<<
>>

МИТНІ БАР'ЄРИ У ТОРГІВЛІ

Ст.12 Договору про ЄС: митний союз та усунення митних зборів

Відповідно до ст.9 ЄС базується на Митному союзі, який охоплює всю торгівлю товарами. Цей союз має як внутрішні, так і зовнішні аспекти:

1) внутрішній аспект: заборона між країнами-члєнами митних зборів на імпорт та експорт, а також усіх нарахувань, які мають аналогічну дію;

2) зовнішній аспект: прийняття єдиного митного тарифу щодо третіх країн.

Єдиний митний тариф

Угода про ЄС передбачає запровадження єдиного мит­ного тарифу (ЄМТ), іноді відомого як єдиний зовнішній тариф (ЄЗТ). Функціонування ЄМТ регулюється ст.18—29 і реалізу­ється за допомогою регламентів прямої дії.

Метою ЄМТ є забезпечення рівноправного ставлення всіх країн-членів до товарів, що імпортуються в ЄС з третіх країн. Усі товари, що продаються на ринках Співтовариства, повинні мати однакові пільги від правил щодо свободи руху товарів, які імпортуються до Співтовариства. Внаслідок цього країни-члени не мають права нав'язувати автономні збори на імпорт з третіх країн1.

ЄМТ класифікує товари згідно єдиної номенклатури і підпорядковує їх єдиним нормам Співтовариства з огляду на їхню вартість і походження. Товари розподіляються за спис­ками, класифікація яких базується на положеннях Брюссель­ської конвенції щодо номенклатури та класифікації товарів. Додаток 1 до Договору про ЄС встановлює списки і тарифні ставки, які застосовуються. Ці тарифи базуються на серед­ньому арифметичному зборів, встановлених на чотирьох мит­них територіях2, що охоплювалися Співтовариством у січні

1 Спільні справи 37 та 38/73, Sociaal Fonds voor de Diamantarbeiders [1973] ECR 1604.

2 Західна Німеччина, Франція, Італія та країни Бенелюксу.

97

1957 p.1 ЄМТ публікується Комісією в офіційному журналі Європейського Співтовариства.

До пропозиції Комісії Рада кваліфікованою більшістю може вносити зміни або призупиняти збори у визначених рам­ках2, дозволяти окремим країнам-членам встановлювати менші збори або відміняти їх, якщо обсяги виробництва цього товару в ЄС є недостатніми і якщо постачання товару у зацікавлену країну традиційно залежить від імпорту з третіх країн3.

Однак після проходження імпортного контролю та спла­ти митних зборів ці товари надходять у вільний продаж, і до них застосовуються ті самі правила, що й до товарів, вироб­лених у Співтоваристві4.

Збори, отримані внаслідок застосування ЄМТ, сплачу­ються ЄС і складають частину внутрішніх ресурсів ЄС.

Заборона митних зборів і зборів еквівалентної дії

Розглядаючи положення, спрямовані на скасування мит­них зборів на товари, які рухаються між країнами-членами, треба зауважити, що ст.13 — 17 (ЄС) стосуються прогресив­ного скорочення і відміни митних зборів до кінця перехідного періоду у 1969 р.5 Хоча ці положення не можуть розглядатися як такі, що мають історичний інтерес. Важливо підкреслити, що поступове зменшення митних зборів за схожими принци­пами має місце при приєднанні нових членів чи включається до відповідних угод про асоціацію або до європейських угод, які укладаються з перспективними кандидатами у члени Спів­товариства. Нещодавно затверджений митний союз між ЄС і Турцією базується на цих принципах: "Єдиним положенням, що збереглося, є ст. 12 Договору про ЄС: з часу набуття Договором чинності воно забороняє запровадження членами ЄС нових податків". Ст. 12 (ЄС) проголошує: "Члени ЄС

1 Ст.19(1), (2) (ЄС).

2 Ст.28 (ЄС).

Ст.25. Напр., новозеландське масло на ринку Великої Британії.

4 Ст.10(1); справа 41/76, Donckerwolke [1976] ECR 1921.

Ця дата була, однак, пересунута на ЗО червня 1968 р. Рішенням Ради 66/532, OJ 1966, 2971.

98

повинні утримуватися від впровадження між собою будь-якого нового мита на імпорт або експорт чи будь-яких податків з таким самим ефектом, а також від збільшення тих, які вони вже запровадили у торгівлі між собою".

У справі 26/62, що розглядалася раніше1, визначалось, що ст. 12 має пряму дію. Суть справи полягала в тому, що фірма Ван Генд імпортувала клей з Німеччини і сплачувала 3% від його вартості. Спочатку Голландія ратифікувала Дого­вір про ЄС 1957 p., а через два роки інший документ — митний протокол Бенелюксу, згідно тарифної шкали якого мито скла­дало 8%.

Коли фірма не погодилася з додатковими 5%, митний суд Амстердама звернувся до Європейського суду за роз'яс­ненням, чи зміна у класифікації, внаслідок якої підвищилась ставка мита на клей, не суперечить ст. 12 (ЄС). Оскільки заборона стосується усіх митних витрат, прямих чи непрямих, Європейський суд визнав, що підвищення мита суперечить цій статті.

Хоча Договір не дає визначення поняття "товари", Євро­пейський суд зазначив, що "під товарами... слід розуміти вироби, які можна оцінити за допомогою грошей і які, у такий спосіб, стають об'єктом торгових операцій"2. Ця категорія не обмежується споживчими товарами або звичайними товарами, предметами широкого вжитку і може поширюватись, наприк­лад, на монети, які були, проте вже не є, законним платіжним засобом3.

Більше того, якщо стосовно поняття "мито" не виникає питань, то залишилося невизначеним поняття "будь-які збори еквівалентної дії" (ЗЕД). Європейський суд надолужив цю прогалину під час розгляду справи 24/684. У цій справі італійський уряд заперечував, що сума, яку вимагали від імпортерів і експортерів, становить мито, оскільки вона була пов'язана з фінансуванням підготовки інформації з структури торгівлі, а не з отриманням або захистом власної промисло­вості. У рішенні з приводу того, що такий збір суперечить

Справа 26/62, Van Gend en Loos. 2 Справа 7/68, Commission v. Italy [1968] ECR 223.

о

Справа 7/78, R.v. Thompson [1978] ECR 2247; а також щодо творів мистецтва: справа 7/68, Commission v. Italy [1968] ECR 223.

4 Справа 24/68, Commission v. Italy [1969] ECR 193.

99

ст. 12 (ЄС), Європейський суд дав тлумачення ЗЕД: "Будь-який грошовий збір, яким би малим він не був і якими б не були його призначення і спосіб запровадження на вітчизняні або імпортні товари, що перетинають кордон, і який не є митом у повному розумінні, становить збір еквівалентної дії,... навіть якщо він не надходить до бюджету, не є протекціоністським або дискримінаційним, і товар, який ним обкладається, не конкурує з будь-яким вітчизняним товаром".

Таким чином необов'язково збір стягується на кордоні; обкладання може відбуватися на будь-якому етапі виробницт­ва або збуту, проте якщо він пов'язаний з імпортуванням товарів, це порушує ст. 12і.

Європейський суд тлумачив заборону у ст. 12 (ЄС) по­станови про незаконність вітчизняних податків, якими обкла­даються імпортовані або експортовані товари, розглядаючи скоріше не дію, а мету мита при вирішенні питання щодо законності згідно права ЄС.

У справах 2 і 3/692 розглядалась спроба Бельгії накласти збір 0,33% від вартості імпортованих алмазів для збільшення соціального фонду, з якого надавалася соціальна допомога робітникам. У Антверпенському суді імпортер алмазів Бреч-фелд доводив, що податок порушує ст. 12. У зверненні до Європейського суду бельгійська сторона переконувала, що ця справа не має відношення до ст. 12: не передбачалося застосо­вувати збір ні для отримання грошей у державну скарбницю (типова функція мита), ні для захисту вітчизняної промисло­вості (типова функція тарифних бар'єрів), оскільки Бельгія не виробляє власних алмазів, — лише спосіб удосконалення соціального забезпечення.

Проте Європейський суд виявив у стягненні збору пору­шення ст. 12. Він визнав, що заборона не залежить від способу використання надходжень від податків або від мотивів зако­нодавців. Ст. 12 почала застосовуватися, коли виникли пере­шкоди для вільного руху товарів.

Натомість коли податками обкладаються вітчизняні ви­роби, підхід Європейського суду може бути поблажливим. У

1 Справа 78/76, Firma Steinike & Weinleg [1977] ECR 595.

Справи 2 та 3/69, Sociaal Fonds voor de Diamantarbeiders [1969] ECR 211.

100

справі Apple & Pear Development Council1 виробники яблук і груш оскаржили запровадження примусового податку у Вели­кій Британії. Надходження від податку йшли на фінансування Ради з виведення нових сортів груш, напівдержавного органу, який проводив дослідження, збирав статистичні дані, надавав інформацію і проводив рекламну компанію.

Суд визнав, що оскільки податок не застосовується до імпортованої продукції, ст.9 — 16 (ЄС) не порушуються. Збори вважаються неза­конними лише тоді, коли вони йдуть на фінансування діяль­ності, несумісної з нормами ЄС.

Зрозуміло, що Європейський суд використав підхід, за­снований на еквівалентному впливі, для тлумачення ст.12. Суд використав цей підхід для вирішення справ щодо зборів, які начебто сплачуються за надані послуги. У таких справах держави стверджують, що сума, яку вони вимагають, є не податком, а платою за надану імпортеру допомогу і, отже, її слід розглядати як наслідок комерційної оїїерації, а не як фіскальний бар'єр для вільної торгівлі. Європейський суд погодився з цим лише теоретично. Наприклад, у справі Cad-sky2 позивач — експортер салату з Італії до Німеччини, подав скаргу до італійського суду щодо відшкодування незначної суми, яку італійська митниця вимагала для здійснення конт­ролю за якістю товарів під час перетину кордону. Євро­пейський суд знову повторив свою стандартну формулу ЗЄД і підтвердив, що мета нарахування їй не відповідає. Він, однак, погодився, що пропорційна оплата за конкретні послуги пере­буває за рамками ЗЄД, оскільки складається з нарахування на частину комерційної операції, а не внаслідок перетину кордо­ну. Суд визнав, що таке тлумачення могло застосовуватися для загальної системи контролю якості щодо всіх товарів, оскільки від цього продавець не мав очевидного безпосереднього конк­ретного прибутку.

Справи щодо оплати за надання можливої вигоди імпор­теру становлять перше значне поле діяльності, де Європей­ський суд принципово погодився на те, що грошовий збір може не підпадати під поняття ЗЄД відповідно до ст.12. Іншою

1 Справа 222/82, Apple & Pear Development Council v. К J Lewis Ltd. [1983] ECR 4083.

2 Справа 63/74, W.Cadsky SpA [1975] ECR 281.

101

сферою є збори, які стягуються відповідно до міжнародного права і права Співдружності. В такому випадку держава має продемонструвати, що плата пропорційна вартості наданих послуг.

У справі Bauhuis1 фірма намагалась оскаржити збір на ветеринарну інспекцію свиней, імпортованих до і експорто­ваних з Голландії. Справа ускладнювалась через існування у цій газузі законодавства ЄС2, розробленого для полегшення свободи руху товарів, яке дозволяє членам ЄС перевіряти сортність тварин. Питання стосувалося двох видів платежів: з одного боку, односторонніх відповідно до голландського зако­нодавства, з другого — таких, що пов'язані з перевірками відповідно до законодавства Співтовариства.

Європейський суд заявив, що згідно другого виду пла­тежів, коли перевірки є обов'язковими відповідно до законо­давства ЄС як спосіб сприяння вільному руху товарів3, збори для покриття вартості перевезень не суперечать праву ЄС4. їхня сума була*нижче ЗЄД, оскільки це був лише засіб для покриття вартості необхідних дій. Проте якщо у законодавстві Є С відсутня обов'язкова база щодо дій країн, у цьому випадку нарахування мають належати до ЗЄД на підставах, обгрунто­ваних у справах 24/683 і 63/746.

Насамкінець слід зауважити, що коли законодавство ЄС (або міжнародне право) передбачає такі послуги, то лише по­слуги, які передбачають реальний прибуток для імпортера або поліпшення якості імпортованих товарів (наприклад, обробка і пакування), можуть розглядатися як достатні для виправдо­вування зборів. Але і в цьому випадку вони будуть неприпус­тимими навіть тоді, коли "послуга" надається імпортеру відпо­відно до загальних інтересів. Європейський суд вирішив, що коли послуга справді передбачає наступний прибуток для

1 Справа 46/76, Bauhuis [1977] ECR 5.

2 Директива 64/432 (ЄС).

У справах 80 та 81/77, Societe Les Commissionaires Reunis (Ramel) [1978] ECR 927 законодавство ЄС, що дозволяло встановлювати збори, було визнано несумісним з ст.13 (ЄС) за відсутності такого сприяння торгівлі.

4 Див. також справу 1/83, IFGG v. Friestaat Bayern [1984] ECR 349.

5 Справа 24/68, Commission v. Italy [1969] ECR 193.

6 Справа 63/74, W.Cadsky SpA [1975] ECR 281. Щодо зобов'язань за міжнародним правом див. справу 89/76 Commission v. Netherlands [1977] ECR 1453.

102

імпорту, то нарахування не повинно перевищувати вартості або ціни послуги1 чи суми, пропорційної наданій послузі2. Неприпустимими є навіть нарахування на вартість товарів3.

Стаття 95: заборона дискримінаційного внутрішнього оподаткування

Хоча у положеннях Договору (частина III, розділ 1, глава 2) про податки міститься заборона дискримінаційного оподат­кування, ст.95 (ЄС) краще розглянути у контексті вільного руху товарів. Стаття не дозволяє встановлювати внутрішні податки, що дискримінують товари, імпортовані з інших країн ЄС. У ній закладено основний принцип Договору проти дискримінації на основі національності згідно ст.6 (ЄС) у сфері національного оподаткування. Однак, на відміну від норм, спрямованих проти дискримінації, ст.95 (ЄС) не забез­печує однакового податкового режиму для членів ЄС.

Ст.95, що має пряму дію4, встановлює: "Жодна країна Співтовариства не повинна обкладати, прямо чи побічно, продукцію інших членів ЄС будь-яким внутрішнім податком, який перевищує той, що накладається прямо чи побічно на подібну продукцію внутрішнього виробництва". Крім того жодна з країн ЄС не повинна накладати на продукцію інших членів Співтовариства будь-яких внутрішніх податків шляхом непрямого протекціонізму іншої продукції.

Хоча у ст.95 йдеться про "продукцію інших членів ЄС", у справі 193/855 Європейський суд визнав, що заборона дискримінаційного оподаткування мала поширюватися за ана­логією з положеннями щодо руху товарів6 на товари з третіх країн, які були у вільному обігу в межах Співтовариства. Так само, незважаючи на те, що вираз "продукція інших країн ЄС" показує, що ст.95 (ЄС) стосується лише податків, які обмежу-

1 Справа 39/73, Rewe - Zentralfinanz GmbH [1973] ECR 1039.

2 Справа 158/82, Commission v. Denmark [1983] ECR 3573.

3 Справа 170/88, Ford Espana SA [1984] ECR 2305,

4 Справа 57/65, Alfons Lutticke GmbH [1966] ECR 205; справа 27/67, Fink-Frucht GmbH [1968] ECR 223.

5 Справа 193/85, Cooperativa Co-Frutta Sri [1987] ECR 2085. Аргументуючи на основі справи 41/76, Donckerwolckc [1976] ECR 1921.

103

ють імпорт, під час розгляду справи 142/77 * Європейський суд вирішив, що для забезпечення нейтральності вітчизняних сис­тем оподаткування згідно ст.95 має також поширюватися на експорт.

Ст. 95 доповнює ст. 12, оскільки обидві мають усунути фіскальні перешкоди на шляху до спільного ринку. Водночас якщо остання стаття спрямована на створення державного контролю на кордоні, перша — на формування в країні-члені внутрішніх передумов і зобов'язання, аби система внутріш­нього оподаткування застосовувалась без дискримінації залеж­но від походження товарів.

Ст.12 і 95 не лише доповнюють одна одну, Європейський суд розглядає їх також як взаємно виключні2, наголошуючи на різниці між ЗЄД і справжнім податком. Справжній податок — це засіб, пов'язаний із системою внутрішніх зборів, що засто­совується до категорій виробів згідно об'єктивних критеріїв незалежно від походження продукції3. Те, що з першого пог­ляду здається справжнім податком, може бути ЗЄД, якщо він призначений тільки для сприяння вітчизняним виробам, що мають оподатковуватися4. Однак той факт, що податок вста­новлюється не державою або збирається заради прибутку, є спеціальним нарахуванням або призначається для конкретної мети, не може означати, що він не підпадає під дію ст.955.

З цього приводу Європейський суд знову обрав підхід, який базується на критеріях впливу для визначення фіс­кальних зборів. Як результат — застосування прецедентного права. Можна сказати, що фіскальні збори вважаються або митом, або ЗЄД згідно ст.12. Вони на перший погляд є незаконними або є частиною загальної системи оподаткування відповідно до ст.95 (ЄС). Вони є законними, за винятком випадків, коли містять елемент дискримінації за національною ознакою. Проте, незважаючи на наполегливість Європейського

1 Справа 142/77, Statens Kontrol med Aedle Metaller [1978] ECR 1543.

2 Справа 77/76, Fratelli Cucchi [1977] ECR 987; справа 10/65, Deutsch- mann v. Germany [1965] ECR 469; справа 57/65, Alfons Lutticke GmbH [1966] ECR 205.

3 Справа 90/79, Commission v. France [1981] ECR 283. Справа 77/76.

5 Справа 74/76, Iannelli & Volp v. Paolo Meroni [1977] ECR 557.

104

суду у справі проведення, чіткого розмежування між двома статтями1, досі не було дано жодного загального визначення сфери, де має відбуватися таке розмежування2. Таким чином у разі сумніву доцільно завжди використовувати обидві статті, а Європейський суд має визначити межі їхнього застосування. Оскільки ст.95 має ключове значення для інтеграції ринку, де панує конкуренція щодо якості, а не походження, її важливість (на противагу ст.12) не обмежується завершенням створення внутрішнього ринку, в межах якого скасовується мито.

Наприкінці розділу розглядається загальна дія ст.95 че­рез дискусію щодо різниці між першим і другим параграфами цієї статті, яку провів Європейський суд.

Стаття 95 (1): пряма і непряма дискримінація. Однорідна продукція

Пряма дискримінація. Завдяки винахідливості держав у справі приховування дискримінаційної практики і чіткому визначенню заборони у ст. 95, існує відносно небагато при­кладів, коли б вітчизняне оподаткування відкрито дискриміну­вало імпортовану продукцію. Наприклад, у справі Jiitticke3 позивач була імпортером порошкового молока з Люксембурга до Німеччини. Вона оскаржила податок, який збирали власті Німеччини, мотивуючи позов тим, що у виробників порошко­вого молока в Німеччині не вимагали такого податку. Європей­ський суд визнав, що дискримінація за походженням у системі внутрішнього оподаткування безумовно порушує ст.95.

Бажаючи ліквідувати фіскальну дискримінацію, суд ви­знав, що чинна система запроваджує незаконні методи, якщо застосовує різні підходи до вітчизняних та імпортованих това­рів. Це також стосується положення, коли система може діяти на користь імпортованих виробів, при тому, що в окремих випадках вона може заподіяти шкоди. Справа Bobie4 стосува-

1 Справа 74/76.

2 Справа 47/88, Commission v. Denmark [1990] ECR 1—4509 стосується розмежування у випадку, коли оподатковуються продукти, що виробляються за кордоном.

Справа 57/65.

4 Справа 127/75, ВоЬіе [1976] ECR 1074.

105

лася законодавства щодо податків на німецьке пиво, які Євро­пейський суд визнав такими, що суперечать ст.95. Згідно закону норма оподаткування на вітчизняне пиво змінювалась залежно від обсягів його виробництва. Чим вище його випуск, тим вищий податок, але у межах 12 — 15 марок з гекалітру. Метою запровадження змінної шкали була підтримка невели­ких броварень через податкові пільги. Імпортовані сорти пива оподатковувались за однаковою ставкою у 14,4 марки за гекалітр незалежно від потужності броварні. Отже ефект від оподаткування залежав від потужності броварні, пиво якої імпортується до Німеччини. Виробник, який імпортував пиво з інших країн ЄС, отримував перевагу над німецьким вироб­ником, сплачуючи 14,4 марки замість 15 марок за гекалітр. Європейський суд відкинув ідею щодо широкого підходу при врахуванні впливу на систему оподаткування і визнав, що ст.95 порушується, якщо існує будь-яка можливість дискримінації імпортованої продукції. Отже, відповідним органам Німеч­чини залишилось тільки змінити підхід і позбутися дискри­мінації.

У той час, як на імпорті пива вигравали переважно великі виробники і загальний ефект від податкового режиму Німеч­чини був на користь імпортера, Європейський суд справедливо наполягав на суворому дотриманні норм однакового оподат­кування ідентичної продукції, ніж на законності широкої рівності впливу двох різних систем. Дійсно, якщо б Євро­пейський суд прийняв широкий підхід, було б дуже важко здійснювати нагляд за функціонуванням національних систем.

Податок, що не є дискримінаційним з першого погляду, може порушувати ст. 95, якщо при його застосуванні відбу­вається дискримінаційний підхід до виробів, імпортованих з інших країн ЄС. У справі Commission v. Ireland1 такий податок накладався за однаковим критерієм, незалежно від походжен­ня товарів. Однак тоді як за вітчизняні вироби необхідно було сплачувати податки упродовж кількох тижнів, імпортери му­сили сплачувати його негайно після запровадження. Оскільки ст.95 вимагає рівності у всіх аспектах виплати податків, було визнано, що митні податки Ірландії не відповідають таким вимогам.

1 Справа 55/79, Commission v. Ireland [1980] ECR 385.

Насамкінець один цікавий аспект: ст.95 не забороняє зворотної дискримінації. Іншими словами, відповідно до зако­нодавства ЄС держава може на законних підставах накласти на вітчизняні товари вищий податок, ніж на імпортовані вироби1.

Побічна дискримінація. Має місце, коли дискримінація здійснюється на основі інших, ніж походження товару, чинни­ків, але спричиняє дію, яка завдає шкоди імпортованій про­дукції. У справі Humblot2 дорожній податок у Франції засто­совувався за змінною шкалою до 1100 французьких франків (FF) на машини з потужністю двигуна, нижчою за 16 кінських сил. Якщо вона була вищою за 16 кінських сил, встановлював­ся загальний податок у 5000 франків. Очевидно, він був величезним тягарем у системі оподаткування. Людина, що купила у Франції "Мерседес", повинна була сплатити при реєстрації податок у 5000 франків, тому що потужність її автомобіля становила 36 кінських сил. Платник податків пан Гумбольт звернувся з позовом про відшкодування податку на основі порушення ст.95. Було доведено, що Франція не виробляє автомобілі, які перевищують потужність у 16 кін­ських сил, а отже непропорційно високі витрати за потужні автомобілі стосувалися лише імпортованих машин. У позові зазначалося, що хоча дискримінації піддавалася потужність автомобілів, її непрямий ефект всупереч ст.95 поширювався на дискримінацію на грунті національності, з чим погодився Європейський суд.

Важливим пунктом, спільним для багатьох положень До­говору, є різний підхід до прямої і непрямої дискримінації. У такому випадку, подібно до описаного вище дорожнього подат­ку у Франції, запроваджується критерій з побічно дискри­мінаційним впливом на державному рівні; за цих обставин держава може виправдовувати таку систему на інших під­ставах. Внаслідок цього об'єктивно виправдовується причина, не пов'язана з фактором національної приналежності, здатна пояснити вибір чинника, який своєю непрямою дією дискри­мінує на національному рівні3.

1 Справа 86/78, Grandes Distilleries Peureux [1979] ECR 89.

2 Справа 112/84, Humblot [1985] ECR 1367.

3 Див. також ст.30 та 119 (ЄС).

106

107

У справі Commission v. France1 Комісія не переконала Європейський суд у тому, що французька практика оподатку­вання солодких вин, які виробляються традиційним способом, за нижчою ставкою, ніж лікери, суперечить ст.95. Критерій класифікації за зниженою ставкою у принципі поширювався на всі вироби, незалежно від походження, в тому числі на імпорт. Таким чином, була відсутня дискримінація залежно від походження. Коли було продемонстровано, що наслідком, якщо це передбачалося, була непряма дискримінація, Франція мала довести об'єктивність мотивування преференціального режиму для натуральних солодких вин. Було показано, що такі вина переважно виробляються у регіонах з континентальним кліматом і бідними грунтами, де місцева економіка значною мірою залежить від виноробства. Отже було визнано об'єк­тивно виправданим надання податкових пільг цій продукції з метою підтримання економічно слабких регіонів. Таким чином погоджуючись, що заборона дискримінації згідно ст.95 (ЄС) все ж дозволяє державам використовувати свою податкову систему як засіб регіональної політики за умови, що пільги поширюватимуться на всі товари, а не тільки на вітчизняні.

Необхідно зазначити ще один момент: держави мусять не тільки об'єктивно мотивувати мету впровадження непрямого дискримінаційного податку, а й способи його впровадження. Засоби мають бути відповідними меті, а оподаткування — пропорційним очікуваній вигоді. Принцип пропорційності ни­ні діє як частина права ЄС взагалі і торгового права ЄС зокрема2.

Однорідна продукція. Усі вищезгадані приклади сто­сувались однорідної продукції, яка оподатковувалась за різ­ними ставками залежно від її походження: це стосувалось пива (Bobie) у Німеччині і автомобілів (Humblot) у Франції. Оче­видно, щоб підпадати під ст.95, не обов'язково, аби продукція була ідентичною. Європейський суд дав широке тлумачення поняттю "однорідні продукти" у ряді справ, які стосувались можливого дискримінаційного оподаткування алкогольних на­поїв3. В плані однорідності податкова класифікація продукції

1 Справа 196/85, Commission v. France [1987] ECR 1597.

2 Див. також ст.30 (ЄС).

3 Див. також справу 168/178, Commission v. France [1980] ECR 347.

108

під однією назвою в Єдиному митному тарифі (ЄМТ) має велике, однак не вирішальне значення1. Натомість вироби з різних податкових категорій можуть бути однорідними за призначенням з точки зору ст.952.

Важливим чинником є те, чи "мають вироби схожі харак­теристики і чи вони задовольняють однакові вимоги з позицій споживача ... не тому, що вони повністю ідентичні, а тому що їхнє застосування є однаковим або порівнюваним"3. Таким чином, поняття однорідності є аналогом ідеї відповідного ринку продукції у праві конкуренції ЄС4.

У справі 106/845 Європейський суд досліджував природу і призначення вина, що вироблялося з винограду і фруктів. Він зробив висновок, що вироби однорідні, оскільки напої вироблялись із однорідної базової продукції — сільськогоспо­дарського продукту — за допомогою схожого процесу фермен­тації і мали однаковий вміст алкоголю. Крім того вони задо­вольняли споживацькі потреби більш-менш однаковим шля­хом. Суд визнав, що відмова Данії від оподаткування продукції за еквівалентною ставкою порушує ст.95.

Натомість у справі John Walker6 суд мав визначити, чи фруктовий лікер і віскі однаково відповідають ст.95(1). По-перше, суд вважав за необхідне розглянути об'єктивні харак­теристики виробів, які повинні включати посилання щодо вмісту алкоголю і способу виробництва. Він дійшов висновку, що віскі містить алкоголю в два рази більше, ніж лікер, і виробляється шляхом дистиляції, а не ферментації. По-друге, Європейський суд вважав за необхідне встановити, чи обидва продукти однаково задовольняють споживацькі потреби. Він визнав, що коли суттєві характеристики товарів докорінно різняться, то на результат не може вплинути навіть той факт, що віскі (хоч і помилково) і лікер (за звичаєм) розбавляються при споживанні. Такі відмінності свідчать про те, що вироби

1 Справа 27/67, Fink-Frucht GmbH [1968] ECR 223.

2 Справа 45/75, Rewe, справа 169/78, Commission v. Italy [1980] ECR 385; справа 216/81, Cogis SpA [1982] ECR 2701.

3 Справа 106/84, Commission v. Denmark [1986] ECR 833. Див. розділ про право конкуренції.

5 Справа 106/84, Commission v. Denmark [1986] ECR 833.

6 Справа 243/84, John Walker [1986] ECR 875.

109

не є однорідними. Як буде показано нижче, система в цьому випадку підпадає під ст.95(2) (ЄС).

Стаття 95(2): непрямий захист через оподаткування

Внутрішнє оподаткування суперечитиме ст.95(2), якщо передбачатиме непрямий захист вітчизняних продуктів. Ішло­ся про те, щоб охопити "усі форми захисту за допомогою непрямих податків у випадку, коли продукти, неоднакові згідно положення ст.95(1), конкурують один з одним навіть частково, побічно або потенційно"1. Вона має ширше тлума­чення, ніж ст.95(1), а також концепція відповідного ринку продукції у праві конкуренції ЄС, оскільки ст.95(2) робить недоцільним вирішення питання, існує чи ні "однорідність" між вітчизняною та імпортованою продукцією. Необхідно продемонструвати, як того вимагає ст.95(2), що вітчизняні імпортовані вироби (не будучи однаковими) фактично конку­рують і що ефект від спірного податкового режиму може призвести до непрямого захисту вітчизняної продукції2.

Таким чином у справі 243/843 Європейський суд, відки­нувши аргументи стосовно підпорядкування ст.95(1), звернув­ся до подання, чи конкурують ці продукти між собою відпо­відно до ст. 95(2). У разі порушення останньої умови система оподаткування Данії повинна була розглядатися як така, що передбачає непрямий захист вітчизняного лікеру за рахунок віскі, яке було у Данії імпортованим продуктом. Однак суд дійшов висновку, що порушень ет.95(2) не було: він визнав, що датська система нейтральна щодо походження товарів, оскільки податок на віскі нараховувався в межах загальної структури оподаткування спиртних напоїв разом з іншими напоями, включаючи датські товари. З цієї точки зору дифе­ренційовані норми податків не були ні дискримінацією, ні захистом конкуруючих вітчизняних товарів.

Підхід Європейського суду до застосування ст.95, як свідчать останні приклади, виявив двоступінчастий аналіз випадків з окремим тлумаченням кожного параграфу.

Справа 170/781 стосувалась конкуренції між вином і пивом на вітчизняному ринку. Проблема концентрувалась на тому, що вино, типовий імпортований продукт, і пиво, типово вітчизняний продукт, були безсумнівно різнорідними, проте конкурували, і це вимагало доказів. Велика Британія наклада­ла на вино податок відносно ціни вищий, ніж на пиво. Однак, для визначення, чи пов'язаний будь-який захисний ефект (заборонений ст.95(2)) зі структурою податкової системи Ве­ликої Британії, Європейському суду була потрібна комплексна економічна інформація щодо характеру ринку і бази обраної норми податку2.

Після отримання такої інформації суд почав послідовно розглядати справу3 з метою визначення, чи можуть різні ставки податків будь-якою мірою зашкодити продажу вина порівняно з пивом. Велика Британія у своєму поданні робила наголос на споживацьких звичках і звертала увагу на те, що пиво за звичаєм п'ють у барах, тоді як вино в основному споживають вдома. Виглядало очевидним, що споживачі не розглядають вино і пиво як взаємозамінні продукти, а тому будь-яка різниця у нормі податку не впливала на конкурентну структуру ринку.

Проаналізувавши конкурентний характер взаємовідно­син між напоями, Європейський суд відхилив аргументацію Великої Британії. Він визнав, що між двома продуктами існує ступінь взаємозалежності у сегменті дешевих марок, іншими словами, між пивом і "доступнішими" винами, наприклад, легшими і дешевшими. Внаслідок цього більше оподаткування вина залежно від ціни передбачає непрямий захист і, отже, порушує ст.95(2). Було взято до уваги той факт, що можливе небажання споживача перейти до вживання вина пояснюється вищою ціною, спричиненою більшими податками. Суд не зміг прийняти точку зору члена ЄС, що заперечувала наявність конкуренції між товарами, коли насправді насамперед власна

1 Справа 193/85, Co-Frutta [1987] ECR 2085.

2 Справа 170/78, Commission v. United Kingdom [1980] ECR 417.

3 Справа 243/84, Jokn Walker [1986] ECR 875.

1 Справа 170/78, [1980] ECR 417; [1983] ECR 2265.

2 Справа 170/78, [1980] ECR 417.

3 Справа 170/78, [1983] ECR 2265.

110

111

державна система оподаткування перешкоджає розвитку таких конкурентних відносин через вияв вибору споживачів. Він дійшов висновку1, що "наслідком дії податкової системи Об'єд­наного Королівства є маркування вин як продуктів розкоші, що через податкові витрати, які це приносить, може становити в очах споживача справжню альтернативу типовим напоям місцевого виробництва". Отже Велика Британія була зобов'я­зана внести зміни до своєї податкової системи, внаслідок чого збільшились податки на пиво і знизились на вино. Таким чином, при прийнятті рішення суд дослідив не тільки сучасний стан ринку, але й перспективи його розвитку: податкова політика не може бути заручницею звичок споживача. Дійсно, постійне збільшення обсягів вживання вина у Великій Бри­танії впродовж останніх років є вагомим свідченням зміни споживацьких звичок, підтверджується також припущення суду, що у країні існували потенційні споживачі вина, збіль­шення числа яких стримувалось лише несправедливими нор­мами оподаткування.

Наостанок можна сказати, що, з одного боку, ст.95(1) (ЄС) вимагає застосування однакових податків для вітчизня­ної і імпортної продукції, і у цьому випадку центральною позицією залишається нейтральність щодо її походження. Якщо б член ЄС намагався обкладати такий продукт нижчим податком, ніж будь-який однопорядковий продукт, порушення ст.95(1) (ЄС) не сталося б за умови відсутності дискримінації на національному грунті. Більше того, навіть якщо непряма дискримінація за національною ознакою походить від неодна­кового ставлення до двох товарів, держава може застосовувати об'єктивну мотивацію того, що її система не пов'язана з національною приналежністю продукції, хоча така мотивація ніколи не може виправдати прямої дискримінації, наприклад, оподаткування за нижчою ставкою лише вітчизняних товарів.

З іншого боку, ст.95(2) (ЄС) забороняє обкладання по­датками імпорт за ставкою, що захищає місцевий продукт від конкуренції з імпортним. Метою конкретного податку є запобі­гання іноземній конкуренції, а отже, спотворення відповідної функції внутрішнього ринку.

1 Справа 170/78, [1983] ECR 2265 at 2292.

112

Згідно § 1 ст.95 однорідна продукція повинна оподатко­вуватися за однаковою нормою, натомість § 2 передбачає ймовірніше конкуренцію, ніж однорідність.

<< | >>
Источник: Татам Алан. Право Європейського Союзу; Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Переклад з англійської. — К.: "Абрис",1998. - 424 с. 1998

Еще по теме МИТНІ БАР'ЄРИ У ТОРГІВЛІ:

  1. РОЗДІЛ 1 ІНТЕГРАЦІЯ ПОВОЄННОЇ ЄВРОПИ
  2. РОЗДІЛ І СВОБОДА ПЕРЕСУВАННЯ ТОВАРІВ
  3. МИТНІ БАР'ЄРИ У ТОРГІВЛІ
  4. Стаття 30: заборона кількісних обмежень
  5. ЄВРОПЕЙСЬКІ УГОДИ З КРАЇНАМИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ
  6. РОЗДІЛ 3 УГОДИ ПРО ПАРТНЕРСТВО І СПІВРОБІТНИЦТВО З НОВИМИ НЕЗАЛЕЖНИМИ ДЕРЖАВАМИ
  7. Зміст