1974 L 343/19.

² Див., напр., National Panasonic, OJ 1982 L 354/28; справа 27/77, Tapea [1978] ECR 1391-1412 і далі.

³ Справа 8/72, Vereeniaina van Cementhandelaren [1972] ECR 977.

⁴ Див., напр., спільні справи 209 — 215 та 218/78, Heintz Van Landewyck Sari, FEDETAB [1980] ECR 3125.

⁵ Див., напр., Cecimo, OJ 1969 1 69/13.

⁶ Див., напр., Pabst & Richarz/RNIA, OJ 1976 L 231/24.

195

Панєвропейська федерація, яка охоплює всі національні асо­ціації) також є "асоціацією"¹. Поняття "рішення" має також широке тлумачення, що включає не тільки зобов'язуючі рішен­ня, але також рекомендації членам, оскільки вони можуть спонукати членів діяти відповідним чином, незважаючи на їхній непримусовий характер².

"Узгоджені дії". Це поняття стосується заборони у ст.85(1) неформальних домовленостей, які не можуть розгля­датися як "угода" або "рішення асоціацій підприємств". З цієї точки зору "узгоджена дія" є до певної міри занадто загальним положенням. Класична дефініція узгодженої дії дана судом у справі ІСІ ("the Dyestuffs case")³, де стверджується, що фраза застосовується у Договорі таким чином, щоб охопити ст.85: "форми координації між підприємствами, які свідомо зміню­ють ризики конкуренції практичною кооперацією між ними, не пройшовши стадії, коли укладається власне так звана угода".

Для встановлення узгодженої дії немає необхідності мати узгоджений план. Достатньо, щоб кожна сторона мала мож­ливість поінформувати іншу сторону про напрям, який вона обиратиме, щоб кожна з них могла здійснювати свою лінію, будучи впевненою в тому, що її конкуренти діятимуть у тому самому напрямі. Безумовно, такі дії можуть завдавати не меншої шкоди конкуренції, ніж угоди або рішення асоціацій, які, до того ж, набагато складніше довести.

У справі ІСІ⁴ суд зосередився на трьох підвищеннях цін, здійснених рядом основних виробників (включаючи ІСІ) ані­лінових барвників майже одночасно у 1964, 1965 і 1967 pp. Підвищення стосувалися однакових продуктів. Між 7 і 10 січня 1964 р. ціни підвищилися на 10%, між 14 жовтня і 28 грудня 1964 р. було прийнято рішення про підвищення цін на 10 — 15%, яке набуло чинності 1 січня 1965 р. На зустрічі у Базелі в серпні 1967 р. один з виробників заявив про під-

Див., напр., Cecimo.

о Див., напр., справу 45/85, Verband der Sachversicherer e.V. [19781 ECR 405.

Справа 46/69, Imperial Chemical Industries Ltd. v. Commission [1972] ECR 619 at 655; див. також справу 40/73, Suiker Unie [1975] ECR 1663; справа 100/80 і далі, Musique Diffusion Francaise [1983] ECR 1825.

⁴ Справа 46/69, ECR 619.

196

вищення на 8% цін з 16 жовтня. Згодом два інших виробника заявили також про підвищення цін на 8%. Комісія прийняла рішення, що це були узгоджені дії щодо спільного підвищення цін, і наклала на них суворі штрафи¹. ІСІ домагалася скасу­вання такого рішення, аргументуючи свої дії тим, що підви­щення цін було лише прикладом дій, звичайних для олігономії (олігономія — це домінування на ринку невеликої кількості великих концернів). Довід, однак, не був прийнятий. Суд визнав, що в той час, коли паралельні рішення самі по собі не є узгодженими діями, такі дії стають цілком очевидними, якщо призводять до конкуренції, яка не відповідає нормальним умовам ринку. Цей аспект рішення був підданий критиці. В той час, як висновки щодо узгоджених дій були прийнятними відповідно до фактів (виявилося, що ринок ділився згідно державних кордонів, попередні зустрічі і заяви виключали усілякі вевизначеності між сторонами, підвищення цін було загальним і спільним та поширювалося на однакові види продукції).

Суд був обережнішим у своїх підходах до олігономії у справі Ahlstrom (Re Woodpulp)². Під час судового процесу щодо анулювання рішення Комісії, згідно якого ряд провідних світових виробників деревини, яким разом належало дві трети­ни ринку деревини Співтовариства, були оштрафовані за узгоджені дії через щоквартальне одночасне оголошення іден­тичних підвищень цін. Суд визнав, що ці чинники не є доказом узгоджених дій, коли система оголошення цін представляє "помірковану реакцію на необхідність обмежити комерційний ризик у довгостроковій перспективі". Він вирішив, що схожість була результатом високого ступеня прозорості ринку, а пара­лелізм у підвищенні цін можна цілком пояснити олігоно-містичними тенденціями ринку. З іншого боку, угоди сторін, укладені на засіданнях своєї торговельної асоціації, відносно

¹ Re Aniline Dyes Cartel, OJ 1969 L 195/11.

² Справи C-89, 104, 114, 116 - 117, 125 - 129/85, A.Ahlstrom OV [1988] ECR 5193.

197

фіксації рекомендованих цін і попередження заздалегідь своїх членів про будь-який запропонований відступ від таких цін розглядались як такі, що стримують конкуренцію в межах ЄС.

У справі Hasselblad¹ суд підтримав висновки Комісії про узгоджені дії Віктора Хасельблада, шведського виробника фотоапаратури, і дистриб'юторів його продукції у кількох країнах-членах. Фірма Камера Кер у Лондоні була лідером з продажу фотоапаратів Хасельблада, але у 1978 р. вона втратила ліцензію. Тоді фірма спромоглась отримувати камери Хасель­блада для перепродажу з Ірландії, де вона скупила запаси продукції у Ілфорда, офіційного ділера Хасельблада. Хасельб-лад дізнався про отримання Камера Кер своєї продукції за межами Великої Британії внаслідок розслідування, проведено­го компанією Хасельблад Ю.К., дистриб'ютора в Об'єднаному Королівстві. Хасельблад подав скаргу на Ілфорда та Телоса. Обидва припинили продаж для Камера Кер і почали торгувати тільки на вітчизняних ринках². Суд підтримав точку зору Комісії, що це є узгоджена дія, яка підпадає під дію ст.85. Ділери виробили план за ініціативою та під тиском Хасельб­лада, що не дозволяв торгівлю поза межами країни, а також стримував конкуренцію. Скарга такого роду, що веде до роз­поділу ринків, є очевидною узгодженою дією, яка заборонена ст.85 (ЄС)³.

З точки зору необхідності визначення узгодженої дії, згідно рішення Комісії, пропонується розглядати за наявності у контактах чи зв'язках між сторонами одночасно з доказами, що такі контакти або зв'язки мають на меті або наслідком вплив на комерційну ситуацію на ринку. При визначенні наявності або відсутності узгодженої дії Комісія вимагає вра­ховувати характерні особливості ринку⁴.

Одностороння акція: відмова від постачання. Хоча ст.85(1), здається, передбачає деякі форми угод або домовле­ностей з боку двох або більше підприємств, існують обставини,

¹ Справа 86/82, Hasselblad (G.B.) Ltd [1984] ECR 883.

о

Обидва зазнали економічного тиску у відповідь на скарги, однак їхнє небажання було визнане таким, що не мало відношення до налагодження узгоджених дій; див. спеціально Рішення 82/367 (ЄС), OJ 1982 L 161/18.

³ Справи 100 - 103/80.

⁴ Справа 40/73.

коли виявляється, що те, що виглядає як одностороння дія, може призвести до порушень ст.85(1).

У справі AEG-Telefunken¹ сторони оголосили про під­писання дистриб'юторських угод щодо продукції АЄГ, але не отримали дозволу Комісії. Пізніше АЄГ була звинувачена у порушенні ст.85(1) при розробці цих угод, щоб обмежити конкуренцію шляхом систематичної відмови у використанні своєї мережі ділерами, які не згодні з (неофіційною) ціновою політикою, якої, вочевидь, дотримувались усі члени. Більше того, хоча AEG почала діяти поза межами оголошеної угоди, нова заява не звільнила фірму від сплати штрафу.

Подібним чином, у справі Ford Werke AG² Суд ЄС схвалив відмову Комісії від надання дозволу на те, що здава­лось повністю прийнятною стандартною дистриб'юторською угодою, тому що Форд відмовився співпрацювати з дистри­б'юторами у Німеччині і постачати їм автомобілі з право-стороннім кермом для експорту до Англії, очевидно, з метою збереження штучного розподілу ринку і, отже, різного рівня цін у країнах-членах. Хоча не було чіткого доказу узгодженої дії і, напевно, жодної угоди, суд визнав, що рішення Форда припинити постачання частково набувають форми договорних відносин між Форд Верке АГ і його ділерами. Доступ до ділерської мережі Форда означав схвалення з боку договірних сторін його політики.

Ці справи свідчать про те, що Комісія і суд при застосу­ванні ст.85(1) мають брати до уваги контекст, у якому при­сутня конкретна дія, і тлумачити ст.85(1) проти її буквального значення, якщо це необхідно для припинення дій, які не відповідають духу конкурентного права ЄС, навіть якщо зда­ється, що вони відповідають букві права конкуренції ЄС. Після АЄГ-Телефункен і Форд Верке виникли справи Sandoz³ та Тірр-Ех⁴.

¹ Справа 107/82, AEG-Telefunken AG [1983] ECR 3151.

² Справи 25 - 26/84, Ford - Werke AG Ford of Europe Inc. [1985] ECR 2725.

³ Sandoz, OJ 1987 L 222/28.

Tipp-Ex, OJ 1987 L 222/1 (рішення підтверджене Судом ЄС): справа С-279/87, Тірр-Ех GmbH and Co.KG [1990] ECR 1-261.

198

199

"Між підприємствами". Застосування ст.85(1) вимагає наявності угоди і т.п. "між підприємствами". Використання слова "між" вказує на те, що має бути принаймні два зацікав­лених підприємства. Хоча така заява здається безглуздою, вона набуває важливого значення, коли розглядається угода між материнською і дочірньою компаніями. Це одне чи два під­приємства? Перш ніж відповісти на це питання, слід розгля­нути у загальних рисах, що слід розуміти під словом "під­приємство". Загальне поняття має широке тлумачення, що охоплює всіх фізичних і юридичних осіб, які займаються економічною діяльністю. Воно включає державні підприємст­ва, компанії з обмеженою відповідальністю, товариства, торго­вельні асоціації, кооперативи, дрібних торговців, державні торговельні корпорації, некомерційні організації і т.д. Інди-відуали (фізичні особи) можуть бути підприємцями, якщо вони здійснюють економічну діяльність за власний рахунок. Таким чином адвокати, оперні співаки¹, консультанти², вина­хідники³ можуть бути підприємцями. І навпаки, службовці не є підприємцями⁴. Деякі сумніви існують щодо статусу профе­сійних спілок, особливо їхньої фактичної діяльності. Хоча їхня промислова діяльність має величезний вплив на ринкову кон­куренцію, антимонопольні органи традиційно вважають, що така діяльність має відбуватися поза правилами з очевидних політичних причин. Комісія, однак, погодилась, що TGWU має locus standi щодо подання до неї скарги і це не обов'язково означає, що на останню можна подавати скаргу⁵. Асоціація осіб, зайнятих самостійною працею, є "підприємством"⁶.

Повернімося до питання, що залишилось без відповіді: чи є материнська і дочірня фірми, що уклали між собою угоду, одним підприємством? Угода між ними не підпадає під

Див., напр., RAI/Unitel, OJ 1978 L 157/39; див. також Twelfth Commis­sion Competition Report (1983), para. 90.

² Див., напр., Dr.Reuter in Reuter/BASF, OJ 1976 L 254/40.

³ Див., напр., Mr Beyrard in OAIP/Beyrard, OJ 1976 L 6/8; Mr Morris in Vaessen/Morris, О J 1979 L 19/32; та Mr Watts та його "Dust Bug" у справі 28/77, Tepea [1978] ECR 1391.

⁴ Справа 40/73.

Див. BP/TGWU Llandarcy Refinery, Fifteenth Commission Competition Report [1985], § 44.

⁶ Див., напр., ЕАТЕ Levy, OJ 1985 L 219/35.

200

ст.85(1) за умови, що материнська і дочірня фірми створюють насправді єдину економічну одиницю. Для цього перевіркою фактів має бути встановлено, що дочірня компанія залежить від материнської, тобто не може визначати власний напрям діяльності¹. На практиці дуже рідко члени одного корпо­ративного об'єднання не розглядають себе як щось єдине, тому слід навести виняткові свідчення, щоб змінити таку кате­горичну презумпцію.

"Може впливати на торгівлю між державами-членами". Ст.85 застосовується, коли угода або узгоджена дія можуть "впливати на торгівлю між державами-членами". Якщо таких спроб не існує, угода не підпадає під норми ЄС, і отже, тільки національне антимонопольне законодавство може визначати, чи підлягає взагалі угода будь-якому законодавчому контролю щодо порушень правил конкуренції. Таким чином від форму­лювання залежить норма, яка визначатиме юрисдикцію Спів­товариства².

Необхідно розглянути окремо значення слів "впливати" і "торгівля". Почнемо з останнього.

"Торгівля" як термін має тлумачитися широко і охоплю­вати всі форми економічної активності.

У справі Societe Technique Miniere³ суд визначив, що є привід для використання ст.85(1): "На основі ряду об'єктивних моментів з точки зору права та факту можливо, що ця угода впливатиме прямо чи побічно, зараз або у майбутньому, на характер торгівлі між державами-членами". У справі Windsur­fing International⁴ суд визнав, що при визначенні впливу на торгівлю треба аналізувати угоду в цілому, тобто якщо угода в цілому впливає на торгівлю, то не має значення, чи можуть окремі її положення справити такий вплив. В інших справах суд розширив сферу дії формулювання таким чином, що нині багато угод чітко підпадають під юрисдикцію Комісії. Так угода, яка стосується однієї країни-члена, впливає на між-

¹ Справа 15/74, Centrafarm BV v. Sterling Drug Inc. [1974] ECR 1147; справа 170/83, Hydrotherm v. Compact [1984] ECR 2999.

² Див., напр., справи 56 та 58/64, ECR 299 at 341; справу 22/78, Hugin [1979] ECR 1869 at 1899.

Справа 56/65, Societe Technique Miniere [1966] ECR 235. ⁴ Справа 193/83, Windsurfing International [1986] ECR 611.

201

державну торгівлю¹, як і угода щодо сировини, яка сама по собі не має впливу на міждержавну торгівлю, однак, входить до складу іншого продукту, який є об'єктом міждержавної торгівлі². Угоди, предмет яких знаходиться дуже близько від кордону ЄС, особливо спроможні впливати на міждержавну торгівлю³. Виходячи з правила de minimus, ст.85 має застосо­вуватися тільки при помітному впливі на торгівлю, тобто не усякий вплив викликає її дію⁴.

З метою забезпечення дійового контролю за компаніями Комісія видала повідомлення щодо угод другорядного значен­ня⁵. Згідно цього повідомлення Комісія орієнтовно визначила, що угода не є об'єктом застосування ст. 85(1), коли: 1) товари та послуги, які є предметом угоди, не становлять понад 5 відсотків загального ринку таких товарів і послуг на Спіль­ному ринку; 2) сукупний оборот зацікавлених підприємств не перевищує 200 мільйонів екю. Необхідно зауважити, що від­повідність цим двом вимогам визначається за допомогою перевірок. Таким чином угода між двома гігантськими кор­пораціями стосовно продукту, коли їхня спільна частка на ринку становила 0,1% такого продукту, не виграє від цього повідомлення. Подібним чином домовленість між двома дріб­ними виробниками відносно продукту (який, можливо, займає дуже специфічну нішу на ринку), коли вони володіють деся­тою часткою ринку, не зможе спокійно скористатися повідом­ленням. Враховуючи, що цей елемент ст.85 підпадає під юрис­дикцію Комісії, читач не здивується, дізнавшись, що Комісія часто намагається звести до мінімуму важливість цього фор­мування, аргументуючи, що багато дійсно локальних угод мають побічний економічний ефект на міждержавну торгівлю. Очевидно, що такий підхід підвищує політичну вагу Комісії. Навпаки, національні суди намагаються бути суворішими і вимагати подання переконливих доказів щодо дій впливу на торгівлю.

Див., напр., справу 8/72.

² Справа 123/83, BNIC v. Clair [1985] ECR 391.

³ Див., напр., справу 107/82, AEG - Telefunken [1983] ECR 3151.

⁴ Див., напр., справу 27/87, Erauw - Jacquery [1988] ECR 1969. Щодо останньої версії див. OJ 1986 С 231/2.

"Які мають за мету або наслідком запобігання, обме­ження або спотворення конкуренції на спільному ринку". Як

і в питанні впливу на торгівлю між державами, право конку­ренції ЄС опікується не проблемами зростання обсягів торгівлі між країнами, а лише можливостями спотворення "нормаль­ної" конкуренції, яка має існувати у межах Спільного ринку. Крім того це стосується не тільки "горизонтальних" угод (тобто між конкуруючими виробниками або конкуруючими оптовиками — класичний картель), які явно обмежують кон­куренцію, але також "вертикальних" угод (тобто між вироб­ником і дистриб'ютором, між дистриб'ютором і роздрібними торговцями, сторонами, що не конкурують одна з одною), які часто економічно корисні, оскільки раціоналізують процес розподілу і концентрують діяльність з просування продукції на користь споживачів. Ці принципи були закладені у справах Etabeissement Consten SA¹.

Ця справа стосується ексклюзивної ділерської угоди між Грюндігом, компанією з Німеччини, що виробляє електронне устаткування, і акціонерним товариством Констен з Франції. Згідно угоди Констен визначався як єдиний дистриб'ютор Грюндіга у Франції і надавав ексклюзивні права торговельній марці Грюндіга, GINT у Франції. Констен дав згоду не за­йматися реекспортом продукції Грюндіга в інші країни-члени, а Грюндіг погодився забезпечити аналогічне запевнення від своїх ділерів в Україні. Таким чином існувала цілковита заборона на паралельні імпорт та експорт продукції Грюндіга, посилена торговою маркою GINT. Констен довідався, що інша французька фірма (UNEF) купувала продукцію Грюндіга у німецьких торговців і продавала її у Франції за ціною, нижчою від ціни Констена. Констен подав позов проти UNEF за порушення торгової марки фірми. UNEF звернулася до Комісії для отримання рішення, що угода Констен — Грюндіг пору­шувала положення ст.85(1), і згодом Комісія прийняла таке рішення². Зверненнями до Суду ЄС сторони намагались ска­сувати це рішення. Позивачі доводили, що метою їхньої угоди було не скорочення торгівлі між державами-членами, а її збільшення. Угода мала на меті концентрацію і раціоналізацію

¹ Справи 56 та 58/64.

² Re Grundig's Agreement, OJ 1964 L 545/64.

202

203

розподілу продукції Грюндіга на території Франції і фактично продаж виробів Грюндіга збільшився. Грюндіг зіткнувся з енергійною конкуренцією. Суд відкинув такі аргументи. Збіль­шення продажу продукції Грюндіга було кваліфіковане як та­ке, що могло впливати на торгівлю між державами-членами і зашкодити меті Договору, тобто створенню єдиного ринку. Право конкуренції стосувалось не тільки домовленостей, що обмежували конкуренцію між виробниками (між марками виробників). Метою угоди було знищення конкуренції на продукцію Грюндіга на оптовому рівні (конкуренція серед дистриб'юторів однієї торгової марки). До того ж сторони за таких обставин не могли покладатись на свої права щодо товарного знаку. Використовувати їх тільки з метою розподілу ринку кваліфікувалося як зловживання такими правами. Од­нак суд на відміну від Комісії не був готовий визнати цю угоду недійсною, тому анульовувалися лише статті, що порушували право ЄС

Рішення суду було піддано критиці, але слід визнати, що обмеження конкуренції серед дистриб'юторів однієї торгової марки, які наявні у вертикальних угодах, хоча вони можуть дати економічні вигоди, часто використовуються, як у випадку з угодою Констен — Грюндіг, для розподілу ринку, звичайно за національними кордонами для ізолювання дистриб'ютора у кожній країні від конкуренції паралельного імпорту товарів з держав, де рівень цін нижчий. Таким чином можна штучно підтримувати високий рівень цін.

"Мета або вплив". Застосування термінів "мета" і "вплив" дає чітко зрозуміти, що ст.85 використовується від­носно як угоди, за допомогою якої сторони намагались об­межити конкуренцію, але не змогли цього досягти, так і угоди, в якій сторони добивалися законних цілей, але при цьому ненавмисно стримували конкуренцію. Отже згідно угоди Ко­місія як відповідний орган має право втручатися на ранній стадії для запобігання шкоди для ринку¹. Аналіз наслідків угоди потребує розгляду всіх економічних і правових об­ставин².

Див., напр., справу 45/85, Verband der Sachversicherer [1987] ECR 405, сам об'єкт є самодостатнім; див. також справу 56/65, Societe Technique Miniere [1966] ECR 235 at 249.

² Справа 23/67, Brasserie de Haecht [1967] ECR 407.

Сфера застосування відповідного аналізу розглядалася у справі 56/65. Вона стосувалась ексклюзивної дистриб'ютор-ської угоди між німецьким виробником важких землерийних машин Машиненбау Ульм ГмБХ (МУ) і французьким дис­триб'ютором Сос'єте Текнік Міньер (СТМ) і була подібною до угоди Констен — Грюндіг, але без небажаних особливостей. Вона не торкалась обмежень паралельного імпорту та експорту чи зловживань при використанні товарних знаків. СТМ нама­галась відмовитись від цієї угоди, заявляючи, що вона порушує ст.85(1).

На звернення Паризького апеляційного суду і поси­лаючись на ст.177, Суд ЄС визнав, що для з'ясування питання, чи здатна угода запобігти, обмежити або спотворити кон­куренцію, ряд факторів потребують додаткового дослідження, а саме:

а) характер і кількість відповідної продукції (тобто ринок продукції і загальна частка сторін на цьому ринку). Чим більша частка ринку належить сторонам, тим більша шкода завдається конкуренції;

б) положення і розмір зацікавлених сторін (тобто їхнє становлення на ринку). Чим вони міцніші з точки зору обороту і відповідної частки ринку, тим імовірніше, що конкуренція буде обмежуватися;

в) ізольований характер угоди або її місце у загальному ряду¹. Це особливо доречно щодо дистриб'юторської угоди, яка, здаючись неважливою, часто становить частину системи подібних угод;

г) жорсткість статей. Чим жорсткішими є статті, тим імовірніше порушуватимуть вони ст.85(1). Однак будь-яке положення, що є більш ніж необхідним для отримання бажа­ ного (вигідного) результату, ризикує порушити ст.85(1)²;

д) можливість існування інших комерційних потоків на ідентичну продукцію на ринку через реімпорт і реекспорт (тобто паралельні імпорт та експорт). Отже будь-яка угода, що матиме намір заборонити або навіть обмежити паралельні імпорт та експорт, буде, звичайно, порушувати ст.85(1).

¹ Див. справу 23/67.

² Справа 31/80, L'Oreal NV [1980] ECR 3774.

204

205

У нашому випадку угода між СТМ і МУ була розцінена як така, що фактично не порушувала ст.85(1).

Отже знадобилось широкомасштабне розслідування, щоб пересвідчитись, чи може угода потенційно запобігти, обмежити або спотворити конкуренцію в межах спільного ринку.

"Запобігання, обмеження і спотворення конкуренції". Ці три слова альтернативні. Невелика розбіжність існує між поняттями "запобігання", "обмеження" або "спотворення кон­куренції". Судом ЄС було визнано, що справа Констен — Грюндіг проти Комісії¹ стосувалась конкуренції як на горизон­тальному, так і на вертикальному рівнях. Таким чином ст.85 охоплюється угода щодо встановлення цін або розподілу ринку між конкурентами (тобто горизонтальна угода), а також екс­клюзивні ділерські угоди між виробником і ділером або патент на інтелектуальну власність між ліцензіаром і ліцензіатом (тобто вертикальна угода).

Основні дебати відносно цих понять сконцентрувались навколо підходу до їхнього тлумачення з точки зору так званого здорового глузду. Підхід з огляду на здоровий глузд уникає того, щоб засуджувати специфічний тип статей як таких, що обмежують конкуренцію. Замість цього застосуван­ня такого підходу вимагає аналізу загальної мети такої угоди і з'ясування, чи обмежує така мета конкуренцію. Якщо — ні (тобто сприяє конкуренції або зовсім її не зачіпає), тоді розглядається питання, чи потрібні ці статті угоди для до­сягнення цієї мети. Знову ж таки в разі потреби вони не можуть запобігати, обмежувати або спотворювати конкурен­цію, оскільки становлять будівельний матеріал конструкції проекту, що не зашкоджує конкурентним силам.

У ряді випадків суд схвалив такий підхід, не застосову­ючи фразу "мотиваційна норма". Наприклад, у справі Remia and Nutricia² до суду був направлений запит щодо застосуван­ня ст.85 до обмежуючих домовленостей в угоді про продаж активів. Такі домовленості є, як відомо, загальним явищем для бізнесу. Коли продавець укладає угоду на продаж фірми, він, безсумнівно, має погодитися з пунктом такої угоди, згідно якого він (продавець) бере на себе зобов'язання не конкуру-

¹ Справи 56, 58/64.

² Справа 42/84, Remia and Nutricia [1985] ECR 2545.

206

вати з компанією, що продається, на визначений термін часу і на певному географічному просторі. Суд погодився з загаль­ноприйнятим підходом щодо таких пунктів, тобто вони були необхідні, аби забезпечити передачу у повному обсязі репутації фірми покупцю (у разі відсутності такого пункту продавець зможе конкурувати з компанією і залишити собі більшу частину такої репутації), і визначив, що угода з прийнятими обмеженнями не підпадає під дію ст.85(1). У справі Pronuptia de Paris¹ суд вирішив, що франчайзні угоди взагалі сприяють конкуренції (або є нейтральними до неї), і тому всі статті (які її явно обмежують або ні) необхідні, щоб франчайз мав право на існування, не підпадаючи під ст.85(1)².

"В межах Спільного ринку". Не викликає сумнівів той факт, що угоди між підприємствами, розташованими у межах Спільного ринку, підпадають під дію ст.85. Але що ж тоді робити з угодами між підприємствами у межах або поза ЄС, які зосереджені на торгівлі за межами Співтовариства? Що робити, якщо такі угоди впливають на торгівлю в межах Союзу?

Багато прийнятих рішень Комісії свідчать, що наявність в угоді інгредієнта поза межами Співтовариства не виключає автоматично її юрисдикції. Так угода стосовно експорту то­варів до третьої країни (нечлена ЄС) в поєднанні з забороною реекспорту до ЄС може порушувати ст.85, якщо існує реальна можливість реекспорту. Як правило, таких перспектив не існує через те, що вартість транспортування та мито можуть зніве­лювати будь-яку різницю у цінах, яка могла б зробити реекс­порт прибутковим³. Угоди між Співтовариством і сторонами з

¹ Справа 161/84, Pronuptia de Paris [1986] ECR 353.

Див., напр., справу 258/78 (деякі обмежувальні положення щодо ліцен­зування права на вирощування рослин необхідні для заохочення ліцензіата брати на себе економічний та комерційний ризик стосовно застосування нової, а отже ще не використаної технології). Справа 262/81, Codital v. Cine Vog Films (№ 2) [1982] ECR 3381 (деякі, очевидно, обмежувальні положення щодо ліцензування авторського права на фільми випали з дії ст.85, оскільки вони надали право ліцензіару рахувати роялті сплату або відрахування за користу­вання патентом, на які він може очікувати за показ фільмів, як суттєву частину авторських прав, тобто права на справедливу винагороду за творчі зусилля.

³ Див., напр., BBC Brown Boveri NGK, OJ 1988 L 301/68, де заборона на експорт з боку японської компанії, що торгує високотехнологічними содовими батареями у країнах ЄС, була визнана такою, що порушує ст.85(1) (ЄС), оскільки торговельна лінія для цього продукту вже існувала, незважаючи на відстань та митні перепони.

207

інших країн щодо обмеження імпорту зрушуватимуть ст.вбСІ)¹ і, якщо ці товари є важливими, мають розглядатися як сер­йозне порушення, що заслуговує на штраф².

Намагання застосувати юрисдикцію Співтовариства що­до нерезидентів викличуть, безсумнівно, гостру дипломатичну полеміку. Питання про екстериторіальне застосування права ЄС розглядалось у судовому порядку лише кілька разів. У справі Dyestuffs³ Комісія наклала штраф на виробників цієї продукції з країн ЄС та поза його межами начебто за встанов­лення цін. Три з покараних компаній — Гайджі, Сандоз і Ай Сі Ай — не були (на той час) компаніями ЄС. Питання юрисдикції щодо компаній було підняте в апеляції до Суду ЄС, який вирішив, що юрисдикція має під собою основу. Суд постановив, що ці материнські і дочірні фірми утворюють єдине економічне підприємство. Отже сам факт, що материн­ська фірма з країни — нечлена ЄС має дочірню фірму у межах ЄС, є достатнім для застосування ст.85. Юрисдикція, таким чином, залежить від здатності контролювати дочірню ком­панію з боку материнської фірми, і така здатність має встанов­люватися відповідними фактами⁴.

Справа Dyestuffs не торкалася безпосередньо так званої доктрини впливу, яка стверджує, що юрисдикція базується на простому доводі — відсутності de minimus впливу на конку­ренцію в межах ЄС⁵. В останній справі щодо екстерито­ріальності — Wood Pulp⁶ — суд зіткнувся з апеляціями сорока трьох виробників паперової маси, жоден з яких не мав статусу юридичної особи у межах ЄС, проти рішення Комісії відносно заборони угод щодо встановлення цін і накладання штрафів. Комісія постановила, що юрисдикція існує, оскільки угода справляла вплив у межах ЄС. Суд вирішив, посилаючись на

Див., напр., Re Franco — Japanese Ballbearings, OJ 1974 L 343/19; Aluminium Imports from Eastern Europe, OJ 1985 L 92/1.

2 Див., напр., Siemens — Fanuc (numerical tools), OJ 1985 L 376/29.

³ Справи 48, 49 та 51 - 57/69, IC1 v. Commission [1972] ECR 619.

Див. іншу справу, де цей текст було застосовано (Continental Can згодом подав апеляцію на рішення Комісії OJ 1972 L 7/25, справа 6/72, Europeanbak lage Corporation and Continental Can Co. Inc. v. Commission [1973] ECR 215.

Суд натякнув на своє рішення у справі 22/71, Bequelin [1971 ] ECR 949.

⁶ Справи С-89, 104, 114, 116 - 117, 125 - 129/85, A.Ahlstron Oyl [1988] ECR 5193.

208

загальновизнані норми міжнародного права, що оскільки угода "здійснювалась" у ЄС, ст.85 має застосовуватись. Імплемен­тація могла мати вплив внаслідок існування і діяльності дочірніх фірм, філій, агенцій та субагенцій та ін. Отже діяль­ність на території ЄС таких компаній у вигляді посередників, філій та ін. дала Співтовариству територіальну прив'язку, яка, згідно звичаєвого приватного міжнародного права підлягає його юрисдикції. У цьому випадку суд не був зобов'язаний керуватися доктриною впливу.

Справжня перевірка буде потрібна, коли суд розгля­датиме зовнішню угоду без фізичної прив'язки до Співтова­риства, що створюватиме обмежувальний в межах ЄС.

Стаття 85(3)

Не кожна обмежувальна угода обов'язково стає причи­ною для повної заборони. Так ст.85(3) містить формулювання, за допомогою якого обмежувальні угоди можуть бути вилучені з дії заборонних положень ст.85(1). Для звільнення підпри­ємства, що увійшли до обмежувальних угод, мають направити формальну заяву до Комісії або укласти угоди, які відповідали б Регламентам, підготовленим Комісією, аби угода, яка відпо­відає Регламенту, автоматично отримувала звільнення без необхідності у формальній заяві.

З метою отримання звільнення від заборони необхідно задовольнити ряд вимог. Згідно ст.85 (3) існують дві позитивні і дві негативні вимоги.

Позитивні вимоги:

1. Угода має сприяти удосконаленню виробництва або розподілу продукції, або технічному і економічному прогресу.

2. Угода дозволяє споживачам мати справедливу частку кінцевої вигоди.

Негативні вимоги:

1. Угода не накладає на зацікавлені підприємства обме­ження, які не є обов'язковими для досягнення таких цілей.

2. Угода не дозволяє підприємствам обмежувати конку­ренцію щодо значної частки цих товарів.

Для отримання пільг необхідно задовольнити обидві позитивні та негативні вимоги (тобто вони є сукупними, а не альтернативними). Різні угоди ведуть до різних вигід. Вигоди у сфері виробництва виникають вірогідніше з угод про спеціа-

209

лізацію. Спеціалізація дозволяє кожному учасникові концен­трувати зусилля на отриманні вигод від масштабів та уникнен­ня дублювання. У справі Clima Chappee/Buderus¹ Комісія вилучила угоди щодо спеціалізації та взаємних поставок між французькою фірмою Клима Шаппе і німецькою Будерус. Обидві займалися в своїх країнах виробництвом систем конди­ціонерів та вентиляторів, а також агрегатів центрального опа­лення. Вони домовились виробляти кожен у себе тільки окремі види продукції, іншу ж поставляти разом зі спеціалізованими виробами один до одного. Вочевидь мало місце зниження конкуренції на спільному ринку, оскільки ці фірми були потенційними конкурентами. Незважаючи на це, вигоди у виробництві та розподілі були очевидними, а угоди сприяли як технічному, так і економічному прогресу. Задовольнялися вимоги ст.83(3). Угода могла бути вигідною для споживачів тому, що існувала достатня конкуренція між торговими мар­ками, яка забезпечувала передачу частини вигоди від компаній до споживачів. Угода також не накладала на сторони обме­жень. Вони не були зобов'язані купувати одна в одної конку­рентоспроможну продукцію. Також не було необхідності лікві­дувати конкуренцію щодо значної частини виробленої про­дукції. Навіть об'єднавшись, сторони відчували сильну конку­ренцію між торговельними знаками на всю цю продукцію.

Вигоди від розподілу мають місце в основному завдяки вертикальним угодам у формі угод про виняткове постачання чи торгівлю або розподіл. Вигода виникає від раціоналізації процесу розподілу та зосередження діяльності з боку дистри­б'ютора як на забезпеченні реклами, технічної експертизи, післяпродажного обслуговування, так і просто на підтримці необхідних запасів. Ці чинники вирішально вплинули на рішення Transocean Marine². В даному випадку існувала угода між низкою малих та середніх виробників і дистриб'юторів морського пігмента як країн — членів ЄС, так й інших держав. Метою їхнього співтовариства було виробництво і торгівля морськими пігментами за однаковими стандартами і орга­нізація збуту цих продуктів у всьому світі, за допомогою чого вони сподівались конкурувати з економічними велетнями на

¹ Clima Chappee/Buderus, O.J 1969 L 195/1. Transocean Marine Paint Association, OJ 1967 L 163/19.

ринку фарб. Фарби продавались під єдиним товарним знаком, хоч учасники угоди мали можливість додавати свою власну назву і знак. Передбачалося, що ринки поділятимуть за націо­нальними кордонами, а учасники угоди отримають дозвіл продавати товари на територіях один одного тільки після сплати комісійних зборів. Таким чином простежувалася оче­видна протекція з територіальним розподілом. (На вимогу Комісії початковий план про заборону торгівлі на території один одного було скасовано). Перевагою такої угоди стало створення всесвітньої розподільчої мережі для однакових взаємозамінних товарів. Для кожного окремого виробника було б дуже важко через незначні обсяги продукції створити відповідні запаси і проводити експертизу.

Згоду було отримано, оскільки Комісія погодилась, що система раціоналізувала розподіл, спростила обслуговування споживачів і визначилася щодо спеціалізації ринку. Були дозволені навіть положення, що передбачали обмежений тери­торіальний захист, оскільки вони запобігали фрагментації ринку, що дуже важливо у початковому періоді¹. Обмеження конкуренції між учасниками водночас стимулювало її зростан­ня на міжнародному рівні. Дозвіл на використання товарного знаку мотивувався тим, що ним послуговувалися для іден­тифікації продукції, а не розподілу ринку.

Технічний прогрес є вірогідним наслідком дії угод щодо спеціалізації, особливо в галузі розвитку науки і техніки. Рі­шення у справі ACEC/Berliet² стосувалось угоди між АСЕС -виробником електричних систем передач для торговельних автомобілів, і Берліє — виробником автобусів у Франції. Вони прагнули співробітництва у виробництві автобуса нового типу. АСЕС мала розробити нову систему трансмісії для автобусів. Берліє погодилась купити систему лише в АСЕС; АСЕС — постачати Берліє свою продукцію лише у Франції і не більше, як для одного ринку збуту в будь-якій іншій країні — члені ЄС. АСЕС також зобов'язувалась надати Берліє "режим най­більшого сприяння" і погодилась не розкривати будь-якому

Угода підпала під розгляд через п'ять років після того, як розпочався випуск продукції, сторони економічно зміцніли, і в цьому положенні вже не мали потреби.

² ACEC/Berliet Decision, OJ 1968 L 201/7.

210

211

іншому виробнику інформацію, отриману від Берліє. Незва­жаючи на ці значні обмеження, Комісія дала їм згоду, оскільки йшлося про вигоди у виробництві і науково-технічному прог­ресі.

Зрештою, згода була дана при розгляді угоди про спів­робітництво на 11 років між Карлсберг Брюері (Велика Бри­танія) і Гранд Метрополітен¹, яка погодилась купувати 50% свого провіанту у Карлсберга. Угода була необхідна для надання можливості Карлсбергу закріпитися на британському ринку і створити власну незалежну розподільчу мережу.

Процедура отримання вилучення

Що необхідно робити сторонам для отримання вилучен­ня? Практично існує два підходи: 1) сповістити про угоду Комісію; 2) скласти угоду, яка б відповідала переліку блоку вилучень.

Розглянемо обидва підходи.

Повідомлення

Сторони, до яких має застосовуватися ст.85, надсилають офіційну заяву — використовуючи форму А/В — до Комісії для отримання згоди або негативної оцінки. Негативна оцінка є офіційним рішенням Комісії, де визначається, що ст.85(1) не застосовується (і внаслідок цього формально відрізняється від згоди). Наприклад, це може статися у зв'язку з недостатнім впливом на торгівлю держав-членів, або якщо угоди і їхнє положення не запобігають, не обмежують чи не спотворюють конкуренцію, або сторони створюють спільне підприємство, і отже, не існує угоди між підприємствами. Форма А/В вимагає від сторін наводити факти, які свідчать про задоволення вимог ст.85(3).

Хоча метою цієї книги не є зосередження уваги на детальному розгляді практики, однак корисно (навіть дуже стисло) розглянути процедуру, що застосовується у таких випадках. Основна процедура витікає з Регламенту 17/62 (ЄС), який регулює:

¹ Carlsberg Beers, OJ 1984 L 207/26.

—нотифікацію;

—повноваження Комісії щодо згоди чи негативної оцін­ки, встановлення перешкод щодо порушень закону;

—повноваження Комісії здійснювати розслідування що­до підформ порушень, включаючи можливість вимагати інфор­мацію, розпочинати розслідування у різних секторах промис­ловості, проводити слідство на місці ("несподіваний рейд"), тобто на проблемних об'єктах;

—повноваження накладати штрафи;

— процедуру слухання сторін до прийняття рішень. Процедура згідно Регламенту 17/72 (ЄС) виробилася як

результат загальних удосконалень процедур у Комісії, пород­жених попередженнями з боку Європейського суду¹, що основ­ні права на захист (як протилежної сторони — audi alteram partem) мають поважатися.

Серед широких повноважень Комісії право накладати штраф є ефективною зброєю. Комісія має право² накладати штрафи на основі офіційного рішення до 1 мільйона екю або 10 відсотків від обороту за попередній фінансовий рік кожного з підприємств, що порушує законодавство (залежно від того, який вище). Підприємство може штрафуватися за навмисні дії або такі, що викликані недбалістю. Стягується 10 відсотків від загальносвітового обороту об'єднання компаній (тобто під­приємства), до якого належить порушник, і це стосується усіх товарів та послуг, що їх виробляє або постачає підприємство. Отже необхідно усвідомити, що Комісія має право накладати величезні штрафи. На практиці сума штрафів пропорційна ступеню злочину. Європейський суд має також необмежене право зменшувати суму штрафу у разі апеляції.

Як тільки Комісія отримала повідомлення, вона повинна розглянути документи і прийняти неофіційне рішення стосов­но подальших дій. Не маючи можливості виносити офіційні рішення, стосовно багатьох сотень повідомлень, які вона отри­мує щорічно, Комісія намагається ухвалювати офіційні рішен­ня лише у пріоритетних випадках (наприклад, при накладанні штрафів) або в ситуаціях, коли йдеться про нові принципи чи ринки, або коли справа набуває громадського розголосу. Проте

Див. вище. ² Див. ст.15 Регламента 17/62 (ЄС).

212

213

у переважній більшості випадків рішення не буває формаль­ним. Здебільшого Комісія надсилає сторонам виконавчий лист (так званий лист заспокоєння), в якому зазначається, що Комісія має намір закрити справу. Проте аби не припиняти офіційну процедуру, Комісія була б проти надання пільги або негативної оцінки. Щороку, надіславши 100 — 350 листів заспокоєння, Комісія може приймати тільки 10 — ЗО офіційніх рішень¹.

Блокові вилучення

Іншим засобом отримання згоди є гарантування того, що така угода відповідає вимогам чинного переліку вилучень. Це норми, прийняті Комісією, згідно яких згода відповідно до ст.85(3) автоматично дається угодам, які сумісні за формою з положеннями таких норм. Групові вилучення мають переваж­но дві частини: перелік статей про дозвіл (або "білий" список) і перелік статей, які не можуть розглядатися як відповідні політиці конкуренції (або "чорний" список). Може також бути доданий "сірий" список статей про дозвіл, які можуть або не можуть бути сумісними зі ст.85(1) (ЄС). Якщо угода відпо­відає нормам, то це не потребує ні оголошення, ні формального рішення Комісії, проте вона автоматично стає чинною і забез­печеною правовою санкцією попри наявність обмежувальних статей. Комісія видає групові вилучення, щоб зменшити нор­мативний тягар на промисловість і дозволити їй сконцентру­вати увагу на угодах і практичних діях, які породжують специфічніші або серйозніші проблеми. Нині видано групові вилучення щодо:

а) ексклюзивних дистриб'юторських угод²;

б) ексклюзивних угод про купівлю продукції³;

в) вибіркового розподілу в автомобільному секторі⁴;

Кількість листів залежить від кількості діючих положень з блокових вилучень. Якщо приймається нове вилучення, це може майже "за ніч" ско­ротити кількість нотифікацій до Комісії, кількість необхідних листів заспо­коєння.

² Регламент 83/83 (ЄС), OJ 1983 L 173/1.

³ Регламент 84/83 (ЄС), OJ 1983 L 173/5, зі змінами у OJ 1983 L 281/24.

⁴ Регламент 123/85 (ЄС), OJ 1985 L 15/5.

214

г) угод з питань науково-технічного співробітництва¹;

д) угод спеціалізації²; є) патентних ліцензій³; є) ліцензій ноу-хау⁴;

ж) франчайзних угод⁵;

з) угод конференції судновласників (так званих лінійних конференцій)⁶;

и) систем комп'ютерного резервування місць у авіацій­ному секторі⁷;

і) спільного планування і координації можливостей роз­поділу прибутку, а також консультацій щодо тарифів на запланові повітряні перевезення і розміщення автоматів в аеропортах⁸;

к) служби наземного контролю в аеропортах⁹.

Готуючи новий перелік групових вилучень (страхуван­ня), Комісія має намір розглянути у майбутньому, наприклад, ліцензування і розподіл комп'ютерного програмного забезпе­чення. Сторони не зобов'язані пристосовувати свої угоди до сфери дії групових вилучень. Суд першої інстанції визнав, що угода, вилучена відповідно переліку, може, однак, підпадати під ст.86¹⁰.