ДОКТРИНА ПРЯМОЇ ДІЇ
І Однією з найважливіших ознак правопорядку Співтовариства є те, що положення права ЄС мають пряму дію в національному правопорядку країн-членів. Ці норми забезпечують повагу до зобов'язань щодо Співтовариства не лише з боку інститутів ЄС, але також, що важливіше, від країн-членів і навіть, в окремих випадках, фізичних осіб.
Принцип прямої дії є ключовим елементом конституційної природи sui generis (своєрідного) права ЄС. Якщо він не став би частиною конституційної структури правопорядку Співтовариства, динамічний розвиток і практичне значення права ЄС знизились би значною мірою.
І все ж пряма дія ніколи не характеризується у договорі як визначна риса права ЄС. У ст.189 (ЄС) стверджується, що пряме застосування є особливістю регламентів і забезпечує їхній статус у межах правопорядку кожної країни-члена. Пряма дія є універсальною, її можна екстраполювати на правові норми ЄС. Норма, яку Європейський суд визнав діючою безпосередньо, надає фізичним особам права, що забезпечуються в національній системі у судовому порядку. Права прямої дії є джерелом захисту в разі порушень права Є С
Запровадження і розвиток принципу прямої дії як наріжного каменя Конституції ЄС являє собою класичне прецедент-не дослідження щодо телеологічного підходу з боку Суду ЄС до тлумачення права. Принцип прямої дії, можливо, не знайшов чіткого відображення у тексті договору, але Європейський суд розглядав це як завдання, продиктоване необхідністю забезпечити виконання загальних цілей договору. Європейський суд визначив місце прямої дії у правопорядку ЄС на досить ранній стадії існування Співтовариства.
Вперше доктрина прямої дії була проголошена в основоположному рішенні Європейського суду у справі Van Gend en
58
Loos1, яка стосувалась змін у класифікації хімічної продукції для потреб митниці, що призвело до зростання митних зборів на імпортовану у Нідерланди продукцію.
Імпортер вважав, що це є порушенням ст.12 (ЄС), згідно якої країнам-членам забороняється "впроваджувати" нове мито на імпорт або будь-які рівнозначні збори. Митні власті чинили опір таким вимогам імпортера. Tariefcommissie2, посилаючись на ст.177 (ЄС), зробило запит щодо тлумачення значення і дії ст.12 (ЄС).Уряд Нідерландів від імені митних органів стверджував у Європейському суді, що ст.12 (ЄС) регламентує дії країн-членів і не може поширюватись на приватних осіб. Крім того Договір про ЄС чітко передбачає процедуру забезпечення виконання через позов Європейської Комісії або країн-членів відповідно до ст.169 та 170 (ЄС). Така процедура перешкоджає фізичним особам посилатися у національному суді на порушення зобов'язань щодо ЄС з боку будь-якої країни, якщо конституція країни-члена не дозволяє цього, тобто пряма дія стає заручницею конституційного схвалення з боку країн ЄС3.
Однак Європейський суд мав намір запропонувати "прямий юридичний захист прав фізичної особи" для громадян цих держав. Усупереч висунутим аргументам Європейський суд визнав, що ст.12 має пряму дію4.
"...Співтовариство створює новий правопорядок ...суб'єктами якого є не тільки країни-члени, але також їхні громадяни. Отож, незалежно від законодавства країн-членів, право ЄС не тільки накладає обов'язки на фізичних осіб, але й забезпечує їх правами, що становлять частину їхньої правової спадщини".
Такі права виникають "...не тільки коли вони чітко передбачені Договором, але також на підставі зобов'язань, які
1 Справа 26/62, ECR 1.
2 Адміністративний трибунал Нідерландів, що вирішує питання митних суперечок.
3 Чинна конституція Нідерландів містила положення з цього приводу, і справа була не у визначенні того, що це означає, а в тому, хто вирішує, що це. Європейський суд не може у загальноприйнятий спосіб вирішувати, що означає конституція Нідерландів. Тому висувався аргумент, що посилання на ст.177 (ЄС) неможливе, оскільки Європейський суд не мав повноважень стосовно дій міжнародного договору для громадян Нідерландів: це питання було справою лише національних судів, які застосовували власне конститу ційне право.
4 Справа 26/62, ECR 1 at 12.
59
договір накладає у точно визначений спосіб на фізичних осіб, так само як на країни ЄС і на інститути Співтовариства"1.
Крім того Європейський суд обстоював думку, що можливість безпосереднього позову до нього щодо порушень не позбавляє фізичних осіб права звертатися з цього приводу до національного суду2.
Умови, необхідні для визначення того, яке з положень права ЄС має пряму дію, звичайно ототожнювали з тим, чи є воно достатньо точним, визначеним і беззастережним. Фактично такі детальні вимоги є не більше, ніж конкретними проявами загальної вимоги щодо "можливості розгляду у суді". У розширеному висновку справи Banks3, який додавався до стислого і простого рішення суду, зауважено: "Ясність, чіткість, беззастережний характер, повнота та досконалість норми та її незалежність від дискретних заходів з імплементації є лише різними аспектами однієї і тієї самої характерної риси, яку вона має виявляти, а саме: здатності до застосування у будь-якому суді у конкретній справі".
Саме ця характерна особливість — можливість судового розгляду — відрізняє поняття прямої дії від безпосереднього застосування. Останнє описує, як регламенти стають законом на національному рівні. Проте проблема, що є законом і чи надає він право на стягнення у судовому порядку для фізичних та юридичних осіб, зовсім не рівнозначна. Поняття прямої дії стосується індивідуальних прав, які мають захищати національні суди. .
Еще по теме ДОКТРИНА ПРЯМОЇ ДІЇ:
- §2. «Основные концепции правового определения понятия ТНК, ее природы и сущности в отечественной и зарубежной доктрине. Эволюция понятия ТНК»
- §2.«Соотношение правовых признаков статуса ТНК и статуса юридического лица. Сравнительный анализ»
- ОГЛАВЛЕНИЕ
- Теория прямого действия и доктрина верховенства
- 5.1. Доктрина прямого действия права ЕС
- ДОКТРИНА ПРЯМОЇ ДІЇ
- Зміст
- Теоретические исследования цели государства
- 2.3. Стратегическая концепция НАТО и основные доктринальные подходы к правомерности гуманитарной интервенции
- § 1. Институциональная система Европейского Союза.
- § 1. Раннее Новое время: свобода совести и якобитские войны.
- § 3. Позитивная ответственность как составляющая часть естественно-правовой доктрины