<<
>>

ПРОМИСЛОВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ. ПРАВО НА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ І ПОЛІТИКА КОНКУРЕНЦІЇ СОЮЗУ

Більшість справ щодо відповідності прав на інтелекту­альну власність у політиці конкуренції ЄС пов'язана скоріше зі ст.85, ніж зі ст.86 (ЄС). Ліцензування інтелектуальної власності розглядалось як потенційне створення конкуренції, оскільки воно може використовуватися для підкріплення дис-

267

триб'юторських угод, які можуть розділити ринок.

Деякі авто­ри висловили сумнів, чи є обгрунтованою увага Комісії до ліцензування інтелектуальної власності, оскільки ліцензії час­то діють між неконкурентами і є найсприятливішим шляхом для нових винаходів. Таке законне питання може виникнути щодо патентів та прав селекціонерів рослин і, можливо, ав­торського права, проте у випадку з товарними знаками підхід Комісії може бути виправданий. Товарні знаки використову­ватимуть з метою запобігання конкуренції між дистриб'ю­торами у різних країнах ЄС і недопущення внаслідок цього паралельних імпортних поставок. Більше того, очевидним є факт, що Комісія і Європейський суд чутливо ставляться до вимог підприємств, які дбають про нові винаходи. Співтова­риство затвердило винятки щодо патентів і ноу-хау1, а Євро­пейський суд розробив м'якіший підхід до нових технологій2. Дихотомія між існуванням прав на інтелектуальну влас­ність і можливістю їхньої реалізації була вперше розглянута у справах, пов'язаних із правом конкуренції. Це не випадково, оскільки Договір про ЄС не містить жодних положень про права на інтелектуальну власність у співвідношенні зі спра­ведливою конкуренцією, що випливає з однієї з перших справ із права конкуренції Consten and Grundig3. На додаток до єдиного дистриб'юторського елементу цього контракту він передбачав, що компанія Констен зареєструє товарний знак Грюндіг у Франції, і це, в свою чергу, дозволить їй заперечу­вати використання цієї торгової марки будь-ким на території Франції. Заявники покладались на ст.36 і 222 (ЄС), проте Європейський суд визнав, що ст.36 не може застосовуватися у праві конкуренції.
Використання прав на товарний знак з метою недопущення паралельного імпорту було порушенням ст.85 (ЄС) і пов'язано імовірніше із здійсненням прав на інтелектуальну власність, ніж з їх наявністю. Суд був заці­кавлений не допускати використання права на інтелектуальну

Регламент 2349/8-1 (ЄС) (ліцензії та патенти) і Регламент 536/89 (СС) (ліцензії ноу-хау).

2 Див. справу 258/78, Nungcsser v. Commission |1982| IiCR 2015, що розглядається нижче.

' Спільні справи 56 та 58/64, Consten and Grundig v. Commission |1966] KCR 299.

268

власність як засобу роздроблення єдиного ринку. Різниця між наявністю і здійсненням прав детальніше розглядається у справі Parke, Davis1.

1. Належність прав, наданих членами ЄС власнику патен­та, не підпадає під заборони, що містяться у ст.85 (1) і 86.

2. Здійснення таких справ не може само по собі підпадати під ст.85(1) у разі відсутності будь-якої угоди, рішення чи узгодженої практики, яку це положення забороняє, або під ст.86 за відсутності будь-якого зловживання домінуючою пози­цією.

3. Необов'язково вища ціна на запатентовану продукцію порівняно з незапатентованою з іншої країни є зловживанням.

Під час розгляду пізніших справ Європейський суд ви­робив гнучкіший підхід до права на інтелектуальну власність. На відміну від товарних знаків право на інтелектуальну влас­ність не є єдиним, а є сукупністю пов'язаних між собою прав. У справі Coditel2 власник авторських прав на фільм дозволив одній з компаній демонструвати фільм у бельгійських кіно­театрах, а другий — на німецькому телебаченні. Коли фільм демонструвався на німецькому телебаченні, фірма Кодітель скористалася цим і розпочала показувати його абонентам кабельного телебачення у Бельгії без дозволу власника ав­торських прав. Кодітель марно доводила, що право було вичерпано після показу у Німеччині' і переконувала, що ліцензійна схема, яка надає виключний дозвіл кожній з країи-членів, порушує ст.85(1) (ЄС). Європейський суд погодився, що можливо, така система ліцензування є анти конкурентною, проте необхідно врахувати характерні властивості конкретної індустрії та її ринки.

У випадку з демонстрацією фільмів власник авторських прав повинен мати право використовувати усі складові частини авторського права, і якщо будь-хто стверджує інакше, він мусить довести, що система ліцензу­вання спотворює або перешкоджає конкуренції.

Комісія також вдосконалила свій підхід щодо прав на інтелектуальну власність. У Рішенні від 1990 р. вона розгля-

1 Справа 24/67, Parke, Davis v. РгоІюІ |1968| КСК 55.

1 Справа 262/81, Coditel v. Cine - Vog (№2) |1982| IiCR 338.

•' Справа 62/79, Coditel (№1) |198()| IiCR 881, аргументація грунтується па споҐюді надання послуг па єдиному ринку, як встановлено у ст.59 (СС).

269

нула положення, яке зобов'язувало ліцензіата не оскаржувати товарні знаки1. Комісія вирішила, що заборона оскаржувати товарні знаки є законним заходом врегулювання через угоду між сторонами; угода про відмову оскаржувати законність товарного знаку може розглядатися як антиконкурентна, тому що недійсна торгова марка переходила б у публічну сферу, а її збереження становило б бар'єр для торгівлі.

Європейський суд також висловився за зміцнення прав на інтелектуальну власність у науково-дослідній діяльності стосовно інновацій. У справі Nungeser2 він розробив "нову технологічну доктрину", яка передбачає м'якіший підхід, ніж той, що доти Комісія використовувала на практиці. У цій справі угода, яка перевірялась на відповідність ст.85, стосува­лася випробування нових сортів кукурудзи.Виконавець отри­мував ексклюзивне право на використання і продаж кукурудзи у Німеччині. Ліцензія, відповідно до прав селекціонера, виклю­чала навіть того, хто виводив цей сорт кукурудзи, а також його агентів і ліцензіатів від можливої конкуренції з компанією, що погодилась випробувати і реалізувати кукурудзу. Європей­ський суд погодився з Комісією, що необмежений протекціо­нізм території продавця створює перешкоди для конкуренції і не може бути виправданий з точки зору заохочення технічного прогресу відповідно до ст.833(3) (ЄС).

Проте суд відмінив рішення Комісії про те, що факт ексклюзивного дозволу через передачу прав селекціонера сам по собі обмежує конкуренцію за цих обставин. Подібна ліцензія, що не має на меті забо­ронити паралельний імпорт, а передбачає тільки договірні зобов'язання не надавати на цій території інших ліцензій, а ліцензіар не конкуруватиме з ліцензіатом, є прийнятною за умови, коли створюються нові технології. Інакше, підкреслив Європейський суд, бізнесмени не захочуть мати справу з ризиками, пов'язаними з розробкою нових технологій:

"Ексклюзивна ліцензія, що є предметом спору, стосується культивування і реалізації гібридів насіння кукурудзи, які були виведені ІНРА після багаторічних досліджень та екс­периментів і які були невідомі німецьким фермерам, коли співробітництво між ІНРА та заявниками набирало повної

форми. З цієї точки зору є виправданою турбота посередників про захист нових технологій.

Дійсно, у справі з ліцензійними правами селекціонерів стосовно нових гібридів насіння кукурудзи, виведених нещо­давно в одній із країн-членів, підприємство, створене в іншій країні ЄС, яке не було певним, що воно не буде стикатися з конкуренцією інших ліцензіатів на відповідній території або навіть самого ліцензіата, може, не бажаючи можливого ризику, відмовитися від культивування і реалізації цього продукту. Такий результат стимулюватиме поширення нових технологій і може поставити під сумнів конкуренцію між новим продук­том і однорідними існуючими виробами в ЄС".

Проблеми з інтелектуальною власністю у зв'язку зі зло­вживанням домінуючою позицією мають більш коротку істо­рію у прецедентному праві Європейського суду. Можливо, це є несподіваним, беручи до уваги, що ст.86 націлена на заборону монополій, які стримують конкуренцію, а права на інтелекту­альну власність передбачають форму монополії для їхнього власника. Проте можливо, що монополія авторського права або патенту на один витвір або навіть на один товарний знак навряд чи стане домінуючою на значній частині спільного ринку.

Проблема виникає частіше не через маніпулювання ліцензіями на інтелектуальну власність, а внаслідок вико­ристання права на інтелектуальну власність. Європейський суд сам висунув таку ідею, зауваживши, що нормальне засто­сування прав на інтелектуальну власність само по собі не є зловживанням. Для останнього має бути який-небудь додат­ковий фактор, наприклад, відмова від постачання або фік­совані ціни1. Таким чином, зловживання правами інтелекту­альної власності більш імовірне, коли підприємство кори­стується багатьма правами. Найкращим прикладом такої си­туації є організації, чия діяльність спрямована на здійснення прав авторів. Таким організаціям згідно національного зако­нодавства надаються повноваження отримувати від авторів права на твори, зазвичай музичні, і використовувати та забез­печувати дотримання авторських прав. Потім ці організації сплачують відрахування музикантам, які передають їм свої права. Організація для здійснення прав краще може запобігти

1 Moosehead / Whitbread О) [1990] L 100/32.

2 Справа 258/78, Nungeser [1982] KCR 2015.

1 Справа 53/87, CICRA v. Renault [1988] ECR 6039.

270

271

порушенням авторського права у музичній сфері, ніж окремі музиканти. Отже, вважається, що вона надає допомогу справж­нім власникам авторських прав. Проте такі організації здійс­нюють контроль за значною кількістю авторських прав, і їм часто надаються відповідно до національного законодавства деякі охоронні функції. Внаслідок цього виникає можливість для зловживання домінуючою позицією. У справі Re Gema1 Комісія засудила практику німецької організації здійснення прав, яка вимагала від музикантів передавати усі права на існуючі і майбутні твори, хоча передача існуючих і майбутніх творів для специфічної категорії використання розглядалась як менш проблематична сфера, якщо це було необхідним для ефективного використання таких прав.

Так Суд першої інстанції дав роз'яснення, коли вико­ристання прав на інтелектуальну власність може привести до зловживання домінуючою позицією. У справі ВВС (а також у окремих справах ITV і RTE)2 звинувачувались у використанні своїх авторських прав при котуваині на телебаченні і радіо для недопущення конкуренції для власної публікації цих рейтин­гів. СПІ визнав, принаймні у цій справі, що авторське право давало контроль над інформацією і що інформація могла бути продуктом, який міг стати об'єктом домінування. Авторське право на інформацію щодо рейтингів означає, що наявність будь-якої конкуренції залежала від Бі-Бі-Сі, яка вирішувала, чи вступити у конкуренцію, демонструючи, що це було доміну­вання над інформацією. Отже відмова від надання такої інформації згідно ст.86 (ЄС) була зловживанням.

<< | >>
Источник: Татам Алан. Право Європейського Союзу; Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Переклад з англійської. — К.: "Абрис",1998. - 424 с. 1998

Еще по теме ПРОМИСЛОВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ. ПРАВО НА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ І ПОЛІТИКА КОНКУРЕНЦІЇ СОЮЗУ:

  1. ПРОМИСЛОВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ. ПРАВО НА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ І ПОЛІТИКА КОНКУРЕНЦІЇ СОЮЗУ
  2. РОЗДІЛ 3 УГОДИ ПРО ПАРТНЕРСТВО І СПІВРОБІТНИЦТВО З НОВИМИ НЕЗАЛЕЖНИМИ ДЕРЖАВАМИ
  3. Зміст